Захист інтелектуальної власності в Інтернеті

Інформаційно-комунікаційне суспільство, що виникло у другій половині минулого сторіччя, сьогодні розповсюджує свій вплив майже на всі сфери людського буття. Важливим чинником цього процесу, безсумнівно, є Інтернет, який з суто технічної інфраструктури в останні роки перетворився на глобальний засіб спілкування, обміну інформацією та ведення бізнесу. Завдяки позатериторіальному характеру відносин в Інтернеті кожен, звичайно, хто має доступ до нього, потенційно може діяти в різних країнах. Особливо інтенсивно зараз розвивається обмін інформаційними ресурсами, розширюються комерційні відносини в Інтернеті, зокрема електронна торгівля, реклама товарів та послуг, Інтернет – аукціони тощо. При цьому віртуальна комерційна діяльність нагадує таку ж діяльність яка відбувається у рекламному просторі, де діють реальні закони.

Тому проблема захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернету є надзвичайно важливою і актуальною. Втім варто зазначити, що існує й інша, цілком протилежна точка зору. Зокрема, віце-президент Російської академії природничих наук С.П.Капіца вважає, що не повинно бути будь-яких обмежень на доступ до ресурсів глобальної інформаційної мережі. „Інформація, підкреслює він, повинна бути доступна всім. Тим більше, якщо це інформація в галузі освіти, культури і науки. Неприступність цієї інформації є порушення принципових прав людини” [43]. Звичайно, можна погодитись з цим відомим ученим, на думку якого, великі відкриття, мається на увазі й Інтернет, повинні відразу попадати, що називається, у public domain, тобто у загальне надбання, але реалії сьогодення свідчать, що світове суспільство ще не сприймає цих поглядів.

Причому, історія розвитку світової мережі свідчить, що спочатку вона була необхідною для обслуговування військово-промислового комплексу, потім – наукових досліджень. Згодом вона стала функціонувати як система зв’язку. Сьогодні її основний розвиток відбувається у сфері комерції. Сучасний Інтернет є наднаціональною комерційною мережею, важливим сегментом світового бізнесу, який приносить значний прибуток. За цих умов розвиток сучасних інформаційних комунікацій зумовив виникнення багатьох нових соціальних, правових, економічних проблем.

Серед них однією з найгостріших є порушення авторських прав. Сьогодні в Інтернеті відбуваються масштабні крадіжки інтелектуальної власності. Зокрема, тільки у 2001р. в мережі Інтернет „піратськими” засобами розповсюджено, а просто кажучи, було вкрадено понад 950 млн. музичних дисків на загальну суму 4.3 млрд. дол. [44]. Лише пошукова система „Coogle” на запит (травень 2007р.) „завантажити музику” (рос.мовою) видавала результат близько 2,3 млн. посилань.

Наразі, по суті, під загрозою опинилася діяльність творчої еліти суспільства – авторів, виконавців, творчої індустрії з виробництва фонограм, відеограм, програм мовлення тощо. Через Інтернет все частіше розповсюджуються літературні твори. Так, незважаючи на активні протести видавництв, Coogle у співробітництві з чотирма найкрупнішими бібліотеками США розмістила на сайті Coogle Print першу серію відсканованих книжок.

Щоб уникнути судових позовів поки що скануються роботи не захищенні копірайтом (по американському законодавству копірайт на друковане видання має строк дії 70 років з дати випуску). В Україні також є ресурси, які пропонують безкоштовно прочитати або передрукувати книжки (див.:http://www.lib.com.ua або httр:// biblioteka. org.ua).

Спори, пов’язані з розміщенням і використанням інформації з Інтернету, дедалі частіше стають предметом судового розгляду. Їх розв’язання ускладнюється, оскільки в умовах Інтернету розмивається одне з основних понять законодавства про авторське право – відтворення. Часто суди не визнають розміщення творів у Інтернеті відтворенням у розумінні ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Крім того, відсутність посилань на автора та інших вихідних даних під час відтворення цієї інформації відразу кількома особами на різних сайтах Інтернету вкрай ускладнює встановлення винного у порушенні авторських прав. Питання дотримання авторських прав в Інтернеті і досі залишаються недостатньо врегульованими як чинним законодавством України, так і відповідними договорами між окремими суб’єктами інформаційних відносин.

Не менш гострою є проблема захисту авторського права в мережі Інтернет. Заходи щодо захисту авторського права багато в чому залежать від того на якому сайті розміщений ресурс. Існує два види сайтів, які пропонують свої послуги – платні та безоплатні. Платні сайти – це сайти, які надають свої послуги (інформацію) за гроші (особа карткою, чеком, за телефонним рахунком здійснює платіж за необхідну послугу). Існує загальне правило: всі платні сайти працюють за передплатою. Безоплатні сайти – це сайти, інформація з яких надається вільно без будь-яких обмежень.

З платними сайтами все набагато легше (особливо якщо вони ще й резиденти): оскільки ця діяльність є підприємницькою, то вона потребує реєстрації у відповідних органах влади (адміністрація, податкова інспекція тощо). Виходячи з цього, можна дійти висновку, що це юридична особа із чітко визначеною адресою, банківським рахунком і керівником або суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа, яка відповідає за зобов’язаннями всім належним майном. Отже, стає можливим подання позову до конкретного відповідача.

З безплатними сайтами все набагато складніше, тому що: по-перше, як відомо, при реєстрації сайта вимагаються мінімальні дані (прізвище, ім’я, по-батькові, адреса електронної пошти; всі інші пункти в анкеті є необов’язковими і майже ніким не заповнюються). Більше того, немає жодної впевненості в тому, що наданні дані є достовірними, оскільки реєстрація відбувається без явки користувача до реєстратора і копії паспорта або іншого документа, що підтверджують особу, не надаються реєстратору.

По-друге, якщо хтось звернеться до суду з позовом, то у нього не буде прізвища особи – володільця сайта (точніше, не можна бути впевненим, що це насправді та особа, за яку вона себе видає), адреси, де порушник мешкає (і куди слід направити виклик до суду), документів, що підтверджують, що саме особа, яка викликана до суду, й є володільцем сайта, який порушив авторське право. По-третє, хоча формально і було порушене авторське право, але особа будь-якого доходу з цього не отримувала, отже, це не є підприємницька діяльність і жоден суд, виходячи з обов’язків законності, об’єктивності й всебічного розгляду справи, не може зобов’язати особу відшкодувати моральну шкоду або втрачену вигоду.

Однією з найгостріших проблем розвитку сучасного Інтернету є захист доменного імені. Тут доцільно зробити деякі пояснення. Відомо, що будь який комп’ютер, підключений до Інтернету, має унікальну адресу (так звану IP-адресу), а саме: послідовність чисел. З метою полегшення запам’ятовування таких адрес, була розроблена доменна система (Domein Name System – DNS), що дозволяє погодити з IP – адресою символьне ім’я. Перетворення чисел на символи здійснюється автоматично і тому непомітне для користувача. Символьне ім’я містить у собі доменне ім’я та ім’я хоста і складається з декількох площин, розділених крапками. Крайнє праве поле є ім’ям доменна верхнього рівня, далі справа наліво, слідують імена доменів (піддомени) більш низького рівня. Крайнє ліве поле, як правило, є ім’я хоста. Наприклад, www.name.ua – символьне і’мя хоста www у домені name; namе. ua – домен другого рівня; ua – домен верхнього рівня. Таким чином, як і IP – адреса, доменне ім’я є унікальним, а сайт чи комп’ютер з ним – доступний з будь-якої точки Землі. Домени верхнього рівня поділяються на два типи: родові й національні. На думку фахівців, сьогодні інтенсивно розвивається 7 родових доменів верхнього рівня, зокрема: com – для різних комерційних організацій; .org – длягромадських організацій некомерційної спрямованості та ін. Розвиток Інтернету призвів до появи національних доменів, зокрема для України – .ua, для Росії – .ru [46].

Сьогодні ні в нормативно-правових джерелах, ні в науковій літературі немає однозначного визначення поняття домен чи доменне ім’я. На думку фахівців, найбільше відповідає суті домену визначення, що сформульоване в Законі України „Про охорону прав на знаки товарів і послуг” від 23 грудня 1993р., де доменне ім’я – це ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті. Отже, основна функція доменного імені в Інтернеті – це адресація.

Варто зазначити, що, як відомо, головним завданням товарного знака є ідентифікація виробника конкретного товару чи послуги. Знак для споживача

є орієнтиром, що дозволяє йому мати альтернативи і робити вибір серед конкуруючих на ринку виробників товарів і послуг. Доменне ж ім’я не призначене для орієнтування споживача на ринку товарів і послуг. По суті, доменне ім’я є аналогом телефонного номера чи поштової адреси в світовій мережі. Однак треба звернути увагу на те, що виготовляти товар і надавати послуги можна без реєстрації знака, але розмістити в Інтернеті інформацію на сайті, у якого немає імені – технічно неможливо.

Характеризуючи доменне ім’я з точки зору права, треба зазначити: по-перше, доменне ім’я можна розглядати як об’єкт правовідносин, передусім, цивільно-правових; по-друге, доменне ім’я не може розглядатися в рамках речового права, а точніше, права власності. Так, в Правилах домену.UA (п.1.8), що регулюють відносини, пов’язані з використанням доменних імен (див. http://www.biz/ua/policy/dot.ua.policy.html), вказано, що доменне ім’я не є об’єктом права власності; по третє, на сьогодні серед правознавців не викликає сумніву, що доменні імена належать до права інтелектуальної власності (виключних прав).

Розглядаючи правову природу права на доменне ім’я, можна виділити такі його основні риси:

1. Об’єктом права на доменне ім’я виступає нематеріальне благо. Доменне ім’я (через свою природу) не може належати до предметів матеріального, тобто речового, світу. Воно є “псевдонімом” IP-адреси кожного комп’ютера, на якому працюють в Інтернеті, що складається з чотирьох цифрових послідовностей, розділених крапкою. Для зручності користувачів розробленаособлива методика, що дозволяє надавати ресурсам Інтернету імена, що складаються з символів латинського алфавіту, тире та цифр. У результаті доменні імена набули буквеного виразу.

2. Право на доменне ім’я має абсолютний характер. Це виражається у тому, що власнику доменного імені протидіє невизначене коло осіб, основний обов’язок яких полягає в тому, щоб не перешкоджати здійсненню прав власника імені. У разі ж порушення цього права, власник може пред’явити вимоги про захист, спрямовані проти будь-якої особи, що допустила таке порушення.

3. Право на доменне ім’я носить виключний характер. Використання імені здійснюється самим правовласником, а його передання (переделегування) – лише після його прямого дозволу.

4. Доменне ім’я має винятково індивідуальний характер. Серед безлічі доменних імен в Інтернеті не може існувати двох ідентичних. У зв’язку з цим продовжується формування і вдосконалення спеціальних правил реєстрації та адміністрування доменних імен у різних сегментах Інтернет – простору. Ці правила покликані упорядкувати процес надання доменних імен і найбільш оптимального здійснення їх адміністрування. Право на доменне ім’я виникає від моменту його відповідної реєстрації. Таким чином, стосовно доменного імені діє реєстраційний, а не явочний принцип.

5. Право на доменне ім’я має безперечну економічну цінність. Доменне ім’я (насамперед, йдеться про доменні імена другого рівня) може бути предметом відшкодувальних операцій. Договори стосовно купівлі-продажу доменних імен є сьогодні найактуальнішими.

Крім можливості продажу доменного імені існують й інші аспекти, що відображають його економічну цінність. Так, розміщуючи сайт під тим або іншим ім’ям, його власник забезпечує швидкий і доступний шлях до цієї інформації, що стосується як самої юридичної особи (фізичної особи-підприємця), так і товарів, які нею виробляються, і послуг, що надаються. Якщо доменне ім’я співпадає зі знаком для товарів і послуг (до чого прагнуть всі юридичні особи, представлені на ринку), то споживач без проблем може знайти в Інтернеті потрібну інформацію, зв’язатися з виробником тощо. Доменне ім’я відображається в рекламі, візитних картках працівників організацій тощо.

6. Суб’єктами права на доменне ім’я можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Доменні імена, передусім реєструють організації, оскільки вони безпосередньо зацікавленні в представництві робіт і послуг на ринку товарів. Разом з тим доменне ім’я (на відмінну від найменування) не є обов’язковою ознакою юридичної особи. Не резервуючи за собою певного Інтернет-простору, організація може і не реєструвати доменного імені.

Хоча в Цивільному кодексі України місце доменного ім’я в системі виключних прав не урегульоване, фахівці вважають, що доменне ім’я за своєю природою найбільше підходить до категорії прав, що відносяться до інституту засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. На думку багатьох правознавців, сьогодні питання про те, чи виконує доменне ім’я функцію індивідуалізації або є простим засобом адресації, можна вважати вирішеним. Вони однозначно сходяться на тому, що доменне ім’я не тільки адресує до того або іншого сайту в Інтернеті, але й індивідуалізує його власника. Втім, деякі автори погоджуючись з цією думкою, зазначають, що право на доменне ім’я характеризується деякими специфічними рисами, які не дозволяють прирівняти його до інших засобів індивідуалізації і викликають необхідність виділити його як самостійний субінститут засобів індивідуалізації. Принципова відмінність полягає у самій сфері дії цих засобів. По суті, сьогодні система індивідуалізації віртуального мережевого світу існує нібито паралельно системі індивідуалізації реального світу, тобто системі фірмових найменувань і товарних знаків [47].

Незважаючи на різні підходи щодо ролі доменних імен, реальне життя свідчить, що доменне ім’я фактично стає засобом індивідуалізації, воно бере на себе функцію ідентифікації, подібну тій, яку виконують знаки для товарів і послуг. Більшість підприємств використовують свої знаки для творів і послуг як імена доменів.

Однак, під час реєстрації знаків для товарів і послуг проводиться експертиза і при виявленні невідповідності умовам надання правової охорони, встановленим законом, знак не реєструється. Право на доменне ім’я виникає разом з підключенням користувача до Інтернету та його реєстрацією в недержавній організації, і ніяка експертиза при цьому не проводиться. Зокрема, на сьогодні адміністратором доменна верхнього рівня.UA (Україна) є „Інтернет корпорація з присвоєння імен та номерів” (ICANN). Ця організація, яка має статус міжнародної безприбуткової організації, розташована в США і діє від імені усіх користувачів Інтернет (див: http://www. biz.ua/policy/dot._ua._policy.html). Власники доменів отримують право на їх використання, яке багато в чому є подібним до виключного права на використання знака для товарів та послуг, через що і комерційна цінність таких доменів дуже велика. Крім того, використання доменів не має територіальних обмежень. Така система реєстрації доменних імен призводить до конфліктів між власниками доменів і власниками виключних прав на знак для товарів і послуг.

Найбільш поширеним порушенням прав власників інтелектуальної власності є неправомірна реєстрація назв доменів, тотожних чи подібних до існуючих знаків для товарів і послуг, з метою їх комерційного використання чи продажу законним власникам цих знаків. Така діяльність отримала назву „кіберсквотинг”– захоплення доменних імен. Найчастіше такому захопленню піддаються доменні імена другого рівня, що пов’язано із зручністю щодо їхнього запам’ятовування.

Використовуючи недосконалість реєстраційної системи доменних імен, кіберсквотери реєструють назву відомих знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, прізвища відомих людей без згоди їхніх власників. Оскільки реєстрація доменних імен є порівняно недорогою процедурою, кіберсквотери реєструють сотні доменних імен. Потім вони виставляють на продаж або пропонують ці імена безпосередньо компаніям-власникам знака або фірмового найменування за значні суми. Це відвертий прояв недобросовісної конкуренції у віртуальному світі. Власники позначень змушені для власного використання в Інтернеті купувати свої ж назви знаків для товарів і послуг.

Показовою у цьому відношенні є, наприклад, судова тяганина корпорації Microsoft із студентом Майком Роу з Ванкувера (Канада), який зареєстрував доменне ім’я MikeRoweSoft.com, співзвучне з назвою корпорації Miсrosoft. Адвокати відомої корпорації вимагали негайної передачі вищевказаного домена, що нібито вводить користувачів в оману, при цьому пропонували компенсацію в розмірі 10 дол. США – саме в таку суму обійшлася первісна реєстрація MikeRoweSоft.com. – однак, М. Роу заявив, що на розкручування сайту витрачено майже 10 тис. дол., тому розcтаватися з доменним ім’ям за 10 дол. він не буде У 2006р. ця ж корпорація подала до суду два позови проти кіберсквотерів. Перший позов поданий проти трьох чоловік, що зареєстрували 324 доменних імені, що зачіпають інтереси Microsoft, другий – проти каліфорнійського кіберсквотера, на чиє ім’я зареєстровано 85 таких доменів. Залучаються до цієї „справи” й українці. У 2004р. до центру з арбітражу та медіації ВОІВ надійшло п’ять скарг про неправомірну реєстрацію доменних імен резидентами України. Загалом, протягом п’яти років (1999-2004рр.) центр розглянув приблизно 7 тис. справ, що стосуються понад 12,5 тис. доменних імен, у яких зіштовхнулися інтереси організацій та фізичних осіб із 124 країн світу.

В Україні поки що не було великих скандалів з приводу захоплення доменних імен. Однак, це не свідчить про досконалість нашого законодавства, а скоріше є наслідком недостатнього розвитку українського сегменту мережі. Проте деякі заходи, які могли б запобігти шквалу кіберсквотинга, зроблено. Першим кроком України у цьому напрямку стала розробка умов реєстрації доменних імен різних рівнів. Порядок реєстрації доменних імен у домені.UA (Україна) регламентують „Правила домена.UA”, що набули чинності 27 серпня 2001 р. (останні зміни внесені 15 жовтня 2003 р.).

Одним із важливих положень цих Правил є розподіл доменів за їх призначенням на дві категорії: публічні, тобто такі, що адмініструються в інтересах певної громадськості і приватні, тобто такі, що адмініструються певною особою у своїх власних інтересах (п.1.10). Відповідно до Правил, зареєструвати приватне доменне ім’я в домені.UA можна лише в тому випадку, якщо „відповідне доменне ім’я повністю, або його компонент іншого рівня (до знака „. ”, але не включаючи цей знак), за написанням співпадає із знаком, права на використання якого на території України належать відповідному реєстранту” (п.3.2). Це є своєрідним запобіжним заходом від спроб кіберсквотерів захопити доменні імена.

Згідно з Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, в якому, до речі, вперше у національному законодавстві визначено поняття „доменне ім’я”, використанням знака визнається також використання в Інтернеті знака та доменних імен, тотожних чи подібних до знака наскільки, що їх можна сплутати. Це положення розширює можливості захисту доменних імен.

Якщо ж доменне ім’я, яке містить словесний товарний знак (найменування) уже захоплене кіберсквотером є можливість відстоювати свої права спираючись на „Правила домена.UA” (розділ 9) (див.: http.//www.biz.ua/polisy/dot._ua._polisy.html), а також на „Правила розгляду спорів про доменні імена” (див.:www.icann.org/udrp/udzp-polisy-24oct99,htm). Крім того, існує можливість захистити себе за допомогою Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (із змінами та доповненнями від 15 листопада 2001р.). Оскільки у захопленому доменному імені присутнє фірмове найменування чи словесний товарний знак, дії „загарбника” підпадають під дію статті 4 цього Закону.

Крім проблеми захоплень доменних імен, подібних зі словесними товарними знаками, існує проблема захоплення доменних імен, що містять імена і прізвища відомих людей (письменників, композиторів, артистів, політичних діячів). Відповідно до існуючих Правил, реєстрація подібних доменних імен не здійснюється навіть за наявністю авторських прав на літературні, музичні та інші твори. Разом із припиненням спроб незаконного захоплення таких імен, припиняються спроби будь-якої їхньої реєстрації навіть тими, хто має повне на це право! Ця проблема ще більш складна, і спосіб її вирішення тільки розглядається Всесвітньою організацією інтелектуальної власності [51].

Тобто, маємо констатувати, що на сьогодні ні міжнародна, ні вітчизняна законодавчі бази не встигають за рівнем розвитку інформаційних технологій і реаліями життя, і що необхідність розробки нормативних актів які б регулювали захист інтелектуальної власності в Інтернеті залишається актуально.

Дата добавления: 2015-07-15