Система трудового права України

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. Трудове право не є винятком, а тому спробуємо з'ясувати деякі теоретичні підходи до поняття системи і структури права.

Розрізняють поняття «правова система» і «система права». Перше включає: власне право; юридичну практику; панівну правову ідеологію. Стосовно поняття «система права», то і воно неоднозначне, незважаючи на те, що є тільки одним зі складників попереднього явища, а саме «власне права». «Власне право», або як його ще називають, «об'єктивне юридичне право», характеризується своєю системністю, якає закономірною, неодмінною його властивістю. Систему права визначають через систему всіх чинних норм певної держави. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні, в свою чергу, - на окремі інститути. І, нарешті, остання ланка у цій структурі - це норма права.

Галузь права, як елемент системи права, становить систему юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Аналогічно і в межах галузі, як і системи права в цілому, є структура відповідних суспільних відносин, що складають її предмет.

Система юридичних норм, які регулюють специфічні однорідні відносини, в структурі галузі називається інститутом права.

Трудове право є досить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають основу (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспільних відносин, що тісно пов'язані з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на декілька видів взаємопов'язаних між собою відносин - з приводу робочого часу і відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то можна переконатись, що система трудового права є достатньо складною.

Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти Загальну та Особливу частини. Прихильники такого поділу виходять з того, що норми, які визначають загальний напрямок змісту трудовідносин, утворюють Загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, формують Особливу частину трудового права.

Загальна частина охоплює норми, котрі містять найбільш принципові положення, що характерні для всіх видів відносин галузі права. До них належать норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом, а також норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів трудового права.

Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.

Однак, якщо пригадати предмет трудового права та спробувати зрозуміти його їх крізь призму загальнотеоретичних позицій про систему права, то поділ трудового права на Загальну і Особливу частину набуває певною мірою штучного вигляду. Наприклад, норми, які визначають метод трудового права, найбільше характерні для трудового договору, для дисциплінарної та матеріальної відповідальності, але вони утворюють інститути Особливої частини. Права і обов'язки суб'єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диференціюватися залежно від виду відносин. Права і обов'язки сторін колективного договору визначаються нормами інституту «Колективний договір», а учасників відносин зайнятості - «Зайнятість населення» і т.д.

Слід також мати на увазі співвідношення між системою трудового права і системою трудового законодавства, оскільки автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодавства. Якщо система галузі права зумовлюється об'єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавства, яка виражає структуру зовнішніх форм виразу права (законів, постанов тощо), підлягає впливу суб'єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхідності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретні обстановини, потребу вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді і галузей права. Наприклад, Господарський кодекс Україні, на перший погляд, не належить до джерел трудового права, але він містить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов'язані з ними відносини. Маються на увазі відповідні його статті, які дають визначення трудового колективу, поняття колективного договору і порядок його укладення.

Найповніший вираз система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України. Однак наявність у кодексі глави «Загальні положення» не можна трактувати як Загальну частину трудового законодавства. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексом і відповідними галузями права тут недоречна.

При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі. Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини зайнятості можуть в реальних умовах передувати трудовим відносинам і виникати перед укладенням трудового договору. Хоча, це переважно відносини, які покликані забезпечувати власне трудові відносини. Отже, місце інституту «Зайнятість населення» - після інституту «Трудовий договір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права, то послідовність розміщення інститутів у системі трудового права відповідно до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, є виправданою.

Безперечно, пропонований тут варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприклад, складається зі самостійних так званих підінститутів - прийом на роботу, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламентують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також виділ йти в окремий інститут і т.д.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як самостійна галузь права виступає предметом вивчення науки трудового права. А вже у складі цієї науки можна виділити Загальну і Особливу частину. Система наукових поглядів і знань про предмет трудового права, про його принципи, джерела, метод і систему утворюють Загальну частину. Предметом Особливої частини є вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. Наука трудового права вивчає також досвід правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запозичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права іноді виділяють у т. зв. Спеціальну частину,

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право України» є сукупністю взаємозв'язаних між собою і послідовно розташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки трудового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».

Дата добавления: 2015-07-15