Змова реакційних режимів СРСР та Німеччини. Поділ сфер впливу. Приєднання до СРСР Прибалтики, Західної України, Північної Буковини.

Укладення пакту про ненапад та інших документів між СРСР і Німеччиною

У відповідь на ультимативні територіальні претензії Німеччини до Польщі англійський прем'єр Н. Чемберлен 31 березня 1939 р. запевнив палату громад у повній підтримці польського уряду. 13 квітня 1939 р. Англія заявила про надання гарантій Греції та Румунії. Аналогічно вчинив і французький уряд. Це, очевидно, було зроблено для того, щоб налякати Німеччину, примусити її до переговорів з Англією. Проте Гітлера мало непокоїли "гарантії" Чемберлена, тим більше що "медовий місяць" англо-німецької згоди давно минув, особливо після захоплення Праги. Керівники Англії, Франції почали з великою недовірою ставитися до нових пропозицій Німеччини. Це розуміло й гітлерівське керівництво. До того ж у дипломатичній грі 1939 р. з'явився новий елемент, особливість якого полягала в тому, що, за визнанням Гітлера, восени 1938 р. він вирішив розпочати зондаж можливості убезпечити Німеччину від "війни на два фронти" шляхом зближення з СРСР. Почавши обережно контактувати у сфері торгівлі навесні наступного року, німецька дипломатія з серпня вирішила частково ознайомити керівництво СРСР зі своїми політичними інтересами.

У далекосяжних планах Гітлера все одно передбачався напад на СРСР, про що можна зробити висновок на підставі його розмови зі швейцарським дипломатом Буркхардом 11 серпня 1939 р.: "Все, що роблю, спрямоване проти Росії. Якщо Захід такий безглуздий і сліпий, що не може цього зрозуміти, я буду вимушений домовитися з росіянами. Потім я вдарю по Заходу й після його поразки об'єднаними силами обрушуся на Радянський Союз. Мені потрібна Україна..."

Перед тим як вдатися до вирішального кроку в Москві, Гітлер спробував отримати остаточну й конкретну відповідь з Лондона. Той промовчав, вважаючи, що угода з Гітлером за таких обставин не відповідає інтересам Великобританії та настроям громадськості.

Тим часом з березня 1939 р. в Москві між СРСР, Англією та Францією тривали безплідні переговори щодо політичних і військових питань, укладення конвенції у разі агресії з боку Німеччини. Негативну роль у них зіграв уряд Польщі, який заявляв, що поляки "не можуть в жодній формі обговорювати питання про використання частини національної території іноземними військами". Тільки наприкінці серпня 1939 p., після опублікування повідомлення про приїзд до Москви Ріббентропа, позиція Варшави дещо змінилася, але було вже надто пізно. 21 серпня 1939 р. Гітлер звернувся до Сталіна з посланням, в якому йшлося, "що криза може вибухнути з дня на день", запропонувавши прийняти німецького міністра закордонних справ Ріббентропа для складання та підписання пакту про ненапад і відповідного протоколу. Сталін погодився, і 23 серпня 1939 р. були підписані договір про ненапад і таємний додатковий протокол.

Протоколом до пакту було визначено межі просування німецьких військ у разі їх вторгнення в Польщу, а також сферу обопільних інтересів у Східній Європі. Підписання секретного додаткового протоколу радянськими керівниками спричинило негативні міжнародні наслідки. Виникало враження, що Сталін і його оточення розраховували на тривалу співпрацю з фашистською Німеччиною, на можливість з її допомогою вирішувати проблеми світової політики. Вершиною цього процесу став договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною від 28 вересня 1939 р. та декілька таємних додаткових протоколів до нього, підписаних Молотовим і Ріббентропом. У них Німеччина і СРСР зобов'язувались не допускати на своїх територіях польської агітації, інформувати одна одну про доцільність вжиття для цього певних заходів. Можливо, що ця домовленість стала підставою для знищення навесні 1940 р. у Катині та інших місцях десятків тисяч польських офіцерів і представників інтелігенції. З політичної та правової точки зору радянсько-німецькі домовленості були оцінені лише в роки "перебудови" в СРСР.

Поділ Східної та Південної Європи

Початок кампанії

Детальніше: Польська кампанія (1939) та Агресія СРСР проти Польщі

Див. також: Спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті

1 вересня, майже через тиждень після підписання пакту, розпочався поділ Польщі з агресії з боку Німеччини.[30] В перші дні після нападу, Німеччина розпочала масові вбивства польського та єврейського населення та військовополонених.[31][32] Ці страти відбувались в понад 30 міст та селищ лише в перші місяці німецької окупації.[33][34][35] Люфтваффе також відстежувало та здійснювало нальоти на колонни цивільних біженців на дорогах.[36][37][38][39] Радянський Союз надавав технічну допомогу німецьким військово-повітряним силам, дозволивши використання радіо-сигналів, які передавала радіо-станція в Мінську, для «термінових авіаційних експериментів».[40]

Сталін не сприймав протокол як дозвіл Радянському Союзу одразу ж захопити територію. Він чекав, аби перевірити, чи зупиняться німці на узгоджених кордонах, а також йому був потрібен час для захисту кордонів на Далекому сході.[41] 17 вересня, порушивши Радянсько-Польський мирний договір, Червона Армія розпочала збройну агресію та окупувала територію Польщі, узгоджену в пакті Молотова-Ріббентропа.[42].

Польська армія вже була зв'язана боротьбою проти сильніших збройних сил Німеччини і відчайдушно намагалась відтермінувати захоплення Варшави. З боку Радянського Союзу брали участь 466 516 солдатів, 3 739 танки, 380 броньовиків та приблизно 1 200 винищувачів, 600 бомбардувальників та 200 інших літаків.[43] Польські війська на Сході переважно складались з частин Корпусу охорони кордонів (пол. Korpus Ochrony Pogranicza) з легким озброєнням. Після нетривалого спротиву, Польські війська відступили до Литви, де вони були інтерновані. Деякі частини, які знаходились на півдні, відступили до Румунії.

Спільний парад Вермахту та Червоної Армії в Бересті по завершенню вторгнення до Польщі. В центрі стоять Гейнц Гудеріан та Семен Кривошеїн.

21 вересня Радянські та Німецькі представники підписали формальний договір про координацію військових дій в Польщі, включно з «винищенням» саботажників.[44] Спільні паради пройшли у Львові та Бересті, а в Бересті відбулась зустріч між військовими командирами з обох сторін.[45] В серпні Сталін вирішив ліквідувати Польську державу, і на Німецько-Радянській зустрічі у вересні також було піднято питання про структуру «Польського регіону».[45] Радянська влада одразу ж почала кампанію совєтизації[46][47] на нових територіях. Радянська влада організувала фальшиві вибори,[48] результатом яких стала легітимізація анексії східної Польщі.[49] Радянська влада намагалась знищити польську історію та культуру,[50], скасувала злотий не обмінявши на рублі,[51] колективізувала сільське господарство,[52] та націоналізувала приватну і перерозподілила державну власність.[53] Радянська влада ставилась до служби на перед-воєнну Польщу як до «злочину проти революції»[54] на «контрреволюційної діяльності»,[55] і почала масові арешти польського населення.

Зміна секретних протоколів

«Другий пакт Молотова-Ріббентропа» 28 вересня 1939 року. Підписана Сталіним та Ріббентропом карта Польщі з уточениним кордоном між Німеччиною та Радянським Союзом за результатами спільної агресії в 1939 році.

Радянські та Німецькі солдати в Любліні.

Через одинадцять днів після Радянського вторгнення до східної Польщі, до секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа було внесено зміни договором про дружбу та границії між СРСР та Німеччиною,[56] Німеччині було передано більшу частину Польської території, а Литва (за вийнятком лівого берегу Шешупе) перейшла зі сфери впливу Німеччини (як це було передбачено попередньою угодою) до сфери впливу Радянського Союзу.[57] 28 вересня 1939 року Радянський Союз та Німеччина оприлюднили спільну декларацію в якій було зазначено:

Після того, як Радянський Союз та Німецький Рейх, сьогоднішнім підписанням договору розвя'зали створені крахом Польської держави проблеми, та створили ним міцний фундамент для тривалого миру в Східній Європі, вони висловлюють спільне переконання, що в інтересах всього людства покласти край війні між Німеччиною, з одного боку, та Англією та Францією з іншого. Обидва уряди, таким чином, скерують свої спільні зусилля, разом з іншими дружніми силами, у випадку необхідності, на досягнення цієї мети так швидко, як можливо.

Однак, якщо зусилля обох урядів не принесуть бажаних результатів, це демонструватиме, що Англія та Франція відповідальні за продовження війни, і у випадку продовження війни, урядам Німеччини та Радянського Союзу слід провести спільні консультації стосовно необхідних заходів.[58][59]

3 жовтня 1939 року, Вернер Шуленбург, повідомив Йоахиму фон Ріббентропу що Радянська сторона бажає поступитись Вільнюсом та передмісттям на користь Литви. 8 жовтня 1939 року, в листуванні між В'ячеславом Молотовим та послом Німеччини був узгоджений новий договір між Німеччиною та Радянським Союзом.[60]

Три Балтійські держави, Естонія, Латвія та Литва були вимушені підписати так званий Пакт про оборону та взаємну допомогу, яким дозволялось розміщення Радянських збройних частин на їхніх територіях.[57]

Війна проти Фінляндії та масові страти в Катині

Детальніше: Радянсько-фінська війна та Катинський розстріл

Після того, як Балтійські держави були вимушені погодитись на угоди[61], Сталін зосередив увагу на Фінляндії, будучи впевнений, що капітуляції Фінляндії можна досягти незначним зусиллям.[62] Радянська сторона вимагала території на Карельському перешийку, острови в Фінській затоці та військову базу поблизу Фінської столиці Гельсінкі,[63][64] Фінська сторона відкинула ці вимоги.[65] Радянський Союз сфальшував Майнільський інцидент та використав його як причину для виходу з договору про ненапад.[66] Червона Армія розпочала напад в листопаді 1939 року.[67] Водночас, було створено маріонетковий уряд в Фінській Демократичній Республіці.[68] Командувач Ленінградського військового округу Андрій Жданов наказав виконувати «сюіту на фінські теми» Дмитра Шостаковича на урочистому параді в Гельсінкі.[69] Після трьох місяців війни проти Фінляндії та численних втрат, Радянський Союз уклав тимчасовий мир. Фінляндія втратила східні частини Карелії (10% своєї території),[67] що означало втрату близько 422 000 карельцями своїх домівок (12% населення Фінляндії).[70] Офіційна кількість втрат Радянського Союзу в цій війні перевищила 200 000,[71] а Микита Хрущов згодом заявив, що кількість жертв могла перевищувати мільйон.[72]

Приблизно в цей час, після декількох конференцій Гестапо-НКВС, радянське НКВС здійснювали тривалі допити близько 300 000 польських військовополонених[73][74][74][75][76] які, насправді, були відбором тих, кого згодом було вбито.[77] 5 березня 1940 року розпочались масові страти, які згодом назовуть Катинською бійнею.[77][78][79] Було видано накази стратити 25 000 польських військовополонених, затаврованих як «націоналістів та контрреволюціонерів», які утримувались в таборах на територіях окупованої західної України та Білорусі.

Радянська окупація Балтійських держав та Бессарабії

Детальніше: Окупація Прибалтики та Бесарабсько-Буковинський похід 1940

В середині червня 1940 року, коли увага міжнародної спільноти була прикута на Німецькому вторгненні до Франції, частини НКВС атакували прикордонні пости в Литві, Естонії та Латвії.[57][81] Державні адміністрації були ліквідовані та замінені радянськими кадрами,[57] під час чого було депортовано або вбито 34 250 латишів, 75 000 литовців та майже 60 000 естонців.[82] Були проведені вибори, на яких в багатьох номінаціях були лише про-радянські кандидати, а сформовані в наслідок виборів ради одразу ж стали вимагати приєднання до Радянського Союзу, ці вимоги були задоволені Радянським Союзом.[57] Радянський Союз анексував всю Литву, разом з регіонами навколо Шешупе, яку планувалось віддати Німеччині.

Нарешті, 26 червня, через чотири дні після укладання перемир'я між Францією та Німеччиною, Радянський Союз поставив Румунії ультиматум, вимагаючи Бессарабію та, що було несподіваним, Північну Буковину.[83] Через два дні Румунія поступилась вимогам Радянської сторони і названі регіони були окуповані. Район Герца не вимагався Радянським Союзом, він був захоплений силою пізніше, коли Румунія погодилась на початкові вимоги.

Початок Голокосту, Операція Таненберг та інші злочини Нацистів

Детальніше: Голокост в окупованій Нацистами Польщі, Операція Танненберг та Злочини Нацистів проти етнічних поляків

В кінці жовтня 1939 року, була запроваджена смертна кара за непокору Німецькій окупаційній владі.[ Німеччина розпочала кампанію «Германізації», яка переслідувала на меті політичну, культурну, соціальну та економічну асиміляцію окупованих територій в Третій Рейх. 50 000 до 200 000 польських дітей було викрадено аби бути германізованими.

При підготовці до до страти польським полоненим зав'язують очі; Пальміри, 1940 рік.

Знищення польських еліт та інтелегенції входило до плану «Ост». нім. Intelligenzaktion (укр. операція інтелігенція), план винищення польської інтелігенції, «провідної верстви» поляків, почав втілюватись невдовзі після вторгнення Німеччини до Польщі, і тривав з кінця 1939 до весни 1940 року. Внаслідок операції в 10 регіональних катуваннях було вбито близько 60 000 шляхти, вчителів, соціальних працівників, священників, суддів та політичних активістів.[90][91] Дію операції було продовжено в травні 1940, коли почалось втілення операції нім. AB-Aktion.[88] Понад 16 000 представників інтелігенції було вбито лише під час операції Танненберг.[92]

Німеччина також планувала приєднати території до Третього Рейху.[86] Для цього відбулось примусове переселення 2 мільйонів поляків. Родини були примушені переїзджати в сурову зиму 1939—1940 років, залишаючи майже все своє майно без компенсації.[86] Лише під час операції Танненберг близько 750 000 польських селян були примушені переїхати, а їхня власніть була віддана німцям.[93] Ще близько 330 000 було вбито.[94] Німеччина планувала згодом переселити етнічних поляків до Сибіру.[95][96]

Хоча Німеччина використовувала примусову працю в більшості окупованих країн, поляки та інші мешканці Східної Європи розглядались більш пристосовані до праці через расову вищість в порівнянні з іншими націями.[88] Від 1 до 2.5 мільйони поляків[88][97] були відправлені до Третього Рейху на примусові праці.[98][99] Всі чоловіки поляки мали виконувати примусову працю.[88]

В той час як етнічні поляки піддавались вибірковому переслідуванню, етнічні євреї переслідвались всі разом.[97] Взимку 1939—1940 років, близько 100 000 євреїв були депортовані до Польщі.[100] Спочатку їх було розміщено у великих міськіх гетто,[101] наприклад, близько 380 000 знаходилось у Варшавському Гетто, через тяжкі умови життя в гетто помирала велика кількість утримуваних, лише у Варшавському Гетто загинуло 43 000 людей.[97][102][103] Поляки та євреї знаходились майже в кожному з розгалуженої мережі концтаборів в Польщі та Третьому Рейсі. В Аушвіці, який почав працювати 14 червня 1940 року, померло 1.1 мільйони людей.[104][105]

Румунія та Радянські республіки

Детальніше: Другий Віденський арбітраж, Депортація народів в СРСР та Примусові поселення в СРСР

Влітку 1940 року, страх перед Радянським Союзом, поєднаний з підтримкою територіальних вимог сусідів Румунії та помилками Румунської влади призвели до територіальних втрат Румунії. Починаючи з 28 червня і по 4 липня, Радянський Союз окупував та анексував Бессарабію, Північну Буковину та край Герца.[106]

30 серпня 1940 року, Ріббентроп та італійський міністр зовнішніх справ Ґалєацо Чіано видали другий Віденський арбітраж, яким Семигород переходив до Угорщини. 7 вересня 1940 року, Румунія передала Добруджу Болгарії (згідно підтриманого країнами Осі Крайовського мирного договору).[107] Через декілька місяців Румунія набула ознак країни, окупованої Третім Рейхом.[107]

Окуповані Радянським Союзом території були перетворені на радянські республіки. Протягом наступних двох років після анексії, Радянська влада арештувала близько 100 000[108] та депортувала від 350 000 до 1 500 000 переважно цивільних поляків, з яких від 250 000 до 1 000 000 загинули.[109][110] Переселенців відправляли до ГУЛАГу та примусових поселень в СРСР.[47] Згідно обчислень Нормана Девіса,[111] майже половина з них загинула до липня 1940.[112] В Бессарабії, близько 1 000 000 румунів загинули через голод або депортацію.

Подальші зміни протоколу

Детальніше: Договір про границі та торгівлю між СРСР та Німеччиною

Німецькі та Радянські солдати в Бересті.

10 січня 1941 року Німеччина та Радянський Союз підписали Договір про границі та торгівлю між СРСР та Німеччиною яким розв'язували декілька поточних проблем.[113] Секретні протоколи вносили зміни до «Секретних додаткових протоколів» до договору про дружбу та границі між СРСР та Німеччиною, згідно нових домовленостей, Литвоська смуга передавалась Радянському Союзу в обмін на 7.5 мільйонів доларів (31.5 мільйонів Рейхсмарок).[113] Договір формально встановлював кордон між Німеччиною та Радянським Союзом між річкою Ігорка та Балтійським морем.[114] Ним також розширювались торгівельні правила договору 1940 року до 1 серпня 1942 року, та збільшувались поставки в порівнянні з роком укладання договору,[114] впорядковував торгівельні права в Прибалтійських країнах та Бессарабії, обчислював втрачені майнові вигоди Німеччині в окупованих Радянським Союзом Балтійських країнах та розв'язував інші проблеми.[113] Ним також регулювалась міграція протягом двох з половиною місяців до Німеччини етнічних німців, які проживали на окупованих Радянським Союзом територіях та міграція до Радянського Союзу балтійських та «біло-російських» «націоналістів» з окупованих Німеччиною територій.[114]

Радянсько-Німецькі відносини протягом дії пакту

Ранні політичні проблеми

Починаючи з вересня 1939 року, радянський Комінтерн припинив всю анти-нацистську та анти-фашистську пропаганду, пояснивши, що війна в Європі це лише війна капіталістичних країн для досягнення імперських цілей.[115] Коли анти-Німецькі демонстрації стали відбуватись в Празі (тоді в Чехословаччині), Комінтерн наказав Комуністичній партії Чехословаччини застосувати всю її владу аби паралізувати «шовіністичні елементи.»[115] Згодом Москва примусила Французьку комуністичну партію та комуністичну партію Великобританії зайняти анти-воєнну позицію. 7 вересня Сталін викликав Георгія Дімітрова, який виклав нове ставлення комінтерну до війни. Нова лінія — згідно якої війна була несправедливою та імперіалістичною — була затверджена секретаріатом Комуністичного інтернаціоналу 9 вересня. Відтепер, різні комуністичні партії мали виступати проти війни та голосувати проти виділення грошей на війну.[116] Декілька французьких комуністів (включаючи Моріса Тореза, котрий втік до Москви) дезертували з Французької армії через «революційно поразкове» ставлення Західних комуністичних лідерів.

Незважаючи на попередження комінтерну, стосунки зазнали напруження коли Радянський Союз заявив у вересні, що має вступити до Польщі аби «захистити» етнічних українських та білоруських співвітчизників від Німеччини, хоча Молотов пізніше зізнався представникам Німеччини, що Радянський Союз не зміг знайти іншого пояснення для інтервенції в Польщу.[117]

Хоча активна співпраця Радянського Союзу з Нацистською Німеччиною шокувала Західну Європу та комуністів, які чинили спротив Німеччині, 1 жовтня 1939 року Вінстон Черчіль заявив, що радянська армія діяла на захист Росії від «нацистської загрози».[118]

Розширення торгівлі сировиною та зброєю

Детальніше: Німецько-Радянський торговельний договір (1939)

Детальніше: Договір про торгівлю між СРСР та Німеччиною (1940)

Німеччина та Радянський Союз уклали договір про торгівлю 11 лютого 1940 року, яким передбачався вчетверо більший обсяг товарообігу в порівнянні з попереднім договором укладеним в серпні 1939 року.[119] Торговельна угода допомогла Німеччині витримати блокаду з боку Британії.[119] В перший рік Німеччина отримала один мільйон тонн пшона, півмільйона тонн борошна, 900 000 тонн нафти, 100 000 тонн бавовни, 500 000 тонни фосфатів та інші важливі матеріали в значних обсягах та транзит мільйону тон сої з Маньчжурії.[Джерело?] Ці та інші товари перевозились через територію Радянського Союзу та окуповану Польщу.[119] Радянський Союз мав отримати крейсер, схеми «Бісмарку», крупнокаліберні корабельні гармати, інше військово-морське обладнання та тридцять нових німецьких літаків, зокрема винищувачі Me-109 та Me-110 і бомбардувальник Ju-88.[119] Також Радянський Союз мав отримати електричне та нафтопереробне обладнання, локомотиви, турбіни, генератори, дизельні двигуни, човни, машинне обладнання та екземпляри Німецьких гармат, танків, вибухівки, хімічну зброю, тощо.[119]

Радянський Союз також допоміг Німеччині уникнути морської блокади давши можливість користуватись базою для підводних човнів Базис Норд поблизу Мурманська.[115] Вона також служила базою для дозаправки та технічної підтримки та відправною точкою для рейдів та атак на морські шляхи.[115] На додачу, Радянський Союз дозволив Німеччині користуватись Північним морським шляхом як для вантажних так і для військових човнів (хоча ним скористався лише допоміжний крейсер Комет) що примусило Британію захищати морські шляхи і в Атлантичному, і в Тихому океані.[120]

1 Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 441.

1 Музиченко П.П. Вказ. праця – С. 442.

2 Усенко И.Б. Вказ. праця. – С. 17-20.

1 Усенко И.Б. Вказ. праця. – С. 30-42

1 Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине. АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. ред. Н.И. Козгобра. – К., Наук. думка, 1988. С. 60

Дата добавления: 2015-10-30