Судово-медична експертиза трупа

Вмирання — це процес переходу від життя до смерті. За тем­пом настання розрізняють смерть повільну (тривалу, агональну) та швидку.

Якщо смерть настає повільно (години, дні), то процес вмирання завжди складається з п'яти етапів, які послідовно змінюють один одного: передагонального стану, термінальної паузи, агонії, клі­нічної смерті, біологічної смерті. При цьому виді смерті атональ­ний період інколи може тривати до декількох тижнів. Відновлен­ня всіх функцій організму можливо тільки до настання біологічної смерті, яка супроводжується незворотними змінами функцій нер­вової системи, кровообігу та дихання. Морфологічними проявами повільної смерті є нерівномірне наповнення кров'ю внутрішніх органів трупа, наявність у судинах згустків крові, помірна інтен­сивність трупних плям.

Якщо смерть настає швидко (хвилини), то агональний період може бути дуже коротким або зовсім не спостерігатися. Морфо­логічними проявами швидкої смерті є венозне повнокрів'я орга­нів та тканин трупа, переповнення кров'ю правої половини сер­ця, крововиливи під серозні оболонки внутрішніх органів та ін­тенсивні трупні плями.

У медико-біологічному аспекті смерть може бути природною та неприродною. Такий поділ здійснюється на підставі причини смерті.

Природна смерть — це смерть, яка зумовлена фізіологічними причинами, що роблять неможливим існування цілісного живого організму (від повного вичерпання фізіологічних ресурсів орга­нізму в глибокій старості, від нестатку фізіологічних ресурсів мо­лодого організму в результаті недоношеності плоду та несумісних з життям пороків анатомічного розвитку).

Неприродна смерть — це смерть, яка настає раніше фізіологіч­ної межі.

Висновки про причини смерті базуються лише на медичних даних про стан організму, в першу чергу результатах судово-ме­дичного або патологоанатомічного дослідження трупа.

У соціально-правовому аспекті смерть може бути насильниць­кою та ненасильницькою. Підставою для такого поділу є обстави­ни настання смерті.

Насильницька смерть — смерть, зумовлена вбивством, самогу­бством чи випадком. Це роди насильницької смерті. Дані терміни мають виключно юридичний зміст. Лікар оперує ними, як прави­ло, тільки коли складає свідоцтво про смерть і повинен викорис­товувати мову офіційних юридичних документів.

Ненасильницька смерть — це смерть, яка не є наслідком пору­шення будь-яких правових норм (смерть від захворювання або природна смерть).

Таким чином, природна смерть може бути лише ненасиль­ницькою, а неприродна — як насильницькою, так і ненасиль­ницькою.

Ненасильницька смерть включає і наглу (раптову) смерть.

Наглою смертю називають смерть, яка сталася раптово для оточуючих у результаті гострого або хронічного захворювання, що протікало без явних ознак. Причини раптової смерті в різні вікові періоди різні: у дитячому віці — пневмонія, вади серця; у зрілому віці — ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба. Чинниками, які можуть сприяти настанню смерті від хвороб, мо­жуть бути фізична перенапруга, психічна травма, алкогольна ін­токсикація тощо. Раптова смерть від захворювань завжди підо­зріла на насильницьку, тому трупи осіб, померлих раптово, мають досліджуватися судово-медичними експертами.

Причиною смерті називають основне ушкодження (захворю­вання), яке саме або через свої ускладнення призвело до настан­ня смерті. Встановити причину смерті — означає знайти кон­кретні структурні зміни в організмі, які самі або через ряд зу­мовлених ними функціональних порушень призвели до смерті (наприклад, вогнепальне поранення голови, колото-різана рана шиї, ішемічна хвороба серця).

Для визначення ролі різних патологічних порушень організму в механізмі настання смерті існує умовне поняття «безпосередня причина смерті», якою називають такі морфологічні зміни орга­нів, що призвели до незворотних порушень їх функцій, в резуль­таті чого існування організму як одного цілого стало неможли­вим.

Безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях можуть бути: тільки ушкодження, гостра крововтрата, шок, рефлекторна зупинка серця, аспірація крові, стискання органів кров'ю або по­вітрям, емболія, травматичний токсикоз, гостра ниркова недо­статність, вторинні розлади органного кровообігу, інфекційні ускладнення.

12*

/80

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

Ускладненням ушкодження або захворювання називають такі патологічні процеси, які є вторинними щодо перших, однак між ними і ускладенням існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Супутнім ушкодженням або захворюванням називають такі хворобливі зміни, між якими та основним ушкодженням (захво­рюванням) або його ускладненням причинного зв'язку не існує.

Впродовж незначного проміжку часу після настання смерті у мертвому тілі зберігаються фізіологічні процеси, а саме: продов­жують рости волосся та нігті, зберігається життєздатність ор­ганів і тканин, активність сперматозоїдів тощо (суправітальні явища). Збереження тканинами фізіологічної діяльності після смерті організму створює передумови для трансплантації органів і тканин від трупа іншій людині. Після настання смерті в мертво­му тілі розвиваються фізіологічні та біохімічні процеси, не влас­тиві живому організму, їх морфологічні наслідки мають назву трупних явищ — абсолютних ознак смерті.

За часом виникнення всі трупні явища поділяють на ранні та пізні.

До ранніх трупних явищ належать трупні плями, трупне закля­кання, охолодження трупа, трупне висихання, аутоліз.

Пізні трупні явища поділяють на руйнівні та консервуючі.

До руйнівних трупних явищ відносять гниття, пошкодження трупа рослинами і тваринами.

Консервуючі трупні явища — жировіск, муміфікація, торф'яне дублення, штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах.

Медико-правове значення трупних явищ полягає в тому, що тільки за їх особливостями можна вирішити такі питання:

1) Яка давність настання смерті?

2) Яким було розташування трупа після смерті?

3) Чи змінювалось розташування трупа після смерті?

4) Які особливості мали предмети, на яких був розташований
труп?

5) Якою була швидкість вмирання?

У практичні роботі під терміном «судово-медична експертиза трупа» визначають конкретне науково-практичне дослідження трупа, яке виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру та механізму виникнення тілесних ушко­джень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що по­стають при розслідуванні конкретного злочину і належать до компетенції даного виду експертизи.

Безпосереднім документом, який регламентує порядок прове­дення судово-медичної експертизи трупів, є Правила проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів у бюро судо­во-медичної експертизи, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.

При проведенні судово-медичної експертизи трупа використо­вуються знання в галузі судової медицини та інших медичних спеціальностей, спеціальні методи дослідження, вивчаються ма­теріали кримінальних та цивільних справ.

Судово-медичній експертизі підлягають трупи (їх частини) осіб, які померли насильницькою смертю, осіб, померлих раптово або при нез'ясованих обставинах; невстановлених осіб.

Експертиза трупа може бути розпочата тільки після появи ран­ніх трупних явищ (охолодження, трупних плям, трупного закля­кання).

Судово-медична експертиза трупа включає такі дії експерта: вивчення постанови слідчого та з'ясування питань, які ним по­ставлені; визначення достатності матеріалів для відповідей на поставлені запитання; складання плану експертизи; вивчення медичної документації та матеріалів справи; огляд одягу трупа; зовнішнє дослідження трупа; внутрішнє дослідження трупа; ви­лучення, упаковка та направлення матеріалу для додаткових досліджень у відповідні відділення судово-медичної лабораторії експертної установи (без погодження з особою, яка призначила експертизу); вивчення результатів додаткових досліджень; аналіз та синтез результатів усіх досліджень; складання висновку згідно з питаннями постанови.

Результати судово-медичної експертизи трупа оформлюються документом, який має назву «Висновок експерта». Якщо прово­диться не судово-медична експертиза, а судово-медичне дослі­дження, то складається акт.

Кожен висновок (акт) має складатися з таких розділів: вступна частина, що містить титульний лист, запитання, поставлені на вирішення експертизи, та стислий виклад обставин справи; до­слідницька частина; дані лабораторних і додаткових методів до­слідження; висновки.

Дослідницька частина повинна містити послідовний опис ви­конання експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактич­них даних, методик і устаткування, які були застосовані при про­веденні експертизи, а також перелік об'єктів, надісланих для лабораторного дослідження. Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом відповідно до особли-

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

183

востей експертизи. Дослідницька частина має бути викладена без використання медичних та інших, не зрозумілих для нефахів­ців, термінів. Якщо уникнути цих термінів неможливо, тоді їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідницька частини складають протокольну час­тину висновку (акта). Вони підписуються експертом (експерта­ми) і особами, які були присутні при експертизі і зазначені у вступній частині.

У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів досліджен­ня» вносяться результати лабораторних досліджень із зазначен­ням їх номера і дати отримання, а також дані додаткового до­слідження тканин і органів, що були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток склепіння черепа, тазу тощо).

Висновок експерта або акт надсилається особі, яка призначи­ла експертизу (дослідження).

Для реєстрації факту смерті померлого (загиблого) у відповід­них органах його родичам після закінчення розтину видається Лікарське свідоцтво про смерть. Воно може бути остаточним, по­переднім та остаточним взамін попереднього.

При виконанні судово-медичної експертизи трупа можуть ви­рішуватися питання загального та спеціального характеру.

Загальні питання:

1) Які характер та локалізація ушкоджень, що були заподіяні
потерпілому?

2) Які ушкодження заподіяні зажиттєво, які — посмертно?

3) Яка давність заподіяння ушкоджень?

4) Ознаки якого ступеня тяжкості мають заподіяні зажиттєві
тілесні ушкодження?

5) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли
утворитися виявлені ушкодження?

6) Які властивості мав травмуючий чинник (предмет)?

7) Чи могли виявлені ушкодження утворитися у результаті дії
одного чинника (предмета)?

8) Якими були місце та напрямок дії травмуючої сили на тіло
потерпілого?

9) Якою є кількість травмуючих дій та послідовність заподіян­
ня ушкоджень?

10) Чи можливо заподіяння ушкоджень власною рукою потер­
пілого?

11) Чи співпадають характер та локалізація ушкоджень на тілі
потерпілого з характером та локалізацією ушкоджень на його
одязі?

12) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин,
викладених у постанові про призначення експертизи?

13) Чи мали місце захворювання у потерпілого; якщо так, то як
вони могли вплинути на настання смерті?

14) Яка причина та безпосередня причина смерті потерпілого?

15) Який час настання смерті?

16) Чи залишилась у потерпілого здатність до активних дій пі­
сля заподіяння ушкоджень (бігати, ходити, повзати)?

17) Чи є ознаки активного або пасивного переміщення потер­
пілого після заподіяння ушкоджень?

18) Чи є на трупі ознаки зміни його розташування та пози після
настання смерті?

19) У якому середовищі знаходився труп, якою була тривалість
перебування в ньому?

Перелік спеціальних питань визначається обставинами спра­ви, видом ушкоджень та задачами конкретної судово-медичної експертизи. Для прикладу зупинимося на спеціальних питаннях, які вирішуються при деяких ушкодженнях.

При ушкодженнях тупими предметами на вирішення експер­та можуть бути поставлені такі спеціальні питання:

1) Які конструктивні властивості мала травмуюча поверхня
предмета (розміри, форма, рельєф тощо)?

2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?

3) Яка маса предмета?

4) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так,
то який їх характер?

5) Яким був безпосередній механізм дії предмета (удар, стис­
нення, розтягнення, тертя)?

При ушкодженнях колюче-ріжучими предметами на вирішен­ня експерта ставляться такі спеціальні питання:

1) Які конструктивні властивості мав клинок предмета (форма
та розміри поперечного зрізу, число лез, особливості обушка, дов­
жина зануреної в тіло частини, форма кінцевої частини, рельєф
поверхні)?

2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?

3) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так,
то який їх характер?

4) Якою була орієнтація площини клинка, його леза та обушка
при заподіянні ушкоджень?

При вогнепальних ушкодженнях на вирішення експерта став­ляться такі спеціальні питання:

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИАИ ЕКСПЕРТИЗ

1) Який характер даного ушкодження (наскрізний, о*^{пий чи}
дотичний)?

2) Яка локалізація вхідної та вихідної ран?

3) Який напрямок раневого каналу?

4) Яким вогнепальним снарядом (кулею, дробом, кар¹*⁶⁴⁴¹⁰»
осколком тощо) спричинено ушкодження?

5) Які властивості (форма, калібр, матеріал, наявність оболон­
ки тощо) травмуючого снаряду?

6) Які особливості мав патрон, що використовувався ^П*Д ^час
пострілу (вид пороху, наявність пижів та прокладок тощ0)?

7) Пострілом з якого виду (зразка) зброї спричинено воґ^непаль~
не поранення?

8) Які властивості мала зброя, що використовувалась Д^ ^по~
стрілу (калібр, особливості дульного кінця, кількість дульні отво­
рів, кількість і кут нахилу нарізів тощо)?

9) Пострілами з одного чи різних видів (зразків) зброї заДОД*⁵¹¹¹⁰
ушкодження?

10) 3 якої відстані зроблений постріл?

11) Одним чи кількома пострілами спричинені поране)^ЇНЯ?

12) Якщо ушкодження заподіяні декількома постріл£^ми> т°
якою була послідовність спричинення декількох вогнеї^{іальних}
поранень?

13) Яке з ушкоджень стало причиною смерті?

14) Чи не спричинені поранення автоматичною черГ°^ю по­
стрілів?

15) Чи не виникло ушкодження після взаємодії вогнеп^{ального}
снаряда з перешкодою?

16) Яким було взаємне розташування зброї та потер^^{ого в}
момент пострілу?

17) Чи змінювалось взаємне розташування зброї і потерР*^лого У
процесі виконання декількох пострілів?

При хімічній травмі на вирішення експерта ставлят^ ^такі спеціальні питання:

1) Чи заподіяні ушкодження в результаті дії отрути (то£^сичн°ї
речовини); якщо так, то в результаті якої?

2) У якому агрегатному стані знаходилась отрута, що п^^г_Р^апи-
ла в організм потерпілого (рідкий, твердий, порошкоподібний,
газоподібний, пароподібний)?

3) Яка кількість (доза) отрути потрапила в організм потерпілого?

4) Які шляхи проникнення отрути в організм (через р°^т» ^ніс>
пряму кишку, піхву, очі, легені, шкіру, шляхом ін'єкції)?

5} Чи здатна отрута до перетворення в організмі з утворенням інших токсичних речовин?

6) Які шляхи виведення отрути з організму (через нирки, через
слизові оболонки, через легені, з жовччю)?

7) Чи є у потерпілого індивідуальні особливості, які свідчили б
про підвищену або знижену чутливість його організму до отрути?

8) У результаті чого настала смерть: від дії отрути чи від іншої
причини?

9) Яким був темп настання смерті?

10) Через який час після отруєння настала смерть?

11) Чи знаходився потерпілий в момент отруєння у стані алко­
гольного сп'яніння; якщо так, то як воно могло вплинути на про­
тікання отруєння?

12) Якими є наслідки отруєння, якими вони можуть бути через
1 рік, 2 роки, 10 років?

Дата добавления: 2015-07-15