Трудові колективи

Останнім часом спостерігається поступове зникнення із багатьох нормативно-правових актів про працю поняття «трудовий колектив», яке нерідко стало замінятися іншими термінами. Так, відповідно до Закону України від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”» до ст. 12 КЗпП України внесено зміни, згідно з якими замість терміна «трудовий ко­лектив» вжито словосполучення «загальні збори найманих працівни­ків». Але сутність цього терміну від цього не змінюється, адже проф­спілки не мають власних інтересів — вони представляють інтереси найманих працівників, тобто колектив у цілому. Трудовий колектив був і залишається предметом уваги багатьох суспільних (соціальних) наук. Так, він є невід’ємним елементом економіки праці, об’єктом і суб’єктом науки управління, насамперед управління персоналом, постійно вивчається соціологами та психологами. Колектив працівників певних про­фесій як суб’єкт відносин входить до змісту конвенцій МОП № 149 «Про зайнятість та умови праці і життя сестринського персоналу» 1977 p., № 178 «Про інспекції умов праці і побуту моряків» 1996 р. та ін.

В умовах ринкової економіки з характерними для неї організаційно-управлінськими системами і виробничо-комерційною діяльністю від­буваються зміни в колективах працівників, характері внутрішньо-колективних відносин. Зокрема, крім традиційних елементів (керівників, фахівців, службовців, робітників, молоді, жінок, різних професійних і вікових груп та ін.), трудовий колектив сьогоднішнього підприємства включає найманих працівників і співзасновників; громадян України та іноземців; осіб, зацікавлених у доходах роботодавця і не зацікавлених у них. Усе це пояснює актуальність і необхідність дослідження право­вого статусу трудового колективу як суб’єкта трудового права.

Відповідно до ст. 252^і КЗпП України трудовий колектив підпри­ємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Тобто членами трудового колективу є всі, хто уклав з підприємством, установою, організацією трудовий договір (контракт, угоду): працівники, що уклали трудовий договір на невизначений строк, на визначений строк, сумісники, працівники, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб, надомні працівники та ін. Особи, які для підприємства виконують роботи за цивільно-правовими договорами (підряду, доручення тощо), до складу трудового колективу не включаються. їх відносини регулюються цивільним законодавством.

До складу трудового колективу підприємства, установи, організації відповідно до їх структури входять трудові колективи структурних підрозділів, у тому числі відокремлених (філіалів, представництв, цехів, відділів, ділянок, бригад та ін.). Отже, існують первинні трудо­ві колективи, тобто групи працівників низових підрозділів підприєм­ства, що виконують однорідні чи взаємопов’язані операції та об’єднані безпосередніми особистими виробничими контактами (наприклад, колектив бригади, ділянки). Поряд із ними є вторинні, чи проміжні, трудові колективи. Під ними розуміють сукупність працівників, пов’язаних економічними та адміністративними відносинами в рамках певних структурних підрозділів (колектив філії, цеху, відділу тощо). Колектив же всього підприємства є основним трудовим колективом. Залежно від форми власності на засоби виробництва розрізняють тру­дові колективи державних, колективних та комунальних підприємств. На підставі виду суспільної діяльності і сфери застосування праці трудові колективи класифікуються на: виробничі, з обслуговування населення, наукові, сфери освіти, охорони здоров’я тощо.

Трудові колективи діють на основі:

а) поєднання інтересів своїх членів, колективу, держави та суспільства;

б) участі працівників в управлінні виробництвом і регулюванні умов праці;

в) єдності інте­ресів у виконанні виробничих завдань членів трудового колективу та представників органів управління підприємства;

г) додержання трудової та виробничої дисципліни, охорони прав і законних інтересів кож­ного члена трудового колективу;

ґ) створення умов для участі кожного члена трудового колективу у здійсненні його повноважень;

д) гласнос­ті га надання систематичної інформації членам колективу про здій­снення трудовим колективом належних йому повноважень.

Згідно зі ст. 65 ГК України повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи. Також повноваження трудового колективу визначає законодавство про працю. Серед його повноважень особливе місце посідають ті, що пов’язані з укладенням колективного договору. Так, відповідно до ст. З Закону України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом, з одного боку, і однією чи декількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом ор­ганами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом, — з другого. Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і виносить­ся на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Тіль­ки після схвалення проекту зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через п’ять днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановле­но зборами (конференцією) трудового колективу.

У статті 142 КЗпП України передбачено, що правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом за по­данням власника або уповноваженого ним органу і профспілковим комітетом на основі типових правил. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим пред­ставником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою. Згідно зі ст. 153 КЗпП Укра­їни трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів. Колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах. Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.

За ст. 223 КЗпП України загальними зборами (конференцією) тру­дового колективу підприємства, установи, організації з числом працю­ючих не менше 15 чоловік обираються комісії по трудових спорах. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії ви­значаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. За рішенням загальних зборів (конференції) комісії по трудових спорах можуть бути створені у структурних підрозділах.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окре­мих несумлінних працівників у необхідних випадках застосовуються заходи громадського впливу. Згідно зі ст. 152 КЗпП України роботода­вець має право замість накладання дисциплінарного стягнення пере­дати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудо­вого колективу або його органу.

Відповідно до Порядку представлення до нагородження та вручен­ня державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 р., висунення кандидатур до відзначення державними нагородами здійснюється гласно за місцем роботи осіб, яких представляють до нагородження, у трудових колективах підпри­ємств, установ, організацій незалежно від типу та форми власності.

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні за Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (кон­фліктів)»:

а) формуються і затверджуються загальними зборами (кон­ференцією) найманих працівників або б) формуються шляхом збиран­ня підписів. Збори скликаються за ініціативою виборного профспілко­вого органу чи іншого уповноваженого найманими працівниками органу або ініціативної групи найманих працівників, а також за про­позицією не менш як третини від загальної кількості штатних найманих працівників. До компетенції зборів (конференції) належать розгляд і затвердження вимог найманих працівників; затвердження органу, уповноваженого представляти інтереси найманих працівників. З роз­глянутих питань збори (конференція) ухвалюють рішення більшістю голосів від штатної чисельності найманих працівників або від загаль­ної кількості обраних представників найманих працівників, відкритим чи таємним голосуванням.

Представники трудових колективів можуть брати участь у роботі атестаційних комісій. Так, відповідно до п. 10 Положення про атеста­цію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міні­стрів України від 13 серпня 1999 p., до складу атестаційної комісії залучаються висококваліфіковані наукові працівники і представник профспілкового органу або уповноважений від трудового колективу, який обирається на загальних зборах колективу.

За ст. 65 ГК України рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і ухвалюються його органами управління за участю трудового колективу і уповноважених ним органів. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового медичного страхування працівників підприємства і а їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участю роботодавця відповідно до законодав­ства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Повноваження трудових колективів здійснюються безпосередньо загальними зборами (конференцією) трудового колективу або їх виборними органами — радою трудового колективу та іншими відповіднимиорганами. Інтереси колективу не може представляти власник, забороняється будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управ­ління, політичних партій, роботодавців та інших осіб при здійсненні трудовим колективом його повноважень.

У загальних зборах мають право брати участь усі члени трудового колективу. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і особи, які не є членами даного трудового колективу. Загальні»бори трудового колективу визнаються правомочними, якщо на них при­сутні більше половини членів колективу Збори скликаються у міру необ­хідності. Загальні збори трудового колективу можуть проводитися також у цехах, відділах та інших структурних підрозділах підприємства. Рі­шення загальних зборів, ухвалені у межах повноважень трудового ко­лективу, є обов’язковими для членів трудового колективу та роботодав­ця. У разі проведення загальних зборів у цехах, відділах, інших струк­турних підрозділах підприємства рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувала проста більшість членів трудового колективу, які беруть участь у зборах, якщо не визначено, що для ухвалення відповід­ного рішення необхідна кваліфікована більшість голосів.

На підприємствах, в установах, організаціях, де скликання загальних зборів ускладнено внаслідок значної кількості працюючих, багатозмінності або територіальної віддаленості цехів, відділів та інших структурних підрозділів, а також в інших випадках, функції загальних зборів виконує конференція трудового колективу. Делегати на конференцію трудового колективу обираються зборами трудових колективів відповідних цехів, відділів, інших структурних підрозділів за нормою, встановленою ініціа­торами скликання конференції трудового колективу. Конференція є повно­важною, якщо в ній беруть участь не менше двох третин делегатів.

Рішення загальних зборів (конференції) ухвалюється простою біль­шістю голосів присутніх, як правило, відкритим голосуванням, якщо не передбачено інше. Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» рішення про оголо­шення страйку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення мають бути доведені до відома всіх членів колективу. Рішення трудового колективу, ухвалені відповідно до їх повноважень та чинного законодавства, є обов’язковими для членів колективу, роботодавця.

Особливий правовий статус мають виробничі бригади. Бригадна форма організації праці застосовується в різних галузях економіки: промисловості, комунальному обслуговуванні, охороні здоров’я тощо. Бригаді, зазвичай: а) встановлюється робітнича зона, що охоплює технологічний процес або його відокремлену частину, б) закріплю­ються виробнича площа, обладнання, засоби праці і в) надаються ви­робничі ресурси та необхідна технічна документація.

Відповідно до ст. 252⁶ КЗпП України нові працівники зараховують­ся до бригади за згодою її колективу. Не допускається відмова в зара­хуванні працівників, направлених до бригаду в порядку працевлашту­вання згідно із законодавством (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звіль­нених від покарання або примусового лікування, та ін.). Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голо­суванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять бригади. Колектив бригади має право вимагати від роботодав­ця виведення зі складу бригади працівників у разі скорочення чисель­ності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в ін­ших випадках, передбачених статтями 40 та 41 КЗпП України. Роботодавець згідно із законодавством переводить таких працівників за їх згодою на іншу роботу або звільняє в установленому порядку.

Дата добавления: 2015-07-14