Поняття та види суб’єктів трудового права

Актом від 24 серпня 1991 р. Україну було проголошено незалежною і а суверенною державою. З моменту цієї історичної події в нашій країні відбулися значні політичні та соціально-економічні зміни. Роз­державлення підприємств, установ, організацій, формування багато­манітних форм власності привело до виникнення на цій основі чис­ленних організаційно-правових форм юридичних осіб — роботодавців. І також все це сприяло виникненню різних видів фізичних осіб —ро­ботодавців. Із другого боку, проголошення як конституційного права і громадян на вільний розвиток своєї особистості, включаючи право розпоряджатися своєю здатністю до праці, істотно змінює правовий статус цих громадян як працівників. Значних змін зазнають і правовий статус, завдання та функції інших суб’єктів трудового права: профе­сійних спілок, трудових колективів, державних органів.

Суб’єктами трудового права є учасники суспільних відносин, регульованих законодавством про працю, які мають суб’єктивні трудові га юридичні обов’язки.

Для визначення кола суб’єктів трудового права слід звернутися до предмета цієї галузі права. Визначаючи коло суспільних відносин, які становлять предмет тієї чи іншої галузі права, тим самим визначаємо і коло суб’єктів цієї галузі права. Предметом трудового права є трудо­ві відносини та відносини, пов’язані з ними. Включення останніх до предмета пояснюється тим, що вони спрямовані на забезпечення нор­мального функціонування трудових відносин, а тому їх існування без і трудових відносин позбавлено будь-якого сенсу.

Відповідно можна виділити два рівні суб’єктів трудового права — основні та неосновні. Основними суб’єктами трудового права є сторо­ни трудових правовідносин — працівники і роботодавці. Неосновні суб’єкти, у свою чергу, поділяються на похідні та допоміжні. До суб’єктів, правовий статус яких є похідним від статусу працівника, слід віднести особу, яка шукає роботу (безробітного), інваліда внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання та ін. Будь-яка з цих категорій осіб не має самостійного значення і існує як передуюча право­вій особі працівника або як наслідок існування такої особи як працівни­ка. Сутність допоміжних суб’єктів полягає у тому, що їх здатність до правоволодіння спрямована на обслуговування функціонування основ­них суб’єктів трудового права як повноцінних учасників відносин у царині праці. До суб’єктів, правовий статус яких має допоміжний харак­тер, належать професійні спілки, трудовий колектив, державні органи.

За кількісною ознакою суб’єкти трудового права поділяються на індивідуальні та колективні. Індивідуальними суб’єктами є працівни­ки та роботодавці — фізичні особи; колективними: роботодавці — юридичні особи, профспілки, трудові колективи, державні органи.

Усі суб’єкти трудового права наділяються специфічною властивіс­тю — правовим статусом. Правовий статус — це визначений нормами права стан суб’єкта права, що відображає його становище у взаємовід­носинах із іншими суб’єктами права. Елементами його змісту є: правосуб’єктність та юридичні права і обов’язки.

Правосуб’єктність об’єднує два компоненти — правоздатність як передбачену нормами права здатність мати суб’єктивні права і юри­дичні обов’язки (тобто здатність до правоволодіння) та дієздатність як передбачену нормами права здатність і юридичну можливість своїми діями набувати права і обов’язки, здійснювати та виконувати їх (тобто здатність до правореалізації). Трудова правосуб’єктність — це право­ва категорія, що виражає здатність суб’єкта бути учасником трудових і пов’язаних з ними правовідносин.

Суб’єктивне право і юридичний обов’язок, що йому відповідає, утворюють юридичний зв’язок уповноваженої та зобов’язаної сторін. Причому правові відносини можуть складатися як з одного, так і з декількох юридичних зв’язків. Суб’єктивне право — це передбачена для уповноваженого суб’єкта трудового права з метою задоволення його інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов’язками інших суб’єктів трудового права. Правовою категорією, тісно пов’язаною із суб’єктивним трудовим правом, є категорія юри­дичного обов’язку. Юридичний обов’язок — це передбачена для зобов’язаного суб’єкта трудового права і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якою він має керува­тися в інтересах уповноваженого суб’єкта права.

Суб’єкт трудового права стає суб’єктом правовідносин тоді, коли абстрактні правові зв’язки перетворюються на конкретні. Здатність мати та набувати прав і обов’язків може і, як правило, має перерости м реальну правореалізацію. Однак таке перетворення не є обов’язковим. Чинне законодавство, зокрема, не встановлює будь-якої відповідаль­ності за невступлення працездатної особи чи новоствореного підприємства у трудові відносини. Отже, поняття «суб’єкт трудового права» ширше за поняття «суб’єкт відносин у сфері праці». Суб’єкти трудового права є тільки потенційними суб’єктами правовідносин.

Дата добавления: 2015-07-14