Предмет трудового права

В теорії права вироблено спеціальні критерії, за допомогою яких здійснюється поділ усієї системи права на окремі самостійні галузі. Такими критеріями є:

- предмет правового регулювання;

- метод;

- принципи права;

- наявність системи законодавства;

- зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо.

Більшість з цих критеріїв мають другорядне значення, а деякі можуть бути навіть об'єктом спору. Але основним і чи не єдиним критерієм, що не викликає сумніву, є предмет правового регулювання.

Предмет правового регулювання складають якісно відособлені суспільні відносини, правове забезпечення яких досягається за допомогою норм певної галузі. В трудовому праві ними, в першу чергу, виступають трудові відносини.

Однак, у суспільстві існує декілька видів трудових відносин. Чи всі вони повинні регулюватися нормами трудового права? У радянській науці трудового права вважалося, що підставою розмежування сфери дії трудового права, тобто визначення тих трудових відносин, на які поширюється законодавство про працю, є форма власності, у межах якої виникають ці трудові відносини. А оскільки основними формами власності були тоді державна і колгоспно-кооперативна, то називали два види трудових відносин:

- трудові відносини робітників і службовців;

- трудові відносини колгоспників.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю (КЗпП) України старої редакції, об'єктом правового регулювання виступали тільки трудові відносини робітників і службовців і саме вони складали основу предмета трудового права. Трудові відносини колгоспників трудовим правом не регулювались. їх правове забезпечення досягалось за допомогою норм інших галузей права - колгоспного та аграрного.

Однак сучасне законодавство не містить спеціальних норм про форми власності. А Конституція України розрізняє: приватну, державну, комунальну власність без зазначення їх форми.

Як же бути за цих обставин? Які трудові відносини слід вважати такими, що виступають об'єктом регулювання нормами трудового права?

На перший погляд, відповідь на це питання закладено в ст. 3 КЗпП України в редакції від 5 липня 1995 р. Вона гласить: «Законодавство України про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності». Отже, буквально сприйнявши зміст цієї статті, можна зробити висновок, що для трудового законодавства тепер не існує проблеми видів трудових відносин. Усі вони підпадають під сферу регулювання трудовим правом. Але такий висновок не можна вважати обґрунтованим з огляду на деякі суттєві обставини.

По-перше, якщо трудове право регулює всі трудові відносини незалежно від форми власності, на якій вони базуються, то як бути з працівниками - членами виробничих кооперативів, які працюють, не укладаючи трудового договору? Адже підставою виникнення трудових правовідносин, на яких базуються правовідносини щодо робочого часу і часу відпочинку, зарплати і дисципліни праці, тобто все те, що лежить в основі трудового права, якраз і є трудовий договір, що, згідно зі ст.21 КЗпП України, укладається між працівником і власником підприємства.

По-друге, ще за часів, коли в суспільстві панували дві форми власності й коли ніхто не сумнівався, що трудове право на колгоспи не поширюється, в колгоспах застосовувався КЗпП. Однак, особливої уваги цьому не надавали, адже сфера його дії обмежувалася тут тільки вузьким колом осіб, котрі працювали у колгоспі згідно з трудовими договорами.

Отже, якщо і за часів старої редакції ст. З КЗпП України, і тепер, трудове законодавство фактично поширювалося і поширюється на підприємства усіх форм власності та були і є працівники, які, виступаючи суб'єктами трудових відносин, не укладали при цьому трудового договору, то, очевидно, не форма власності повинна визначати сферу застосування норм трудового права, а щось інше.

Аналіз сучасного стану трудових відносин виявляє різні підстави їх фактичного виникнення і, залежно від цього, різний ступінь їх правового забезпечення. В кооперативах, наприклад, можна виділити два види трудових відносин:

- між членами кооперативу (власниками) і органами управління кооперативу;

- між: найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами управління.

Підставою виникнення перших відносин є вступ громадянина у члени кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, а підставою виникнення других - трудовий договір або договір найму.

У збройних силах, органах внутрішніх справ, службі безпеки України та деяких інших відомствах працюють або служать особи, які отримують зарплату, мають встановлений режим робочого часу, їм надаються відпустки і т. п., але трудове право на відносини праці цих осіб не поширюються. До них застосовується інше законодавство: Закон України «Про міліцію», Закон України «Про службу безпеки» тощо.

Отже, не форма власності є критерієм поділу трудових відносин на окремі види, а підстави виникнення цих відносин. Залежно від того, які юридичні факти породжують трудові відносини, можна говорити про різновиди останніх. Відносини власності, відношення працівника до засобів виробництва впливають безпосередньо на юридичне оформлення факту виникнення трудових відносин. На підприємствах державної форми власності трудові відносини можуть виникати лише на підставі трудового договору у різних його формах. Працівники не є його власниками і залучаються до роботи шляхом найму через укладення трудового договору. На підприємствах, що базуються на інших формах власності, цей варіант так само застосовується щодо працівників - не власників, але він тут не єдиний: трудові відносини працівників - власників засобів виробництва, осіб, які служать у Збройних Силах, МВС, СБУ виникають на підставі інших юридичних фактів, що відмінні від трудового договору і мають іншу юридичну природу.

З'ясуємо тепер, які ж із названих трудових відносин складають основу предмета трудового права.

Трудове законодавство, відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України, покликане забезпечити високий рівень умов праці та всебічну охорону трудових прав працівників. Це лише один з аспектів основної функції та призначення трудового права, яке в цивілізованому світі виконує роль захисника інтересів найманого працівника. Працівника, який змушений продавати свою робочу силу як єдиний засіб для існування. Держава ж, як гарант його конституційних прав, за допомогою правових засобів обмежує ступінь його експлуатації власником, встановлюючи такі правові гарантії, як обмеження тривалості робочого часу, надання відпусток, визначення мінімальної оплати за працю тощо. Водночас жодна держава у світі не може заборонити власникові працювати на своєму підприємстві скільки йому заманеться, але за жодних умов той же власник не може розраховувати на гарантію мінімальної оплати від держави.

Отже, трудове право має регулювати відносини найманої праці, тобто відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між: працівником і власником або уповноваженим органом чи фізичною особою.

Увага! Трудові відносини цього виду складають основну частку в системі суспільних трудових відносин. І не лише тому, що підприємства і організації державної форми власності поки що домінують серед інших господарських структур. Приватні й колективні власники також широко застосовують найману працю. Тому трудовому договору і надалі належатиме пріоритетна роль у виникненні трудових відносин трудове право аж ніяк не позбавлене перспектив існування. Звичайно, йому потрібно пройти докорінну переорієнтацію щодо своїх принципів і функцій, увібрати в себе все найновіше й передове, що с в трудовому праві інших країн з ринкового економікою, і, отже, забезпечити Україні вихід з економічної кризи.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, складають основу предмета трудового права, його ядро. Крім того, до предмета трудового права належать також відносини:

- працевлаштування (зайнятості);

- з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації на виробництві;

- щодо контролю за дотриманням законодавства про працю;

- щодо встановлення умов праці (колективно-трудові);

- з вирішення трудових спорів або, як їх ще називають, процедурні відносини.

Суспільні відносини працевлаштування (зайнятості) передують виникненню власне трудових відносин. Вони поділяються на три групи взаємопов'язаних відносин:

- між громадянином і органом працевлаштування;

- між органом працевлаштування і роботодавцем з приводу направлення на роботу;

- між: роботодавцем і громадянином з приводу укладення трудового договору.

Перші дві групи стосунків іноді пропонують зараховувати до предмета адміністративного права, посилаючись на їх правлінський характер, оскільки виникають вони у сфері виконавчо - розпорядчої діяльності органів державної адміністрації. Але враховуючи, що ця діяльність спрямована на забезпечення трудових відносин, і при ній необхідно оперувати основними термінами і категоріями трудового права, то її можна віднести до предмета трудового права. Останнім часом відносини працевлаштування отримали своє належне юридичне оформлення. З прийняттям Закону України «Про зайнятість населення» гарантії трудових прав громадян значно зросли.

Суспільні відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації або перекваліфікації певною мірою пов'язані з відносинами працевлаштування і можуть виникати як в період існування трудових відносин, так і тоді, коли останні припиняються і особа набуває статусу безробітного. Так, під час існування трудових відносин, що виникли на підставі укладення трудового договору, працівник може тимчасово не виконувати свою трудову функцію, а навчатися безпосередньо на виробництві або ж підвищувати власну кваліфікацію в інших спеціалізованих установах. Такого виду відносини виникають на основі розпорядження або наказу адміністрації та підлягають правовій регламентації. Утому вішалку, коли відносини з перепідготовки кадрів і перекваліфікації виникають у період тимчасового припинення трудових відносин і підставою їх виникнення є відповідне розпорядження (за згодою громадянина) органу працевлаштування, вони входять до складу відносин працевлаштування. В обох випадках відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, незалежно від того, в який період і на якій підставі вони виникають, є предметом трудового права.

Основною функцією трудового права є захист трудових прав громадян, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює цілу систему правових гарантій. Для контролю за дотриманням норм трудового права створюються спеціальні державні і недержавні органи. Це спеціалізовані державні інспекції при Міністерстві праці і соціальної політики України і громадські органи профспілок та трудових колективів. Вони якраз і виступають суб'єктами відносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

І, нарешті, відносини з розгляду трудових спорів. Вони теж складають предмет трудового права. Особливістю, яка відрізняє їх від подібних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені органи для розгляду трудових спорів безпосередньо на підприємствах. Це комісії по розгляду трудових спорів (КТС), які і виступають одним із суб'єктів таких відносин. Законом визначено спеціальний порядок створення КТС, встановлено процедуру розгляду спору, прийняття і виконання рішення.

Перелічені вище відносини виникають, як правило, у зв'язку із застосуванням загальних норм трудового права. Однак, останнє регулює і відносини з приводу встановлення умов праці з урахуванням специфіки конкретного підприємства шляхом прийняття локальних правових норм, які визначають умови робочого часу, час відпочинку, оплату праці тощо. Ці відносини теж є предметом трудового права. Часто їх суб'єктами виступають колективні органи (наймані працівники, профспілки), і тому в юридичній літературі їх іноді називають колективно-трудовими. Проте, за умов переходу до ринкової економіки, розширюється коло відносин з приводу встановлення умов праці, у яких пріоритетна роль належить власникові підприємства, і навіть коли він виступає в особі колегіального органу (на колективних підприємствах), колективістський характер таких відносин вже не є таким яскравим, як це було раніше. Тому правильніше буде називати їх відносинами з приводу встановлення умов праці.

Дата добавления: 2015-07-15