Вступні зауваги

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра новітньої історії України

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Історія України кінця XVIII — початку ХХ століття

напряму підготовки 6.020302 Історія

факультет Історичний

Форма навчання

Курс

Семестр

Загал. обсяг (год.)

Всього аудит. (год.)

У тому числі (год.):

Самос- тійна робота (год.)

Контрольні (модульні) роботи (шт.)

Розрахунково-графічні роботи (шт)

Курсові проекти (роботи), (шт.)

Залік (сем.)

Екзамен (сем.)

Лекції

Лабораторні

Прак-тичні

Денна

Заочна

Навчальна програма складена на основі:

Варіативної частини освітньо-професійної програми СВО Львівського національного університету імені Івана Франка галузі знань 0203 «Гуманітарні науки»

напряму 6.020302 «Історія».

Програму склав:

Доцент кафедри новітньої історії України, канд. іст. наук Мудрий М. М.

Програма схвалена на засіданні кафедри новітньої історії України.

Протокол № 1 від 9 вересня 2013 р.

Завідувач кафедрою ________________________ (проф., д-р іст. наук Сухий О. М.)

«_____» ___________________ 20___ р.

ВСТУПНІ ЗАУВАГИ

В сучасній історіографії й, навіть, повсякденних уявленнях дев’ятнадцяте століття усвідомлюється переважно у відношенні до історичних подій двадцятого століття. У такому порівняльному контексті воно характеризується як епоха без конфліктів на знищення, без радикальних суспільних перетворень, без жертовної національної героїки, а відтак (для багатьох) без скільки-небудь важливого повчального змісту. Частіше за все ця епоха в історії України сприймається школярами й студентами як нібито небагата на першорядні історичні події, як перехідна (а тому не варта спеціальної уваги) ланка від наповненого звитягами козацького періоду до українського національно-визвольного руху ХХ століття. Зважаючи на героїко-трагічні національні цінності, що переважають в сучасній історичній пам’яті українців, суспільний і навчальний інтерес до історії ХІХ століття є порівняно незначним. Прикладання новітніх, з мілітарно-політичним відтінком, мірок та надмірна соціологізація аж ніяк не сприяють науковому осмисленню цього періоду, не дають змоги виявити «позареволюційні», закорінені в природі самої людини механізми оновлення суспільства, на які було багатим дев’ятнадцяте століття. Повернення пізнавального інтересу до ХІХ століття є важливим завданням сучасної дидактики історії.

Мета навчального курсу — висвітлити процес становлення новочасного українського суспільства, беручи до уваги адміністративно-територіальний, економічний, етносоціальний та культурно-інтелектуальний чинники; показати змінність протягом століття усіх складових суспільного життя, що в підсумку привело до розриву зі старими, вибудуваними на аграрному традиціоналізмі цінностями й стало основою для утворення модерної української нації; познайомити студентів з головними напрямами наукових досліджень у ділянці історії України ХІХ століття та історіографічними дискусіями навколо вибраних питань курсу.

Курс ґрунтується на думці про те, що ХІХ століття не можна ні описати, ні концептуалізувати в одному чи двох (чорному й білому) кольорах. Адже менталітет людини того часу суттєво відрізнявся від теперішнього. В інтелектуальній площині ХІХ століття — це час великих мрій і великих мрійників, які намагалися скинути зі себе тягар традиційної реальності, вірили в те, що добрі філософські ідеї самі по собі здатні змінити світ на краще, а відтак будували проекти великих суспільних перетворень, не надто задумуючись над способами їх утілення в життя. Хоча для сучасного громадянина України ХІХ століття важливе передусім як період «національного відродження», його вивчення треба розпочинати зі з’ясування того, як думали і як бачили світ у той час конкретні люди. При цьому треба щоразу пам’ятати, що процес «національного відродження» не був наперед визначений ні за ідеями, ні за результатами, а національна єдність народжувалася з багатьох відмінностей. Модерна українська національна ідентичність була, швидше за все, результатом перехресної взаємодії кількох національно-політичних орієнтацій та багатьох індивідуальних ідентичностей, гострих дискусій про суспільні ідеалами, що їх приватно й публічно вели представники тогочасної інтелектуальної еліти. Так само як сьогодні комфортний стан людини досягається переважно через однозначний національний вибір, так у ХІХ столітті психологічна стабільність досягалася завдяки поєднанню, що його трудно зрозуміти сучасним людям, кількох лояльностей — до держави-імперії (уособленої монархом), до етнічної (родової) традиції, до місцевого пана-землевласника тощо. Національні лідери нерідко працювали, образно кажучи, в імперських державних мундирах. Це означає, що для історії ХІХ століття є неприйнятною соціологізація. Творцями тогочасної історії були конкретні люди, дуже суперечливі в поглядах на минуле, теперішнє й майбутнє русько-українського простору, часто захоплені месіанськими ідеями, але з величезною любов’ю до своєї «малої» батьківщини.

Змістове наповнення курсу побудоване за тематично-хронологічним принципом і з урахуванням того, що життя тогочасного українського суспільства розгорталося не в ізольованому просторі, а в тісній взаємодії з іншими етносами. Представники жодного з них не були готові визнати цю територію «несвоєю», тільки українською. Тому навчальний курс розпочинається з тем, мета яких з’ясувати політичні, економічні та етносоціальні обставини, що в них сформувалася новочасна українська нація. Гостре польсько-російське суперництво за настрої українського населення, як не парадоксально, забезпечило українській ідеї мінімальний рівень життєздатності, воно надало їй політичного звучання задовго до того, як самі українці усвідомили свою політичну вагу. У російському опозиційному й, особливо, у польському національно-визвольному рухах українська інтелігенція знаходила ідейні та організаційні взірці для розвитку власного національного руху. Всупереч стереотипам треба визнати, що чималу роль в історії України відіграло також єврейське населення. Складні стосунки між християнською та юдейською спільнотами (особливо в Галичині й на Правобережній Україні) не перешкодили утворенню відносно гармонійного місцевого соціуму, в якому євреї добре виконували приховані від сторонніх очей і непопулярні посередницькі ролі.

Зважаючи на те, що українські землі в ХІХ столітті були поділені між Російською та Австрійською (Австро-Угорською) імперіями, навчальний курс має допомогти студентові виокремити в тогочасній історії України наскрізні лінії (не загубитися в потокові конкретно-історичних фактів) і водночас створити умови для компаративістичних вправ. Треба розуміти, що в підросійській і підавстрійській частинах України, зважаючи на різницю політичних режимів, багато історичних процесів відбувалися по-різному, але ніколи не зникало, а з часом тільки посилювалося, відчуття єдності русько-українського простору. Хоча до Першої світової війни воно мало більше теоретичний, ніж практичний вимір. Характер відносин між двома українськими суспільствами (точніше, їхніми національними елітами) — одне з ключових питань історії України ХІХ століття. Пропонований курс має на меті, з одного боку, вказати на регіональні відмінності, а з іншого — пояснити, чому всупереч імперським поділам і, навіть, усупереч різним типам історичної пам’яті та політичної культури відбувався процес консолідації української нації. Фактично йдеться про те, щоб подолати притаманний для сучасної української історичної дидактики спосіб різко протиставляти підросійську та підавстрійську частини України, а відтак відкрити для студентів причини їхньої взаємозалежності. Задля цього переважна більшість тем передбачають одночасний (у межах лекційних і семінарських занять) розгляд історії усіх регіонів України. У такий спосіб даний навчальний курс іще переносить акценти з політичної історії та історію суспільства. Адже ідея національної єдності України в ХІХ столітті розвивалася не стільки в політичній площині (на перешкоді цьому стояли імперські поділи), скільки в чуттєвій сфері, у площині формування в кожного, хто називав себе українцем, почуття «моральної відповідальності» за стан українського суспільства в цілому.

Узагальнено зміст історичного матеріалу, що відображений у програмі, ґрунтується на кількох важливих засадах: І) сутність історії України ХІХ століття потрактована як формування новочасної української національної ідеї («національного проекту») на базі кількох «руських» регіональних ідентичностей (йдеться передусім про перетворення Малоросії і Галицької Русі в Україну); ІІ) розрізняються поняття етносу (природно-біологічної спільноти, з’єднаної спільністю походження, мови, звичаїв і традицій) та нації (нової культурної чи політичної цілості, консолідованої з етносу/етносів на підставі громадянського патріотизму й усвідомлення причетності до спільної батьківщини); ІІІ) прояви соціального життя усіх без винятку етнічних і національних спільнот на українській (у сучасному розумінні) території розглядаються як невід’ємна складова історії України; IV) численні, інколи навіть суперечливі національно-політичні лояльності та орієнтації, що в ХІХ столітті поєднувалися у свідомості будь-якого представника української інтелігенції (йдеться, передусім, про проросійську і пропольську орієнтації) трактуються не як відхід від чисто української національної лінії, а як пошуки громадсько активною частиною українського суспільства національних орієнтирів; V) визнається, що частиною культурно-інтелектуальної історії України є внесок українців у формування культурного надбання і, навіть, ідеологій імперських націй.

Програма укладена з розрахунку 68 годин аудиторних занять, з них 34 години лекційних і 34 години семінарських занять, а також 40 годин самостійної роботи (разом 108 годин / 3 кредити). Структурно навчальний курс складається з тринадцяти тем, на розгляд кожної з них передбачені в рівних частинах лекційні й семінарські заняття. Очікується, що вони становитимуть єдине ціле: на лекціях ітиметься про вузлові й найбільш дискусійні в історіографії питання теми, іншими словами — лекції матимуть характер розгорнутого «інструктажу» студентів, а семінарські заняття пропонується відвести для обміну думками й дискусій на основі опрацьованої спеціальної літератури. Списки рекомендованої літератури, що укладені за темами, включають найновіші монографії та статті українських і зарубіжних (у перекладах українською мовою) істориків. Переважну більшість з них студент легко знайде не тільки в науковій бібліотеці, а й у електронному варіанті на інтернет-сторінках наукових інституцій (наприклад, Інституту історії України НАН України). Важливим джерелом інформації для студента може стати теж багатотомна «Енциклопедія історії України», яку видає Інститут історії України НАНУ від 2003 року (до 2013 року вийшло друком дев’ять томів). Програма укладена таким чином, аби кожному її пункту відповідала принаймні одна бібліографічна позиція, а студент був змушений поєднувати вивчення підручників з читанням спеціальної наукової літератури.

Дата добавления: 2015-07-17