І. Вступні зауваги

П

ропоноване есе не є спробою подати нарис історії польської на­ціональної свідомості; тим паче, це не спроба всебічно описати сучасний стан цієї свідомості. Його вихідним пунктом є певна типологія патріотизмів, що постала з рефлексії над історією патріотич­ної позиції у Польщі й придатна, на мою думку, для аналізу розмаїтих відмін сучасного польського патріотизму.

Типологія ця розрізняє три концепції польського патріотизму, що співіснують (у різних співвідношеннях) та взаємно накладаються одна на одну, але виразно відмінні поняттєво. Перша з них визначає патріо­тизм як вірність народній волі, що стверджує себе в прагненні до внутрі­шньої й зовнішньої суверенності; друга окреслює його як вірність націо­нальній ідеї, що збережена традицією й має втілитися в майбутньому; третя, нарешті, розуміє патріотизм як захист реалістично засвоєного на­ціонального інтересу, який не повинен збігатися з волею більшості наро­ду, а тим паче з так чи так утямленою і так чи так міфологізованою «на­ціональною ідеєю». Ці концепції зародилися у Польщі в різні часи й були насичені різним історичним змістом, внаслідок чого суто поняттєвого їх аналізу не може бути достатньо. Обговорюючи ці концепції, слід зверта­тися до їхньої генези, оскільки кожна з них переобтяжена конкретною історично-культурною спадщиною, на ґрунті якої й постала. Інакше ка­жучи, кожна із зазначених концепцій патріотизму обтяжена у Польщі власною історичною традицією. Кожна з них має не лише власну внут­рішню логіку, але також власну історію, власну традицію, а це впровад­жує до аналізу додаткові елементи, які вимагають нашої уваги не з по­гляду автономної логіки цієї концепції, а з погляду сили й життєздат­ності історичних асоціацій.

Поєднання типологічного аналізу з історичним унаочнює зв’язок патріотизму як жаги суверенності зі свободолюбним спадком шляхет­ської демократії. Увага до цього, гадаю, певною мірою висвітлює таку рису

Три патрютизми

польського патріотизму, як характерне пов’язання любові до вітчизни з любов’ю до свободи й навпаки – любові до свободи з республіканською любов’ю до вітчизни, громадського блага, чим виразно відрізнялася ста-ропольська концепція свободи від свободи індивідуалістичної, свободи в розумінні класичного західного лібералізму.

Це пов’язання співвідносить польський незалежницький патріотизм з традицією «республіканською», яка невіддільно єднає ідею суверенності держави з політичною свободою в державі з «активним громадянством», тобто активним користуванням нею. Специфічна культурна спадщина шляхетської демократії, у свою чергу, пояснює гідну подиву життє­здатність шляхетського етосу, його чеснот і вад у польській патріотичній свідомості.

У випадку, коли патріотизм розуміють як службу «національній ідеї», історичний контекст постає в очевидний спосіб. Це, певна річ, ро­мантичне міркування про народ. Збереження такого способу мислення у свідомості поляків має стати предметом особливих історичних дослід­жень, проте сам факт залишається поза сумнівом: романтичний польський патріотизм зародився за доби романтизму, але пережив її й дочекався кількох своїх ренесансів. Події останніх років спричинили чер­говий його розквіт, який ще раз виявив його силу й красу, але водночас унаочнив його анахронізм і певну моральну двозначність. Небезпека проявів патріотизму цього типу здається особливо значною саме з огля­ду на моральну привабливість його головної ідеї: ще ж бо Арістотель помітив, що перебільшення найкращого призводить до найгіршого.

У третьому випадку обтяження конкретною історичною традицією є чимось таким, що слід було б, мірою можливості, максимально посла­бити.

Через низку причин міркування про народ у категоріях «національ­ного інтересу» і «політичного реалізму» знайшло в Польщі найпослідов­ніших адептів у таборі ендеків¹* і донині асоціюється насамперед із спадщи­ною ендецтва. Таке історичне пов’язання неодноразово заважало бачити, що поняття «національного інтересу» загалом не слід розуміти по-ендець-ки, тобто у спосіб, обтяжений гріхами інтегрального націоналізму. Офор­млення концепції національного інтересу як підстави новочасного полі­тичного реалізму справді є історичною заслугою теоретиків ендецтва. Проте надто міцне пов’язання тієї концепції з ендецтвом завдало значної шкоди, оскільки ускладнювало або деформувало процес засвоєння її інши­ми, ^націоналістичними течіями політичної думки в Польщі.

Ось вступні зауваги щодо головних думок і тематичного охоплен­ня цієї студії. Годиться ще додати, що я розглядаю в ній минуле у спосіб

Анджей Валіцький

свідомо презентистичний, зосереджуюся лише на тому, що має чи здаєть­ся, що має виразний стосунок до справ, важливих нині, істотних з погля­ду національної самосвідомості сучасних генерацій.

Дата добавления: 2015-07-17