Підзаконні акти — джерела трудового права

Істотне значення в регулюванні відносин у сфері трудового права мають підзаконні нормативно-правові акти. Підзаконні акти — це збірне поняття, що охоплює найрізноманітніші правові приписи (від актів Президента України до актів локального (місцевого) значення). Зосередимо увагу на актах Президента, Кабінету Міністрів, відомчих актах, актах місцевих адміністрацій та органів місцевого самовряду­вання. Решта підзаконних нормативно-правових актів буде предметом нашого вивчення в інших підрозділах цієї теми.

Президент України на основі і на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконан­ня на всій території країни. До найважливіших ознак президентських актів належать: а) високе місце у правовій системі (після Конституції і законів); б) широке коло суспільних відносин, що регулюються акта­ми глави держави у зв’язку з масштабністю його функцій і повнова­жень; в) загальнообов’язковість виконання указів і розпоряджень Президента на всій території держави; г) одноособовий порядок ви­дання актів глави держави, що поєднується з використанням консультативно-дорадчих процедур їх підготовки і попереднього роз­гляду; ґ) відповідність президентських актів Конституції і законам; д) різноманіття змісту актів унаслідок поєднання загальнонормативних, конкретно-регулюючих та оперативних заходів.

Президентські укази є джерелами трудового права. Вони видаються на виконання Конститу­ції і законів України, є обов’язковими на всій території України та розраховані на неодноразове застосування. Зокрема, Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. уведено в дію Положення про Націо­нальну службу посередництва і примирення, а від 6 квітня 2011 р. — Положення про Міністерство соціальної політики України.

Особливе місце серед джерел трудового права належить постано­вам Верховної Ради України. Однак джерелом права є тільки постанови парламенту, що мають нормативний характер. Наприклад, Поло­ження про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України та Положення про помічника-консультанта народного депу­тата України затверджені постановами Верховної Ради України від 1 жовтня 1995 р. Нормативний зміст має також Дисциплінарний ста­тут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. Проте переважна більшість постанов мають індивідуальний характер і присвячені вирішенню організаційних та кадрових питань.

Наступну сходинку в ієрархії джерел трудового права займають постанови Кабінету Міністрів України. Уряд України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів здійснює ви­конавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює /пильність цих органів. Уряд України відповідальний перед Президентом і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верхов­ині Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов’язкові до ви­конання акти — постанови і розпорядження. Акти Уряду нормативно­го характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань — у формі розпоряджень.

Постановами Уряду затверджуються статути, положення, правила, інструкції та інші акти. Статут, положення — це звід правових норм, що визначає організацію і діяльність окремих органів виконавчої вла­ди, підприємств, установ, організацій загальнодержавного підпоряд­кування, їх службовців та інших осіб у певних сферах соціально-економічної діяльності, наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабі­нету Міністрів України від 26 січня 1993 р., Положення про дисциплі­ну працівників гірничих підприємств, затверджене постановою Кабі­нету Міністрів України від 13 березня 2002 р., Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. та ін. Правила — це нормативний акт процедурного характеру, що конкретизує норми права більш загального характеру з метою ре­гулювання поведінки суб’єктів правовідносин у певних галузях. Ін­струкція — нормативний документ, яким роз’яснюється порядок за­стосування закону чи іншого правового акта з більшою юридичною силою, створюється механізм їх реалізації.

Значна кількість джерел трудового права репрезентована норма­тивними актами центральних органів виконавчої влади, до яких на­лежать міністерства, державні комітети, а також центральні відом­ства — головні управління, національні агентства, комісії тощо, безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України. Владні повноваження цих органів здійснюються в основному одноособово його керівником — міністром, головою, який персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи органу.

За юридичною силою нормативні акти відомств можуть бути двох видів: загальнообов’язкові та обов’язкові в межах системи відповідного центрального органу державної виконавчої влади. Загальнообов’язковими є рішення, які поширюються на всі центральні і місцеві органи виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства незалежно від форми власності, а також громадян. Мож­ливість же ухвалення їх відомством має бути передбачена законодав­ством, тобто законом, указом Президента, постановою Кабінету Міні­стрів. Так, 23 березня 2001 р. Міністерство праці та соціальної політи­ки України на виконання п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» затвердило Порядок застосування цього Переліку.

Значна кількість відомчих нормативно-правових актів про працю ухвалюється Міністерством праці і соціальної політики України, яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів ви­конавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування і стимулювання праці, охорони і умов праці, пен­сійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин.

Особливе місце у системі джерел трудового права посідають нор­мативні акти Верховної Ради України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Згідно з Конституцією Автономної Республіки Крим, Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію, яка затверджується Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти у формі рішень і постанов. Рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим може здійснюватися нормативне регу­лювання щодо власних для Автономної Республіки Крим питань, зо­крема соціального захисту.

Наступну сходинку в системі джерел трудового права України за­ймають акти голів місцевих державних адміністрацій. Місцева адмі­ністрація:

а) забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, у тому числі на право своєчасного одержання винагороди за працю;

б) розробляє і організовує виконання перспективних та поточних те­риторіальних програм зайнятості і вживає заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;

в) забезпечує про­ведення згідно із законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні;

г) забезпечує соціальний захист працю­ючих, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підпри­ємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне про­ведення атестації робочих місць;

ґ) бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Норми трудового права містяться й у нормативних рішеннях органів місцевого самоврядування, що ухвалюються колегіально (на пленарних засіданнях рад) відкритим або таємним голосуванням і поширюються на відповідну підвідомчу територію. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішують­ся питання затвердження програм соціально-економічного та куль­турного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самовряду­вання тощо.

Дата добавления: 2015-07-14