Державні органи — суб’єкти трудового права

Питання про місце і роль держави та її органів у регулюванні відносин у царині праці є актуальним протягом тривалого часу. Держава, обмежуючи в інтересах працівника свободу трудового договору, тим самим забезпечує його правову рівність у відносинах з роботодав­цем — встановлює мінімум гарантованих прав та максимум можливих обов’язків для працівників, зокрема, визначає мінімальний розмір за­робітної плати, максимальну тривалість робочого часу тощо. Разом і тим, ця й інша діяльність держави та її органів у сфері праці повинна не заважати, а навпаки, стимулювати, активізувати діяльність робото­давця, який у свою чергу створює додаткові робочі місця та підвищує рівень зайнятості населення. Роль держави та її органів у регулюванні питань, що виникають між учасниками соціально-трудових відносин, полягає в їхньому впорядкуванні. Держава покликана створювати взаємні правові обмеження, які виключають можливість зловживання правом кожного суб’єкта проти інтересів його контрагента.

Діяльність держави, в тому числі у сфері праці, відповідно до принципу поділу влади, здійснюється в трьох основних формах. За­конодавча форма діяльності полягає в розробленні та прийнятті зако­нодавства про працю; виконавча — в нагляді та контролі, прийнятті актів управління; юрисдикційна — в участі органів у вирішенні інди­відуальних та колективних трудових спорів (суд, Національна служба посередництва і примирення України). Співвідношення зазначених форм є різним у різних історичних та політичних умовах.

Із виникненням багатоукладності в економіці та легалізацією інте­ресів різноманітних соціальних груп перед державою постає питання необхідності здійснення нової для себе функції — організації та про­ведення на практиці принципу соціального партнерства. Очевидно, що цей принцип так чи інакше держава покликана реалізовувати під час здійснення всієї своєї діяльності — законодавчої, виконавчої, юрисдик­ційної. Крім цього, вона повинна виступати у специфічній якості — як суб’єкт публічної влади, що взаємодіє з іншими суб’єктами на засадах рівності. Це і посередництво у забезпеченні зайнятості працівників, і участь як рівноправного партнера в укладенні колективних угод.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральне місце серед них посідає Дер­жавна інспекція з питань праці (Держпраці), яка здійснює свою діяль­ність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. Держпраці України є цен­тральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через віце-прем’єр-міністра України — міністра соціальної політики України.

Основними завданнями Держпраці України є: реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням за­конодавства про працю; реалізація державної політики з питань держав­ного нагляду та контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення; реалізація державної політики з питань контролю за додер­жанням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додержання прав і гарантій застрахованих осіб; розроблення та внесення пропозицій щодо формування державної по­літики з питань державного нагляду та контролю за додержанням за­конодавства про працю, зайнятість населення, а також законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призна­чення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціаль­них послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою додер­жання прав і гарантій застрахованих осіб.

Питаннями додержання законодавства про працю тією чи іншою мірою займаються також інші державні органи. Так, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України згідно із Положенням, затвер­дженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 397/2011, є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мініс­терства соціальної політики України та підпорядковується йому.

Основними завданнями Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України є: реалізація державної політики у сфері соціально­го захисту інвалідів та ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; внесення пропозицій міністру щодо формування державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звіль­нених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань; здійснення заходів щодо увічнення пам’яті захисників Вітчизни та жертв воєн та участь у патріотичному вихованні громадян.

Служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) координує роботу зі здійснення органами виконавчої влади за­ходів щодо реалізації державної політики у сфері соціального і право­вого захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань;

2) збирає та аналізує інформацію щодо потреби у забезпеченні інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, подає Міністерству пропозиції щодо їх розподілу між регіонами для подальшого забезпечення ними інвалідів;

3) щорічно подає Міністерству пропозиції стосовно формування і граничної ціни на технічні та інші засоби реабілітації, що виготовля­ються на індивідуальне замовлення;

4) здійснює моніторинг забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації; виплачує грошові компенсації на бензин, ремонт і техніч­не обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування, аналізує відповідність розмірів цих компенсацій їх фактичним витратам;

5) забезпечує координацію заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо імплементації та реалізації Конвенції ООН про права інвалідів, готує і подає Міністерству звіт про вжиті заходи і а проект доповіді у Комітет з прав інвалідів ООН;

6) аналізує разом із громадськими організаціями інвалідів рівень доступності для інвалідів та інших маломобільних категорій населення об’єктів житлово-комунального і громадського призначення, транспорту, інформації та зв’язку, а також інших об’єктів і послуг, вносить централь­ним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самовря­дування пропозиції щодо створення безперешкодного середовища;

7) співпрацює із громадськими організаціями інвалідів і ветеранів, розподіляє кошти, передбачені у Державному бюджеті України для підтримання громадських організацій інвалідів та ветеранів, що мають статус всеукраїнських, здійснює моніторинг заходів, проведених цими організаціями за рахунок зазначених коштів, аналізує ефективність таких заходів;

8) взаємодіє з Комісією з питань діяльності підприємств та органі­зацій громадських організацій інвалідів щодо організації підтримання діяльності заснованих громадськими організаціями інвалідів підпри­ємств, організацій та вносить Міністерству пропозиції щодо вдоско­налення державної політики з цих питань;

9) аналізує стан наповнення Централізованого банку даних з проб­лем інвалідності у частині забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслугову­вання автомобілів та на транспортне обслуговування замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лі­кування;

10) вносить пропозиції Міністерству щодо призначення довічних державних стипендій учасникам бойових дій у період Великої Вітчиз­няної війни 1941-1945 років та довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну ді­яльність;

11) бере участь у межах своїх повноважень у здійсненні контролю за реалізацією державної політики у сфері соціального захисту інвалі­дів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, за виплатою компенсацій ветеранам та членам їх сімей, відшкодуванням матеріальних втрат, пов’язаних із виконанням службових обов’язків, і шкоди, заподіяної здоров’ю;

12) вживає заходів щодо повернення на Батьківщину колишніх військовополонених, пошуку тих, хто пропав безвісти під час воєн і локальних конфліктів, виконання обов’язків військової служби, бере участь у вирішенні питань щодо соціальної та професійної адаптації колишніх військовополонених, які повернулися на Батьківщину;

13) організовує підготовку та проведення державних свят, відзна­чення пам’ятних дат, міжнародних днів на державному рівні, що сто­суються інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань;

14) забезпечує взаємодію органів державної влади, об’єднань гро­мадян, підприємств з питань пошуку, ведення обліку, упорядження і збереження військових поховань жертв війни на території України та інших держав;

15) бере участь в організації видання книг, пов’язаних з увічненням пам’яті захисників Вітчизни та жертв воєн, мемуарів, художніх та аудіовізуальних творів, створенні музеїв, меморіалів та експозицій, проведенні наукових досліджень із відповідних питань;

16) бере участь у підготуванні проектів міжнародних договорів України з питань, що належать до її компетенції, готує пропозиції щодо укладення і денонсації таких договорів;

17) інформує та надає роз’яснення щодо реалізації державної політики у сфері соціального і правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацист­ських переслідувань;

18) сприяє висвітленню стану виконання актів законодавства щодо реалізації державної політики у сфері соціального і правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань;

19) спрямовує, координує та контролює діяльність Фонду соціаль­ного захисту інвалідів;

20) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Службу Президентом України.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють конт­роль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в уста­новах і організаціях, що перебувають в їх функціональному підпоряд­куванні. Так, у п.4 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1листопада 2006 р., закріплено, що Мінпромполітики відповідно до покладених на нього завдань у межах своєї компетенції здійснює контр­оль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Згідно з Указом Президента України від 13 квіт­ни 2011 р. № 451/2011 Державне агентство України з управління дер­жавними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України у частині реалізації дер­жавної політики щодо управління об’єктами державної власності.

Важливим напрямом державного нагляду за додержанням трудо­вого законодавства є нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Для його здійснення в Україні створено низку спеціальних органів. Чільне місце серед них посідає Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра надзвичайних ситуацій України. Вона діє на підставі Положення про Державну службу гірничого нагляду та про­мислової безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 408/2011.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону праці» держав­ний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють також спеціально уповноважені державні органи з питань: радіаційної безпеки, пожежної безпеки, гі­гієни праці. Зокрема, це Міністерство надзвичайних ситуацій України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 402/2011; Державна інспекція ядерного регулюван­ня України, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Пре­зидента України від 6 квітня 2011 р. № 403/2011; Державна санітарно-епідеміологічна служба України, що здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 400/2011.

Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування як суб’єкти трудового права у межах відповідної території забезпечу­ють реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни пра­ці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, здій­снюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці, забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, якістю атестації робочих місць, встановлюють квоти на прийом на роботу молоді, інвалідів. У ст. 16 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністра­ції» визначено основні напрями проведення державного контролю місцевими державними адміністраціями. Одним із таких напрямів є контроль за охороною праці та її своєчасною оплатою, не нижче ви­значеного державою мінімального розміру.

Органи місцевого самоврядування репрезентують відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, названим та іншими законами. Так, до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування ст. 30 Закону від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить: здійснення відпо­відно до законодавства контролю за:

а) належними, безпечними і здо­ровими умовами праці на цих підприємствах та об’єктах;

б) ухваленням рішень про скасування наданого ними дозволу на експлуатацію об’єктів

у разі порушення нормативно-правових актів про охорону праці, екологічних, санітарних правил та інших вимог законодавства.

Зазначені та деякі інші державні органи є суб’єктами трудового права, а отже, можуть бути учасниками відносин, що входять до сфери дії трудового права України. Державні органи можуть виступати також як роботодавці, тому вони повинні відповідати вимогам, установленим для цієї категорії суб’єктів трудового права.

Контрольні питання

1. Визначте поняття «суб’єкт трудового права».

2. Що таке правовий статус суб’єкта трудового права? Із яких елементів він складається?

3. Які види суб’єктів трудового права вам відомі?

4. Визначте поняття «роботодавець». Які є види роботодав­ців?

5. Що таке організація роботодавців та які їх види? Які права та обов’язки мають організації роботодавців та їх об’єднання?

6. Чи є трудовий колектив суб’єктом трудового права? Якщо так, то у чому полягає зміст правового статусу трудового колективу?

7. Що таке професійна спілка та який статус вона може мати?

8. У чому полягає зміст правового статусу державних орга­нів — суб’єктів трудового права?

9. Якою є система органів державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю?

Дата добавления: 2015-07-14