Привід і початок громадянської війни. Бойові дії в 1861- 1862 pp.

Аляска

Переговори про придбання Аляски у Росії почалися 1867 року при президенті Ендрю Джонсоні (1808—1875) за наполяганням державного секретаря Вільяма Сьюарда. 30 березня 1867 року був підписаний договір про продаж Росією Аляски Сполученим Штатам Америки за 7 200 000 доларів (11 мільйонів царських рублів).

Більшість дослідників сходяться на тому, що договір про продаж Аляски був взаємовигідним результатом здійснення американських геополітичних амбіцій і заснованого на тверезому розрахунку рішення Росії зосередити зусилля на освоєнні Приамур'я і Примор'я, приєднаних до Російської імперії в 1860 році. У самій Америці в той час було мало бажаючих купувати величезну територію, яку противники угоди називали заповідником для білих ведмедів. Сенат США ратифікував договір лише більшістю в один голос. Але коли на Алясці були виявлені золото, і багаті мінеральні ресурси, ця угода була визнана головним досягненням адміністрації президента Ендрю Джонсона.

1 серпня 1868 року російський повірений у справах у Вашингтоні барон Едуард Андрійович Стекль отримав в казначействі Північноамеріканскіх Сполучених Штатів чек на 7 мільйонів 200 тис. доларів. Ця фінансова операція поставила крапку в одній з найбільших в світовій історії угоди з продажу територіальних володінь. Російські колонії на Північноамериканському континенті площею 1519 тис. квадратних кілометрів, згідно з договором, підписаним 18 (30) березня 1867 року, перейшли під суверенітет Сполучених Штатів.

У 1884 році Аляска отримала статус округу, в 1912 році була офіційно оголошена територією США. У 1959 році Аляска стала 49-м штатом Сполучених Штатів.

Гаваї

У 19-му столітті, прибули на острів Гаваї американські поселенці, в 1893 повалили владу місцевої династії,— та в 1894 встановили на Гавайських островах республіку. У 1898, за ініціативою тих же поселенців, острови анексовано США, а вже з 1900 Гавайські острови — територія США. 7 грудня 1941 американську військову базу у Перл-Гарбор атакувала японська морська авіація та завдала важких втрат Тихоокеанському флоту США — це й дало привід США включитися у Другу світову війну на Тихоокеанському театрі військових дій. Пізніш, у 1959 Гаваї стали формально 50-м штатом США.

31.Громадянська війна та скасування рабства у США. Реконструкція Півдня.

Розширення території США поставило на порядок денний питання про поширення рабства на нові території. Від моменту створення США кількість рабовласницьких штатів приблизно відповідала кількості тих штатів, де рабства не було. До того ж "батьки-засновники США" умисно не внесли цього питання до конституції, щоб уникнути розбрату в новоствореній державі.

У процесі прийняття нових членів до федерації завжди намагалися зберігати цей баланс. До того ж проти рабства не заперечувала більшість населення тих штатів, де його не було. Промисловці з Півночі успішно вели торгівлю, збуваючи в південних штатах рабів і промислові товари і скуповуючи сировину та продовольство. У 1820 р. було прийнято Міссурійський компроміс, який засвідчив загальнонаціональний характер питання про рабство. Згідно з ним нові території на захід од р. Міссісіпі поділялися на дві частини паралельно 36° 36' п. ш. На північ од неї рабство заборонялося.

Напруження між Півднем і Північчю посилилося після приєднання нових земель, захоплених у Мексики, та значного припливу туди фермерів та агентів рабовласників. Кризу було тимчасово пом'якшено 1850 р. завдяки компромісові: Каліфорнію оголосили вільною від рабства, а Нью-Мехіко та Юта стали рабовласницькими. Через три роки те саме питання виникло стосовно Канзасу та Небраски. У Канзасі зійшлися два потоки переселенців - із Півночі й Півдня. Коли постало питання про вибори законодавчого органу і подальшу долю рабства, плантатори вдалися до всіляких маніпуляцій та силового тиску, що дозволило їм перемогти на виборах. Але це не стлумило протистояння, яке переросло у справжнюгромадянську війну. Між загонами плантаторів І фермерами розпочалися бойові дії.

Проблема рабства стала центром боротьби. Для Півдня це було питання життя або смерті. Плантатори налаштувалися до крайніх дій. Для Півночі цю проблему не можна було вирішити без порушення конституції.

Південні штати намагались узаконити рабство в усій країні через позбавлення конгресу права скасовувати або дозволяти його у будь-якому штаті. Для цього вони намагалися використати Верховний суд. У країні набирав силу аболіціоністський рух – за скасування рабства та надання неграм однакових прав із білими. Цей рух набув масового поширення у 30-х pp. XIX ст, У ньому брали участь Інтелігенція, фермери, робітники, підприємці та інші прошарки суспільства. Для надання допомоги неграм, які втікали від плантаторів, аболіціоністи створили систему допомоги під назвою "підземна залізниця". У 1833 р. було створено "Американське товариство боротьби з рабством", керівником якого став Вільям Гаррісон.

Новою політичною силою, яка рішуче протистояла інтересам Півдня, показала себе республіканська партія, що утворилася 1854 р. в Чикаго та існує дотепер. її лідером став Авраам Лінкольн (1809-1865), який народився в сім'ї бідного фермера. Республіканці на хвилі широкого аболіціоністського руху, що розгорнувся, особливо на Півночі США, доступилися до влади 1861 р. їм належало розв'язати найпекучішу на той час проблему США - проблему рабства.

Привід і початок громадянської війни. Бойові дії в 1861- 1862 pp.

Обрання А. Лінкольна президентом стало приводом для заколоту в рабовласницьких штатах. Вісім рабовласницьких штатів, не змирившись із втратою політичної влади, оголосили про відділення від США. Вони створили конфедерацію з центром у Річмонді та обрали президентом плантатора Джеферсон Девіса. Заколотники оголосили, що керуватимуться переконанням: "Рабство - нормальне становище для негрів".

Після вступу Лінкольна на посаду президента війська конфедерації 12-13 квітня 1861 р. обстріляли та захопили форт Самтер біля Чарльстона.

15 квітня Лінкольн оголосив про набір ополчення чисельністю 75 тис. осіб. Так почалася громадянська війна - війна між громадянами однієї держави.

Бойові дії з боку федерального уряду розгорталися дуже повільно. Це дало змогу армії Півдня, якою керував талановитий генерал Р.-Е. Лі, здобувати одну перемогу за одною. У червні 1861 р. конфедерати ледь не захопили Вашингтон. Столиця США стала прифронтовим містом.

Початок війни супроводжувався патріотичним піднесенням. Як до армії Півдня, так і до армії Півночі вступало багато добровольців. Стратегічний план ведення війни передбачав блокування території конфедерації та поступове стискання кільця оточення. Цей план дістав назву "Анаконда". Перебіг бойових дій 1862 р. виявив його хибність. Розтягненість військ Півночі на тисячі кілометрів не давала можливості концентрувати їх у достатній кількості та в потрібному місці.

У 1862 р. бойові дії розгорнулись одночасно на двох фронтах: у басейні р. Міссісіпі та у Віргінії. Флот Півночі заблокував узбережжя конфедерації, перешкоджаючи ввезенню спорядження і зброї та вивозу бавовни, інших експортних культур. Бойові дії не були успішними для Півночі, попри успіхи генерала У. Гранта в басейні р. Міссісіпі і захоплення Нового Орлеана. Конфедерати завдали три поразки янкі у Віргінії та, завдяки створенню броненосного флоту, прорвали морську блокаду.

Невдачі й затягування війни остаточно переконали президента США Лінкольна в необхідності вжиття радикальних заходів. У 1862 р. було прийнято низку законодавчих актів, після чого конституційний характер війни (за єдність країни) змінився на революційний (за радикальні перетворення).

Дата добавления: 2015-07-16