Активне проникнення елементів британської політичної культури сприяло проникненню в Індію європейських ідей та ідеалів.

Розвиток капіталізму у другій половині XIX ст. привів до формування робітничого класу, а тяжкі умови праці — до страйків. Наприкінці XIX ст. у національному русі сформувалися два напрямки: ліберальний, який не закликав до повалення колоніального режиму, і лівий радикальний, що вимагав ліквідації феодального та колоніального гніту.

У 1885 р. була створена загальноіндійська партія — Індійський національний конгрес. На початку XX ст. в Індії почався рух бойкоту англійських товарів — свадеші. У Бомбеї було проведено політичний страйк, створювалися робочі профспілки, які об'єдналися у Всеіндійський конгрес профспілок. У 20-х роках почався сатьяграхі — рух громадянської непокори під керівництвом Ганді. Адвокат Махатма Ганді повернувся в Індію з Південної Африки і присвятив своє життя боротьбі з дискримінацією корінного населення і за незалежність країни. Головною заслугою Ганді є залучення до боротьби за незалежність селян.

Зміна настроїв у Індії не залишилась непоміченою в Британії. Вона, яка в усі часи славилася вмінням «випускати пар» напруги і не доводити справу до конфлікту з будь-якою зі своїх колоній, була вкрай стурбована наростанням національного руху в Індії. Тверезо мислячим британським політикам було очевидно, що доведеться йти на поступки, шукати компроміс.

Таким компромісом убачався з Лондона парламентський акт 1919 р., прийнятий з метою умиротворення індійського націоналізму й упередження вірогідності здобуття Індією незалежності. Він підтверджував колоніальний статус Індії. Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королі Індії та губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1 до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції.

Незважаючи на те, що закон «Про управління Індією» мав на меті гарантувати громадський спокій в Індії і розглядався як важливий крок на правильному шляху до індійської незалежності, призвів до масових виступів протесту по всій країні. Більше того - у м. Амрітсарі (провінція Пенджаб) - історичному центрі сикхів, де розташований їхній Золотий храм, пролилася кров. У середині квітня 1919 р. у ході акції протесту сикхських націоналістів проти парламентського акта ними було вбито п'ятьох англійців. У відповідь англійські війська вдалися до зброї,розстрілявши в Амрітсарі неозброєних демонстрантів.

Під натиском визвольного руху британський уряд видав у 1935 р. новий Акт про державний лад Індії, що передбачав створення законодавчого (а де-факто — дорадчого) органу і надання виборчих прав верхівці індійського суспільства. Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Виборче право отримали 12% населення, було розширено права місцевих законодавчих органів, проте колоніальний стан зберігався. Цей закон лише сприяв розпалюванню міжнаціональної і міжкастової ворожнечі. Під час Другої світової війни і відразу після її закінчення визвольний рух перекинувся на індійську армію і військово-морський флот, і Англії довелося піти з Індії. 15 серпня 1947 р. було оголошено про створення незалежного Індійського Союзу на чолі з прем'єр-міністром Джавахарлалом Неру, а території, на яких домінувало мусульманське населення, утворили мусульманську державу Пакистан. Розподіл супроводжувався міжрелігійними сутичками і масовим залишенням мусульманами територій, що залишилися в Індії. Напруження між двома державами призвело до трьох війн та декількох прикордонних конфліктів впродовж другої половини ХХ століття. Проблема прикордонного Кашміру і досі залишається невирішеною.

А 30 січня 1948 р. Ганді вбитий фанатиком-індуїстом.

Дата добавления: 2015-07-16