Охорона об’єктів селекційних досягнень

Правова охорона селекційних досягнень здійснюється Цивільним кодексом України, Законами України „Про охорону прав на сорти рослин” в редакції від 2 листопада 2006р., „Про насіння і садивний матеріал” від 22 грудня 2002р. (із змінами від 25 березня 2005 р.) та іншими нормативно-правовими актами.

Селекційна діяльність це особливий вид творчості людини. Селекцією є виведення або покращення існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів за допомогою використання наукових методів (відбору, гібридизації, оцінки потомства тощо).

Охорона селекційних досягнень в рослинництві. Селекційний процес у сфері рослинництва, по суті неповторний і має переважно експериментально-прикладний характер. Відмінність нового сорту визначають, передусім не на основі його теоретичного опису, а встановлюють за відчутними на дотик морфологічними ознаками (колір квітів, форма і розмір плодів тощо) та фізіологічними ознаками (морозостійкість, посухостійкість, стійкість до шкідників тощо).

Отже, об’єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», сорт – це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів (таксон – відособлена група рослин, споріднених між собою спільністю ознак і властивостей), яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови виникнення правової охорони:

– може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

– може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

– може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин є: автор або автори сорту рослин; інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин за договором чи законом (ст. 485 ЦК України).

Згідно з Законом (ст. 10) можуть набуватися три види прав на сорти:

– особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин (засвідчує свідоцтво про авторство на сорт рослин);

– майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин (засвідчує патент на сорт рослин);

– майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин (засвідчує свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин).

Ці права набуваються на сорт, який відповідає певним критеріям та якому присвоєна назва. Сорт вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, відмінним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України – за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави – щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався у тому числі й до визначених у попередніх пунктах «а» і «б» дат:

– із зловживанням на шкоду заявнику;

– на виконання договору про передачу права на подання заявки;

– на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його експертизу на придатність до поширення, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва сорту;

– на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки, чи формування реєстру сортів;

– як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання (ст. 11).

Сорт відповідає умові відмінності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

– він поширений на певній території у будь-якій державі;

– відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними в світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

– він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

– йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження всі рослини цього сорту залишаються достатньо схожими (однорідними) за своїми основними ознаками.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт виникають за наявності всіх раніше наведених умов у сукупності, а також, якщо йому надана назва (вона повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках (держави, що реєструють права на сорти) сорту того ж чи спорідненого виду).

Варто звернути увагу на вимоги щодо придатності сорту для поширення в Україні. Згідно із ст.14 Закону „Про охорону прав на сорти рослин”, сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він відмінний, однорідний та стабільний, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоров’ю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля.

Критерії заборони поширення сортів в Україні розробляються урядовим органом державного управління з питань правової охорони інтелектуальної власності на сорти рослин, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики (Державна служба з охорони прав на сорти рослин – Держкомсорт).

Порядок набуття прав на сорт. Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Держкомсорту: заявки; експертизи заявки та державної реєстрації прав.

Право на подання заявки належить автору сорту (селекціонеру). Якщо сорт створили спільно кілька авторів, то вони мають право на подання заявки спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Відмова одного чи кількох з них від здійснення права на подання заявки не припиняє такого права у решти співавторів сорту (ст. 16).

Якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням трудового договору чи договору про створення за замовленням з роботодавцем з використанням ноу-хау останнього, то в разі, якщо трудовим договором чи договором про створення на замовлення між роботодавцем і селекціонером не передбачено інакше, право на подання заявки на сорт належить селекціонерові та роботодавцю спільно. Якщо трудовим договором або договором про створення за замовленням між роботодавцем і селекціонером передбачено право на подання заявки тільки роботодавцю, він повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати до Держкомсорту заявку на сорт чи передати право на подання заявки іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційної інформації або комерційної таємниці. У цей же строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди (роялті) відповідно до економічної цінності сорту та іншої його вигоди (ст. 17).

Подана заявка на сорт проходить формальну та кваліфікаційну експертизу.

Формальна експертиза проводиться з метою визначення відповідності формальних ознак заявки вимоги, що встановлені Законом і розробленими Держкомсортом на його основі правил складання та подання заявки (ст. 26).

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішень щодо державної реєстрації сорту і прав на нього (ст.27). Під час проведення кваліфікаційної експертизи проводиться експертиза запропонованої назви сорту. Назва сорту затверджується рішенням про виникнення прав на сорт та реєструється одночасно із внесенням відомостей про сорт до відповідних видань. Після цього автор одержує патент. Автору сорту (селекціонеру) належать права авторства, які є особистими немайновими правами і охороняються безстроково. Строк чинності виключних майнових прав на сорт рослин спливає через 35 років, право на поширення сорту рослин діє безстроково (ст.488 ЦК України).

Охорона об’єктів селекційного досягнення у тваринництві. Добробут людей багато в чому визначається задоволенням їх багатогранних та зростаючих потреб у різноманітному і повноцінному харчуванні. Тому нагальною необхідністю є стимулювання розвитку тваринництва, особливо селекційної діяльності у цій сфері, яка, в свою чергу, повинна мати ефективну правову охорону. Сьогодні загальні правові та економічно-організаційні засади діяльності в галузі виведення нових порід тварин визначені в ЦК України, а також в Законі України „Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993р., до якого 21 грудня 1999р. були внесені зміни, і який нині діє у новій редакції, як Закон „Про племінну справу у тваринництві”.

Племінною справою вважається система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. Селекційне досягнення – це створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх потомкам. Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції.

Об’єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі – тварини).

Суб’єктами племінної справи у тваринництві є:

– власники племінних (генетичних) ресурсів;

– підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин;

– підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів;

– власники не племінних тварин – споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Варто зазначити, що Закон про племінну справу у тваринництві, передусім, акцентує увагу на організаційно-економічних заходах щодо поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин, в той же час не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Зокрема, не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб’єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов’язки. Закон лише надає право суб’єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції (ст.7). Загальнодержавні програми селекції у тваринництві, відповідно до Закону, розробляються на період 5-10 років та здійснюються Кабінетом Міністрів України. Вони є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами племінної справи у тваринництві.

Суб’єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат), однак воно є лише документальним підтвердженням якості належних їм тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених цим Законом (ст. 11).

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин (по-суті, це – інформаційна база даних про племінних тварин, що відповідає установленим для реєстрації вимогам), а племінних стад – до Державного племінного реєстру, які затверджуються Головною державною племінною інспекцією (ст.11). Державний контроль у галузі племінної справи у тваринництві здійснюється Головдержплемінспекцією, державними племінними інспекціями областей та районів, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади.

Дата добавления: 2015-07-15