Захист авторських і суміжних прав

Поняття захисту авторських і суміжних прав. Необхідною умовою успішного розвитку науки, літератури і мистецтва є не тільки визнання за творцями творів і їх правомірними користувачами певних суб'єктивних цивільних прав, але і забезпечення цих прав надійним правовим захистом.

У юридичній літературі традиційно проводиться розмежування між поняттями охорони і захисту прав, хоча в чинних правових актах існує „перехресне” вживання циx термінів, які часто розглядаються як синоніми. Поняття „охорона” і „захист” ототожнює і „Тлумачний словник української мови” [18].

Втім, під охороною в цивільному праві звичайно розуміють встановлення загального правового режиму цінностей, через яке носій права може отримувати вигоди при його здійсненні, а під захистом – заходи, які застосовуються, коли суб'єктивні права порушені або оспорені.

Під захистом авторських і суміжних прав в юридичній науці розуміється сукупність заходів, направлених на визнання або відновлення особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав і захист їх інтересів при їх порушенні або заперечуванні [19].

Відповідно до положень ст.51 Закону України „Про авторське право і суміжні права” незаконне використовування творів або об'єктів суміжних прав або інше порушення, передбачене вказаним Законом, авторського права або суміжних прав спричиняє за собою цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Авторські права повинні не тільки реально здійснюватися. Суб'єкти цих прав повинні бути наділені можливістю по припиненню порушення прав, їх відновленню, компенсації всіх втрат, викликаних порушенням своїх суб'єктивних прав.

Кожне суб'єктивне цивільне право підлягає захисту, у тому числі і авторське, а носій цього права володіє відповідною правомочністю на його захист за допомогою засобів, передбачених законодавством. Ця правомочність є одним з елементів суб'єктивного цивільного права, яка проявляє себе лише тоді, коли хто-небудь заперечує, порушує це право або робить замах на нього.

Відповідно, суб'єктами, які володіють правомочністю на захист авторських і суміжних прав, є носії цих прав, тобто самі автори, їх спадкоємці, суб'єкти суміжних прав, інші правонаступники.

Порушниками авторських і суміжних прав є фізичні і юридичні особи, які не виконують вимог законодавства України. Відповідно до Закону України „Про авторське право і суміжні права” (ст. 50) порушенням авторських прав і суміжних прав є:

– вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачені чинним законодавством;

– піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Контрафактний примірник твору, фонограми або відеограми – це примірник твору, фонограми чи віде­ограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захи­щених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися;

– плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

– ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

– вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

– будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

– підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

– розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Система боротьби з порушеннями авторських і суміжних прав складається з двох елементів. По-перше, це власне захист, змістом якого є визнання оспорюваного права, відновлення порушеного права або надання грошової компенсації правовласнику. Таким чином, власне захист може бути здійснений тільки методами цивільного права. По-друге, це боротьба з порушеннями методами публічного права (адміністративного і кримінального), яка в основному направлена на загальне і приватне попередження порушень. Основою охорони авторських і суміжних прав як прав цивільних є їх захист методами цивільного права, проте в юридичній практиці використовуються і методи публічного права.

Форми захисту прав суб’єктів авторського і суміжних прав. Захист авторських прав здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом.

У реаліях життя використовуються дві форми захису авторських і суміжних прав: неюрисдикційна (несудова) і юрисдикційна (судова).

Неюрисдикційна – передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно, без звернення в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперечку шляхом переговорів.

До цієї форми захисту, на наш погляд, можуть бути також віднесені і технічні засоби захисту авторського права і суміжних прав, які передбачає ст. 50 і 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Відповідно до Закону, під технічними засобами захисту розуміються технічні пристрої і (або) технологічні розробки призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступа до використання об’єктів авторського права і суміжних прав. При цьому законодавством заборонено (ст. 50) будь-які свідомі дії обходу технічних засобів захисту авторського і суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження, везення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу.

Ще одна форма превентивного неюрисдикційного характеру захисту прав суб’єктів авторського і суміжних прав, на наш погляд, є заборона підроблення, зміни чи вилучення інформації, зокрема і в електронній формі, про управління правам без дозволу суб’єктів авторського і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління (ст. 50). Під інформацією про управління правами розуміється інформація, в тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об'єкт авторського права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об'єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вмішений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома.

Юрисдикційна (судова) форма захисту – це діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених авторських і суміжних прав, або прав, що оскаржуються. Суть цієї форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав до державних чи інших компетентних органів (наприклад, до суду, Антимонопольного комітету та ін.), які уповноважені вжити необхідні заходи для відновлення порушених прав і припинення правопорушення.

В рамках юрисдикційної форми захисту прав у свою чергу виокремлюють загальний і спеціальний порядок захисту порушених авторських чи суміжних прав.

За загальним порядком захист авторських чи суміжних прав, що охороняються законом, здійснюється судом. Як свідчить досвід, переважна кількість подібних спорів розглядається місцевими та іншими судами загальної юрисдикції (якщо учасники спору є юридичними особами, тоді цей спір розглядається господарським судом). Одним із засобів судового захисту авторських чи суміжних прав, що охороняються, є також позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога щодо виконання покладених на нього обов’язків визнання наявності чи відсутності правовідносин, з другого. Судовий порядок захисту прав застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві [20].

Спеціальною формою захисту авторських і суміжних прав є адміністративний порядок їх захисту. Зміст адміністративного способу захисту можна охарактеризувати таким чином: розгляд та вирішення скарг та заяв відбувається в самому апараті державного управління, його компетентними органами і працівниками, а судами – лише як вийняток.

Адміністративний захист – це сукупність заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення порушень прав, які застосовуються компетентним органом державного управління за заявою або скаргою особи, права якої порушуються або оспорюються, або за власною ініціативою. До заходів адміністративного захисту належать:

– подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління;

– заходи адміністративного припинення;

– адміністративна відповідальність.

Слід підкреслити, що перший з визначених заходів адміністративного захисту, а саме подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління, використовується для захисту промислової власності, але практично не застосовується для захисту авторського права і суміжних прав в Україні. Це пояснюється тим що охорона промислової власності залежить від реєстрації в державному органі – Держдепартаменті інтелектуальної власності. Авторські права також можна зареєструвати в Держдепартаменті інтелектуальної власності, але така реєстрація не є ні передумовою охорони, ні презумцією авторства.

Заходи адміністративного припинення і застосування адміністративної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. і Митним кодексом України від 11 липня 2002р. Статті 51, 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають відповідальність за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності, в тому числі авторські і суміжні права. Зокрема, стаття 164-7 передбачає відповідальність за порушення вимог нормативно-правових актів щодо розповсюдження і демонстрації фільмів; стаття 164-9 – за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм; стаття 164-13 – за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт, обладнання чи сировини для їх виробництва.

Захист за допомогою адміністративного законодавства здійснюється відповідно до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, органів Державної податкової служби та підрозділом державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Таким чином, тільки уповноважені та те посадові особи органів внутрішніх справ, органів Державної податкової служби та підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності мають право накладати адміністративні стягнення за порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (стаття 51(2) Кодексу України про адміністративні правопорушення), проводити перевірки господарюючих суб'єктів за власним планом перевірок або реагуючи на зверненнями громадян.

Питання правового регулювання переміщення об’єктів прав інтелекуальної власності, в тому числі авторських і суміжних прав через митний кордон України регулюються Митним кодексом який містить спеціальні розділи присвячені цим питанням (десятий розділ). Зокрема відповідно до Митного кодексу України (ст.256) власник прав інтелектуальної власності, який вважає, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушуються або можуть бути порушені його права, може подати заяву до Державної митної служби України про реєстрацію товарів, що вироблені і (або) введені у цивільний оборот із застосуванням об’єктів прав інтелектуальної власності. Інформація про зареєстровані товари надсилається до всіх митних органів України. Якщо митний орган виявляє ознаки того, що товари, пред’явлені для митного контролю та митного оформлення, є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється (товари тимчасово зберігаються на складах митниці). Якщо контрафактність товарів буде підтверджена відкривається справа про порушення митних правил.

Цивільно-правовий захист. Серед числених матеріально-правових способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених Цивільним кодексом України (ст.16), стосовно сфери захисту авторських і суміжних справ, можуть бути застосовані наступні загальні вимоги: визнання авторських і суміжних прав; визнання правочину недійсним; припинення дій, що порушують авторські і суміжні права; відновлення становища, яке існувало до порушення авторських і суміжних прав; примусове виконання обов'язку в натурі; зміни правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 432 ЦК України, яка присвячена захисту прав інтелектуальної власності, також застосовується при вирішенні питань щодо захисту авторських і суміжних прав. Вона передбачає, що суд може винести рішення про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушен­ню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використо-вувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Захисту авторських і суміжних прав присвячено спеціальний розділ в Законі України „Про авторське право і суміжні права”. Закон чітко визначає перелік порушень авторських і (або) суміжних прав який дає підстави для судового захисту цих прав, а також права суб’єктів авторських і суміжних прав, права яких порушені. Відповідно до ст.52 вони мають право:

– вимагати визнання та поновлення своїх прав, в тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

– звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

– подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

– подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

– вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

– брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

– вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

– вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Однак зазначені способи не вичерпують усіх можливих засобів захисту авторських і суміжних прав. Потерпілий може вдатися й до тих способів, які застосовуються при захисті суб’єктивних цивільних прав, зокрема: припинення чи зміна правовідносин; визнання недійсним ненормативного акту органу державного управління або місцевого самоврядування, який не відповідає чинному законодавству; вимагати виплати компенсації, відшкодування збитків, моральної шкоди тощо (ст.16 ЦК України, ст.52 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).

Кримінальна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав. Законодавство України поряд із засобами цивільно-правового захисту авторських і суміжних прав встановлює і кримінальну відповідальність за їх порушення. Згідно з першою частиною статті 176 Кримінального кодексу України незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

При цьому матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Варто підкреслити, що об’єктом цього злочину є не всі авторські та суміжні права, а лише право на їх використання, тобто майнові права авторів. Порушення інших прав авторів, зокрема права авторства, права на ім’я, права на захист репутації тягнуть не кримінальну, а цивільно-правову відповідальність.

Об'єктивна сторона даного злочину передбачає встановлення трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв'язку між ними. Діяння в цьому злочині може виразитись: 1) в незаконному відтворенні або 2) розповсюдженні творів науки, літератури, мистецтва (наприклад, виставка картин без відома автора), комп'ютерних програм і баз даних, незаконному відтворенні, розповсюдженні виконань фонограм, відеограм і програм мовлення; 3) незаконному їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; а також 4) в іншому умисному порушенні авторського або суміжних прав (наприклад, виконання, оприлюднення, опублікування, показ, сповіщення, створення похідного твору та ін.).

Даний злочин має матеріальний склад. Наслідок як обов'язкова ознака об'єктивної сторони полягає в заподіянні матеріальної шкоди у значному розмірі.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є причинний зв'язок між діянням і вказаним наслідком.

Дата добавления: 2015-07-15