Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Людина в системі наук

Читайте также:
  1. Діалектика духу в системі об'єктивного ідеалізму Г. Гегеля
  2. Кожна людина одночасно володіє низкою статусів, частину яких отримує від батьків, а частину набуває сам в процесі життя (соціальних практик) в суспільстві.
  3. Комерційне право в системі права.
  4. Людина ВРХ
  5. Людина чи група людей, якими управляють.
  6. Місце Києва й Київської землі в системі розрізнених кня­зівств

Питання

1. Філософське розуміння людини і проблеми антропогенезу.

2. Наукові основи антропогенезу.

3. Сутність людини та її сутнісні сили.

Існує уявлення, що інтерес до проблеми людини зростає. У ті моменти історії, коли над людством нависає загроза катаклізмів і ви­живання людей стає проблематичним. Чи володіє людина достатнім потенціалом буття, «онтологічним ресурсом» виживання, інстинктом життя, щоб не загинути і не зникнути із земної історії? Як це було, наприклад, з іншими еволюційними видами, які, здавалось, зайняли домінуюче положення на Землі навічно, панували десятки мільйонів років. Чи заслуговує людина на свою історію, і чи може вона взяти її у свої руки, не загубивши історію інших істот, що живуть на Землі?

Існують різні філософські максими про людину. Для античного філософа Протагора «людина є міра всіх речей», існуючих і неіснуючих. Для іншого античного філософа Платона люди — просто «чудові ляльки богів». Для філософа-гуманіста епохи Відродження Ле-онардо да Вінчі «людина є модель світу, і вона вирушає відкривати себе>». Для філософа-гуманіста періоду німецького класицизму Л.фейєрбаха «людина утверджує себе в якості абсолютної цінності буття» і в такій якості вона абсолютно значуща для природи: «завдяки людині природа відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе».

У наш час сильні негативні уявлення про людину. Американсь­кий письменник-соціолог Хіггінс у своїй книзі «Сьомий ворог» уважає сьомим ворогом людини її людську природу. Перші шість зовнішніх ворогів — неконтрольований ріст народонаселення, недовиробництво продуктів харчування, вичерпання ресурсів, забруднення оточуючого середовища, розповсюдження ядерної технології, неконтрольований розвиток науки і техніки. Внутрішні вороги людини — це його інерт­ність, егоїзм, жорстокість, нетерпимість, байдужість. Філософству­ючий американський фізик К.Саган уважає, що людина прямує до са­мознищення: у біоеволюційній боротьбі вона майже повністю винищи­ла свого головного супротивника — людиноподібних мавп і тепер, не подужавши ' істинкт агресії, почала винищувати себе саму, перейшов­ши від міжвидової боротьби до внутрівидової.

У історії філософії здійснювалось багато спроб дати філософське розуміння людини не окремими фрагментами, а в певній системі, цілісності, комплексних визначеннях. Наголос робився на різні сторо­ни її натури: фізичну природу, духовно-інтелектуальні, інтуїтивно-трансцендентальні, моральні та естетичні прояви людини, соціальні, соціобіологічні і психофізіологічні начала.

У наш час проблема людини набула комплексного характеру, що не знімає вимогу філософського вирішення проблеми як загально-ме­тодологічної і науково-інтегративної. Науково-філософській переробці піддаються всі аспекти сутності людини: природженого і набутого, біологічного і психічного, свідомого і несвідомого, мови і мислення, традиції і новаторства, рефлекції і творчості. «Парадокс людини» ви­явився в тому, що вона, будучи земноприродною істотою, існує і роз­вивається поза природними нішами і не має своєї «людської ніші» в природі (екологічний аспект), тобто людина знаходить себе як еко­логічно надприродну істоту, орудуючи всюди у всіх сферах буття і у всіх нішах. Як «видоутворення» природи людина виявилась «світоутворенням», тобто вона формує себе через «світоутворення», во­на заглиблена не ь якусь визначену природну нішу, а заглиблена в увесь світ. Звідси у неї і «феномен світогляду», здатність зріти «кар­тину світу».

По видимій людиною картині світу в її світогляді можна лише виділити «головні азимути» її прагнень і дій: «людина — природа», «людинасуспільство», «людина — наука — техніка», «людина — космос», «людина — духовне вдосконалення людини». І нема ніяких гарантій, що раптово не з'являться нові напрями діяльності людини, коли механізм «світоутворення» відкриє людині можливість побачи­ти картину світу в іншому світлі, відкриває нові «перспективи людини» (перебудова генетики, психіки, мозку, мислення).

Філософське розуміння людини з науково-інтегративної точки зору представлене за теперішнього часу розглядом людини в системі всіх наук. Іншим шляхом не можна отримати нових філософських і наукових визначень людини. Домінує цілісний підхід до людини. Йому повною мірою відповідають визначення людини:

у системі культури в якості нового людського архетипу — «лю­дини культурної», яка не стільки результат природно-історичного про-цессу еволюції, скільки культурно-історичного процессу, це «культурогенна людина», яка змогла самостимулювати свій розвиток;

людина як комплекс соціоприродних властивостей; у цьому ком­плексі біологічне в людині «доробляється» соціальним, в результаті чо­го вона має не тільки свій біологічний генотип, а й свій «соціальний генотип», який здатний за системою зворотного зв'зку впливати на біологічний і змінювати його природні властивості. Таким способом відкривається можливість мутагенезу людини, до того ж керованого соціобіомутагенезу (на відміну від некерованого природного, наслідки якого непередбачувані);

людина в системі ноосферогенезу, де виявляється антропо-генність людської свідомості, здатність духовно-психічної сфери люди­ни (менталосфери) впливати і спрямовувати процеси життя на Землі. Людина постас як космопланетарна істота (феномен), здатна повер­нути еволюцію Землі і дати початок палеоепосі «психрзоя».

У такому контексті можна виділити родову і видову сутність лю­дини:

а) родова сутність: вона представлена здатністю до психічного розвитку людини в процесі сумісної еволюції людської спільності — роду; здатність до психогенезу і свідомої діяльності;

б) видова сутність: вона представлена здатністю людини до куль­турного розвитку (культурогенезу), тобто до знаходження у собі соціального і духовного начала (соціальності і духовності) та їх роз­гортання як культурної сутності шляхом самовдосконалення (культу-рогенність).

Культурна сутність людини — це її «другоприродна якість» (післяприродна) як здатність створювати «другу природу» в міру своєї соціальної і духовної сутності. Вони субстанціональні в тому ро­зумінні, що виступають як «сутність сутності»:

соціальність як об'єктивована духовність,


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 162 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії | Італійська філософія. Елеати. | Філософське вчення Платона про світобудову | Філософська система Арістотеля | Тема 4. МАТЕРІЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ БУТТЯ СВІТУ | Простір є форма існування матерії в таких всезагально-універсальних як протяжність, упорядкованість, структурність. Простір можна розглядати як спосіб збільшення існування. | Тема 5. СВІДОМІСТЬ І ПСИХІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ | РОЗВИТОК ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯ В ПРИРОДІ | Філософська творчість Г.Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні | Філософія духу — головний мотив філософських пошуків класичної вітчизняної думки |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основні риси національної філософської культури| Духовність як суб'єктивована соціальність.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)