Від диктатури до хаосу.

Президент Буайе диктаторськи керував Гаїті до 1843. У 1825 він домігся від Франції визнання незалежності острова, але під тиском французького флоту зобов'язався в обмін виплатити компенсацію за конфісковану власність плантаторів. Сплата такої суми була непосильним тягарем для Гаїті, Буайе пішов на взяття позик у французьких банкірів і введення заходів жорсткої економії, які, щоправда, не поширювалися на його величезну армію. Будь-яке інакомислення жорстоко придушувалося. Католицька релігія була оголошена державною. У 1826 Буайе видав аграрний кодекс, заохочуючи господарство місцевих плантаторів. Становище в країні стало нестерпним після руйнівного землетрусу 1842. У 1843 спалахнуло повстання, президент-диктатор змушений був подати у відставку і покинути країну. Змінив його майор Шарль Ерар (1843-1844) не міг впоратися з ситуацією. У лютому 1844 схід острова відколовся і проголосив себе незалежною Домініканською Республікою. На півдні спалахнуло селянське повстання; повсталі створили «Королівство Ла-От», що протримався до 1848.

Після чотирирічної «президентської чехарди» президентом в 1847 був обраний генерал Фост Елі Сулук. Спираючись на таємну поліцію, він оголосив себе імператором (1849), щедро роздавав титули, нестримно витрачав державні кошти і переслідував мулатів. Провал його походів проти Домініканської Республіки і убогість населення сприяли наростання невдоволення. У 1859 імперія Сулука пала. Скинув її генерал Нікола Фабр-Жефрар (1859-1867) намагався вжити заходів, щоб вивести країну з кризи. Він сприяв розвитку землеробства і організації промислових підприємств, привертав іноземні капіталовкладення, заснував медичний, морський і художній коледжі. Але його звинувачували в корупції, і в 1867 скинули. У країні наступив хаос: президенти часто змінювалися, змови слідували один за іншим, в департаментах спалахували сепаратистські повстання. До берегів острова підходили іноземні військові судна (іспанські в 1861, німецькі в 1872), вимагаючи сплати величезних грошових сум у порядку компенсації за «моральний» збиток або знищену власність.

Американська окупація.

Під натиском окупаційних військ президентом Гаїті був обраний Сюдр Дартігенав (1915-1922). Командування сил США ввело стан облоги, заснувало військові трибунали і провело масові арешти. Одні лідери повстанського руху в вересні 1915 погодилися роззброїти свої загони, інші були розбиті до листопада. У вересні 1915 був підписаний американо-гаїтянський договір строком на 10 років, відповідно до якого фінанси і ресурси Гаїті переходили під контроль США. Армія країни розпускалася; була створена гаїтянська жандармерія під командуванням американських офіцерів. У 1918 вступила в дію нова, розроблена за участю США, конституція. Вона визнавала за іноземцями право на володіння нерухомої і іншою власністю, затвердила акт американської окупації і гегемонію окупаційних властей. Згідно з підписаною угодою, будь гаїтянський законопроект повинен був спочатку отримати схвалення місії США. Американці взяли під контроль друк, телефонний і телеграфний зв'язок.

У 1922 президентом Гаїті став інший ставленик США - Ж.Луіс Борно (1922-1930). Незважаючи на репресії, активізувалася опозиційна друк. У 1929 країну охопили масові демонстрації і страйки, спрямовані проти окупаційного режиму. Комісія конгресу США визнала, що ситуація загострюється, і рекомендувала приступити до поступового виведення американської морської піхоти з острова. Новий президент Гаїті стіни Жозеф Венсан (1930-1941) приступив до переговорів з американською стороною, і в липні 1934 було підписано угоду про припинення окупації. Військові сили США виводилися з острова, відновлювалася самостійність Національного банку республіки. 21 серпня прапор США над Гаїті був спущений, а 1 жовтня морська піхота евакуювалася. Правда, американський контроль над фінансами і митницями зберігався до 1947, коли були закінчені платежі по зовнішніх боргах.

Дата добавления: 2015-07-16