Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Роботодавець — суб’єкт трудового права

Читайте также:
  1. II. Завдання, функції, права та обов'язки Управління
  2. II. Права и обязанности нанимателя
  3. II. Права и обязанности присяжных поверенных
  4. II. Права и обязанности совета присяжных поверенных
  5. II. Права и обязанности сторон
  6. III. Права и обязанности КРОО ГОК
  7. IV. Права и обязанности членов КРОО ГОК

Законом УРСР від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і допов­нень до Кодексу законів про працю Української PCP при переході республіки до ринкової економіки» посилання «адміністрація», «адмі­ністрація підприємства, організації», «адміністрація підприємства, установи, організації» замінено на посилання «власник або уповноважений ним орган». Однак у реальному житті вживання такого тер­міна не полегшує правозастосовної практики, у зв’язку з чим він по­ступово замінюється на слово «роботодавець», яке відбиває головну відмінність цих суб’єктів від тих, що наймаються на роботу, і його рівною мірою можна вживати як до фізичних, так і до юридичних осіб, тобто воно є універсальним. Невипадково вже багато нормативних актів застосовують даний термін для визначення суб’єктів, які найма­ють робочу силу. Так, у ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець визначається як власник під­приємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найма­ну працю. Схожі визначення містяться, зокрема, в законах України «Про охорону праці», «Про організації роботодавців» та численних підзаконних нормативних актах. Термін «роботодавець» відображено як у бага­тосторонніх, так і у двосторонніх міжнародних угодах (наприклад, у конвенціях МОП № 173 «Про захист вимог працівників у випадку не­платоспроможності роботодавця» 1992 р., № 176 «Про безпеку та гігіє­ну праці на шахтах» 1995 р., міждержавних договорах про трудову ді­яльність громадян, які працюють за межами кордонів своїх країн). При цьому слід зауважити, що в актах МОП нарівні з терміном «роботода­вець» застосовується термін «наймач». Він, зокрема, використовується в конвенціях № 52 «Про щорічні оплачувані відпустки» 1936 р., № 166 «І Іро репатріацію моряків (переглянута)» 1987 р. та ін.

Законом України від 5 червня 1995 р. «Про внесення змін і допов­нень до Кодексу законів про працю України» внесено зміни до ч. 1 от. 21 КЗпП України, якими передбачено, що роботодавцями, крім юридичних осіб, можуть бути також фізичні особи. Фізичні особи-роботодавці поділяються на фізичних осіб — суб’єктів підприємни­цької діяльності без створення юридичної особи з правом наймання працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням особистих послуг (кухарі, няньки, водії тощо). І юридична особа може бути роботодавцем незалежно від організаційно-правової форми створення, форми власності, галузевої належності, підпорядкування та інших ознак.

Юридична особа набуває прав та обов’язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і чинного законодавства. Орган юридичної особи — це правовий термін, що по­значає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган), які представляють інтереси юридичної особи у відносинах з іншими суб’єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Орган зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У трудових відно­синах органами юридичної особи є її керівник (генеральний директор, директор, президент тощо) або інші органи, що користуються згідно зі статутом (положенням) правом прийняття і звільнення працівників, видання наказів і розпоряджень та наділені іншими повноваженнями у сфері організаційно-управлінської діяльності.

Власнику майна або уповноваженому ним органу належить право призначати, обирати або в інший спосіб підбирати керівника. Так, конт­ракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, уклада­ються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів Укра­їни органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміні­страцією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за затвердженими показниками. Керівник підприємства є стороною трудо­вих правовідносин як працівник. Його відмінність від інших працівни­ків полягає у тому, що внаслідок свого службового становища і викону­ваної функції він відповідає за здійснення виробничого процесу.

Основними правами роботодавця є:

а) право на добір працівників;

б) право на укладання, зміну та розірвання трудових договорів з працівниками;

в) право вимагати від працівника належного виконання роботи відповідно до умов трудового договору, дотримання внутріш­нього трудового розпорядку, правил охорони праці, дбайливого став­лення до ввіреного йому майна;

г) право на ведення колективних пере­говорів з метою укладання колективних договорів, угод;

ґ) право заохо­чувати працівників за результатами праці;

д) право застосовувати до працівників, винних у порушенні своїх трудових обов’язків, дисциплі­нарні стягнення;

е) право на відшкодування шкоди, заподіяної праців­ником унаслідок порушення ним своїх трудових обов’язків;

є) право ухвалювати локальні нормативні акти;

ж) право на створення органі­зацій роботодавців та ін.

Основними обов’язками роботодавця є:

а) шанувати честь, гідність та інші особисті права працівника;

б) дотримуватися вимог трудового законодавства;

в) створювати працівникам належні, безпечні та здо­рові умови праці;

г) своєчасно виплачувати працівникам заробітну плату та здійснювати інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами, угодами, колективними і трудовими договорами;

ґ) сприяти створенню передбачених нормативно-правовими актами, колективни­ми договорами та угодами умов для здійснення своїх повноважень органам трудового колективу, профспілкам;

д) забезпечувати на ви­могу другої сторони ведення колективних переговорів з метою укла­дення колективного договору;

е) надавати працівникам та їх представникам повну і достовірну інформацію, необхідну для ведення колек­тивних переговорів та здійснення контролю за виконанням умов ко­лективних договорів, угод та ін.

 

 


Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Принципи окремих інститутів трудового права | Поняття джерел трудового права та їх класифікація | Конституція — основне джерело трудового права | Міжнародно-правові акти — джерела трудового права | Кодекс законів про працю та інші закони, що регулюють відносини в царині праці | Підзаконні акти — джерела трудового права | Значення рішень Конституційного Суду України та постанов Верховного Суду України для регулювання соціально-трудових відносин | Джерела трудового права на соціально-партнерському рівні та локальні нормативно-правові акти | Єдність і диференціація правового регулювання праці | Поняття та види суб’єктів трудового права |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Працівники — суб’єкти трудового права| Трудові колективи

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)