Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини

Аргентина є демократичною державою, яка швидко подолала трансформаційний перехід до демократії, в ній активно розвивається громадянське суспільство, в Аргентині існує багатопартійна система, основні політичні гравці це представники лівої та ліво-центриської ідеології (соціал-демократи).

Відповідно до конституції Аргентини, у країні встановлена республіканська форма правління й представницька політична система, при помірній ролі федерального уряду (приблизно такої ж, як у США, які багато в чому послужили зразком для Аргентини). Однак, на відміну від США, в Аргентині провінції не беруть участь у прийнятті виправлень до конституції. Більше того, у конституції передбачена можливість втручання федерального уряду в справи провінцій для запобігання порушень республіканської форми правління; внаслідок цього глави провінцій часто виконують роль простих провідників політики президента.

Конституція гарантує громадянам свободу віросповідання, однак Римсько-католицька церква здавна займає привілейоване положення в країні. Конституційна реформа 1994 р. знищила багато форм, державної опіки над церквою, а також скасувала вимогу про обов'язкову приналежність президента й віце-президента до католицької церкви; однак і після цього в конституції збереглося положення, що зобов'язує федеральний уряд «підтримувати римську католицьку апостольську віру».

а) Виконавча влада

До конституційної реформи 1994 президент і віце-президент обиралися на шестирічний термін (обрання на другий термін відразу після закінчення першого не вирішувалося) колегією вибірників, члени якої обиралися загальним голосуванням. Відповідно до поправок 1994, введені прямі вибори президента і віце-президента загальним таємним голосуванням на чотирилітній термін, після закінчення якого вони можуть бути відразу ж вибрані повторно, але не більше ніж на один термін. Пости президента і віце-президента можуть займати осіб не молодше 30 років, уродженців Аргентини або прямих нащадків корінних аргентинців. Якщо з якої-небудь причини президент не може виконувати свої обов'язки, його місце займає віце-президент до закінчення терміну президентського правління.

Президент є главою виконавчої влади в країні й головнокомандуючим збройними силами, призначає уряд (кабінет міністрів) і визначає його функції; призначає керівників підприємств, які є державною власністю, а також суддів і послів, з наступним їх затвердженням сенатом; визначає зовнішню політику; має право вето в питаннях законодавства; у випадку погрози військового нападу, може оголосити (зі схвалення сенату) воєнний стан, що тимчасово обмежує деякі цивільні свободи. У випадку внутрішніх заворушень, що відбуваються під час парламентських канікул, президент має право одноосібно оголосити воєнний стан або втрутитися в справи якоїсь провінції, змінивши її керівництво. Однак ці міри повинні одержати схвалення Національного конгресу після того, як він відновить свою роботу. Конституційна реформа 1994 р. передбачає міри, спрямовані на розширення прав парламенту й судової влади й деяке обмеження повноважень президента й виконавчої влади; наприклад, вводиться підзвітність глави кабінету міністрів парламенту, обмежується право президента видавати законодавчі постанови, розширюються права суддів.

б) Законодавча влада

Законодавча влада в Аргентині належить Національному конгресу, який складається з Палати депутатів (257 членів) і Сенату (72 члени). Депутати Палати обираються прямим загальним голосуванням на чотири роки, причому склад її оновлюється наполовину кожні два роки. Вибори проходять по 24 виборчим округам (по числу провінцій плюс столичний Федеральний округ) відповідно до пропорційної виборчої системи. Сенат обирається на шість років і кожні два роки обирається на одну третину. Кожен суб'єкт федерації представлений в сенаті трьома членами: два сенатори - від політичної партії, що набрала найбільше число голосів, і один - від наступної по числу голосів партії.

Аргентинський конгрес має широкі повноваження в області фінансів, бюджету й торгівлі. У його компетенцію входять встановлення прямих і непрямих податків, затвердження щорічного національного бюджету, виділення коштів на фінансування національної адміністрації (відповідно до урядової програми), надання субсидій провінціям, регулювання погашення внутрішнього й зовнішнього державного боргу, встановлення федерального банку й регламентування його роботи, митне й зовнішньоторговельне законодавство. Вищий законодавчий орган країни приймає цивільні, карні, трудові, гірничорудний кодекси, кодекс суспільної безпеки, розглядає питання державних і провінційних границь, вирішує проблеми, пов'язані з освітою, промисловим розвитком, імміграцією, заселенням земель й іноземних капіталовкладень, приймає закони соціального характеру. Законодавці засновують суди, оголошують загальну амністію, приймають остаточне рішення про відставку президента або віце-президента й про проведення нових виборів. Конгрес схвалює або відхиляє міжнародні договори й угоди, дає доручення оголосити про початок війни або укладення миру, дозволяє введення іноземних військ або командирування аргентинських військ за кордон. Він має також право контролю над виконавчою владою.

Для скасування президентського вето необхідні дві третини голосів в обох палатах. Законопроект, що не був повернутий виконавчою владою в Конгрес протягом 10 робочих днів, стає законом, хоча зазвичай протягом цих десяти днів виходить президентський декрет, який легітимізує цей закон.

Обидві палати конгресу мало відрізняються один від одного за своїми правами і повноваженнями. Однак саме Палаті депутатів належить виключне право законодавчої ініціативи в області податків і призову в армію; вона висуває перед Сенатом обвинувачення на адресу президента, віце-президента, міністрів і членів Верховного суду (для цього необхідна більшість у дві третини голосів). Сенат виносить остаточне рішення по цих обвинуваченнях. Він дає також дозвіл президентові на введення надзвичайного стану.

в) Судова система

Традиційно судова система – найбільш слабка із трьох галузей влади. Главою судової системи в Аргентині є Верховний суд з 9 суддів, що перебуває в Буенос-Айресі. Члени Верховного суду й інших федеральних суддів призначаються довічно й можуть бути зміщені тільки в результаті імпічменту в парламенті. Федеральні суди мають право здійснювати судовий нагляд, контролюючи конституційність розглянутих справ. Однак рішення про неконституційність виносяться вкрай рідко; зазвичай суди воліють уникати спірних справ, щоб не вступати в конфлікт із іншими галузями влади, і відхиляють їх, як такі, що перебувають за межами своєї юрисдикції.

91. Інтеграційне об’єднання МЕРКОСУР

МЕРКОСУР — економічний союз держав у Південній Америці, за темпами розвитку переважає всі інші подібні об'єднання. До нього входять Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Венесуела, як асоційовані члени — Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор.

Історія формування МЕРКОСУР.

Ще в 1960-их роках в Латинській Америці заговорили про створення регіональної зони вільної торгівлі, а пізніше - і спільного ринку. Наслідком тих подій стало утворення Латиноамериканської асоціації інтеграції - LAIA, а у 1969 році - Андської групи. Але обидва об’єднання так і не зуміли досягнути серйозних успіхів у розвитку спільної торгівлі.

Нова хвиля ініціатив, спрямованих на інтеграцію, здійнялась у 1980-их роках внаслідок розчарування латиноамериканських країн в допомозі США після війни Аргентини та Великобританії за Фолклендські острови. Йшлося про зближення латиноамериканських держав на регіональній основі, економічну співпрацю та взаємну інтеграцію економік в рамках вільного ринку. Першим кроком на шляху до створення такого ринку стала угода про вільну торгівлю, підписана Аргентиною та Бразилією у 1986 році. У 1990 році до цієї угоди приєднались Парагвай та Уругвай.

26 березня 1991 року в Асунсьоні (Парагвай) було підписано чотирьохсторонній договір про створення інтеграційного об’єднання МЕРКОСУР. Цим договором було визначено мету створення об’єднання та його організаційну структуру. Договір передбачав:

вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних та міжнародних економічних конференціях;

координацію макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору;

Найважливішою метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських країн. При цьому вже не є таємницею, що основною перешкодою є Сполучені Штати Америки.

З 1 січня 1995 року відповідно до Оуро-Претських угод, підписаних у 1994 році, Меркосур перейшов на вищий інтеграційний рівень: від зони вільної торгівлі до митного союзу. У внутрішній торгівлі для всіх учасників вводиться єдиний зовнішній митний тариф (ЕЗМТ) на продукцію, яка завозиться з третіх країн.

У 1995-06 роках асоційованими членами Меркосур стали країни Андської групи: Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та Перу. З 4-ого лютого 2006 року було підписано протокол про прияняття Венесуели як повноправного члена Меркосур. Проте цей протокол ще не ратифіковано парламентом Парагваю, де сумніваються у доцільності прийняття до складу Меркосур країни з авторитарним режимом.
З 2004 року МЕРКОСУР та Андська Група ведуть переговори про створення новго об’єднання УНАСУР з єдиним центральним банком. Цього ж року протоколом у місті Олівос було уточнено режим вирішення міжнародних комерційних і некомерційних спорів між учасниками МЕРКОСУР.

18 грудня 2007 року було підписано угоду про ввільну торгівлю між Меркосур та Ізраїлем. В серпні 2010 року на 39-ій зустрічі на вищому рівні було затверджено спільний Митний кодекс.

Склад та організаційна структура.

На 2010 рік до Меркосур входять такі держави:

А. Постійні члени: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Б. Венесуела - постійний член, протокол про вступ якого ще не ратифіковано.
В. Асоційовані члени: Болівія, Еквадор, Колумбія, Перу, Чилі.

Основний орган МЕРКОСУР — Рада спільного ринку, який проводить зустрічі на найвищому рівні. Виконавчим органом є Група спільного ринку. МЕРКОСУР також має адміністративний орган — Секретаріат. Крім цього, у структуру входять 2 консультативні колегіальні органи: Парламентська комісія (представники національних парламентів) та Економічний та соціальний консультативний форум. Основним принципом діяльності вищих органів Меркосуру є консенсус.

3. Роль та вплив МЕРКОСУР у світовій економіці

МЕРКОСУР охоплює територію в 12 мільйонів квадратних кілометрів з населенням 270 мільйонів чоловік і сумарним обсягом валового внутрішнього продукту близько 1 трильйона доларів США. На сьогодні це четверта за потужністю економіка у світі (після ЄС, НАФТА та Японії), порівняна з економікою АСЕАН за обсягом ВВП, та третє за показником ВВП на душу населення велике інтеграційне об’єднання світу після ЄС та НАФТА.

Зростає роль МЕРКОСУР як економічного та геополітичного гравця. Зацікавленість у співробітництві з МЕРКОСУР проявили не тільки держави Андської Групи, але й 15 англомовних країн карибського басейну. Центральноамериканська інтеграційна система SICA у 1998 році заключила з МЕРКОСУР угоду про злиття зон вільної торгівлі двох об’єднань. Мексика та Чилі активно намагаються зайняти місце зв’язуючої ланки між НАФТА та МЕРКОСУР. ЄС з 1991 року провів з МЕРКОСУР понад 15 раундів переговорів про зону вільної торгівлі між блоками (у грудні 1995 року підписано договір про союз та інтеграцію). Для ЄС МЕРКОСУР - найбільший партнер у Латинській Америці, для МЕРКОСУР ЄС - основний торговельний партнер та інвестор. Росія проводить прямі переговори з МЕРКОСУР з 2000 року. Договори про вільну торгівля підписані з Ізраїлем та Єгиптом. Таким чином МЕРКОСУР стає більш привабливим полюсом тяжіння американських країн, аніж НАФТА, і до того ж має вищий ступінь інтеграції.

У 2008 році Аргентина та Бразилія прийняли рішення про відмову від використання американського долара у міждержавних платежах, перейшовши на взаємний обіг бразильських реалів та аргентинських песо. Такий крок сприятиме зростанню фінансової незалежності об’єднання та запобіганню негативних наслідків можливого обвалу американського долара.

92.Основні етапи історичного розвитку Аргентини.

Перші люди оселилися на території Аргентини приблизно у час від 50 до 11 тисячоліття до н. е. Але письмова історія починається тільки з 1516 року, коли експедиція Хуана Діаса де Соліса досягла Ріо-де-ла-Плати. З цього періоду починається домінування іспанців в регіоні, яке завершилася революцією 1810 року. Після періоду анархії та диктатури, у 1854 році була створена федеральна республіка, яка з невеликими змінами існує в країні й зараз.

Дата добавления: 2015-07-16