Читайте также:
|
|
Питання
1. Філософське розуміння людини і проблеми антропогенезу.
2. Наукові основи антропогенезу.
3. Сутність людини та її сутнісні сили.
Існує уявлення, що інтерес до проблеми людини зростає. У ті моменти історії, коли над людством нависає загроза катаклізмів і виживання людей стає проблематичним. Чи володіє людина достатнім потенціалом буття, «онтологічним ресурсом» виживання, інстинктом життя, щоб не загинути і не зникнути із земної історії? Як це було, наприклад, з іншими еволюційними видами, які, здавалось, зайняли домінуюче положення на Землі навічно, панували десятки мільйонів років. Чи заслуговує людина на свою історію, і чи може вона взяти її у свої руки, не загубивши історію інших істот, що живуть на Землі?
Існують різні філософські максими про людину. Для античного філософа Протагора «людина є міра всіх речей», існуючих і неіснуючих. Для іншого античного філософа Платона люди — просто «чудові ляльки богів». Для філософа-гуманіста епохи Відродження Ле-онардо да Вінчі «людина є модель світу, і вона вирушає відкривати себе>». Для філософа-гуманіста періоду німецького класицизму Л.фейєрбаха «людина утверджує себе в якості абсолютної цінності буття» і в такій якості вона абсолютно значуща для природи: «завдяки людині природа відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе».
У наш час сильні негативні уявлення про людину. Американський письменник-соціолог Хіггінс у своїй книзі «Сьомий ворог» уважає сьомим ворогом людини її людську природу. Перші шість зовнішніх ворогів — неконтрольований ріст народонаселення, недовиробництво продуктів харчування, вичерпання ресурсів, забруднення оточуючого середовища, розповсюдження ядерної технології, неконтрольований розвиток науки і техніки. Внутрішні вороги людини — це його інертність, егоїзм, жорстокість, нетерпимість, байдужість. Філософствуючий американський фізик К.Саган уважає, що людина прямує до самознищення: у біоеволюційній боротьбі вона майже повністю винищила свого головного супротивника — людиноподібних мавп і тепер, не подужавши ' істинкт агресії, почала винищувати себе саму, перейшовши від міжвидової боротьби до внутрівидової.
У історії філософії здійснювалось багато спроб дати філософське розуміння людини не окремими фрагментами, а в певній системі, цілісності, комплексних визначеннях. Наголос робився на різні сторони її натури: фізичну природу, духовно-інтелектуальні, інтуїтивно-трансцендентальні, моральні та естетичні прояви людини, соціальні, соціобіологічні і психофізіологічні начала.
У наш час проблема людини набула комплексного характеру, що не знімає вимогу філософського вирішення проблеми як загально-методологічної і науково-інтегративної. Науково-філософській переробці піддаються всі аспекти сутності людини: природженого і набутого, біологічного і психічного, свідомого і несвідомого, мови і мислення, традиції і новаторства, рефлекції і творчості. «Парадокс людини» виявився в тому, що вона, будучи земноприродною істотою, існує і розвивається поза природними нішами і не має своєї «людської ніші» в природі (екологічний аспект), тобто людина знаходить себе як екологічно надприродну істоту, орудуючи всюди у всіх сферах буття і у всіх нішах. Як «видоутворення» природи людина виявилась «світоутворенням», тобто вона формує себе через «світоутворення», вона заглиблена не ь якусь визначену природну нішу, а заглиблена в увесь світ. Звідси у неї і «феномен світогляду», здатність зріти «картину світу».
По видимій людиною картині світу в її світогляді можна лише виділити «головні азимути» її прагнень і дій: «людина — природа», «людина — суспільство», «людина — наука — техніка», «людина — космос», «людина — духовне вдосконалення людини». І нема ніяких гарантій, що раптово не з'являться нові напрями діяльності людини, коли механізм «світоутворення» відкриє людині можливість побачити картину світу в іншому світлі, відкриває нові «перспективи людини» (перебудова генетики, психіки, мозку, мислення).
Філософське розуміння людини з науково-інтегративної точки зору представлене за теперішнього часу розглядом людини в системі всіх наук. Іншим шляхом не можна отримати нових філософських і наукових визначень людини. Домінує цілісний підхід до людини. Йому повною мірою відповідають визначення людини:
у системі культури в якості нового людського архетипу — «людини культурної», яка не стільки результат природно-історичного про-цессу еволюції, скільки культурно-історичного процессу, це «культурогенна людина», яка змогла самостимулювати свій розвиток;
людина як комплекс соціоприродних властивостей; у цьому комплексі біологічне в людині «доробляється» соціальним, в результаті чого вона має не тільки свій біологічний генотип, а й свій «соціальний генотип», який здатний за системою зворотного зв'зку впливати на біологічний і змінювати його природні властивості. Таким способом відкривається можливість мутагенезу людини, до того ж керованого соціобіомутагенезу (на відміну від некерованого природного, наслідки якого непередбачувані);
людина в системі ноосферогенезу, де виявляється антропо-генність людської свідомості, здатність духовно-психічної сфери людини (менталосфери) впливати і спрямовувати процеси життя на Землі. Людина постас як космопланетарна істота (феномен), здатна повернути еволюцію Землі і дати початок палеоепосі «психрзоя».
У такому контексті можна виділити родову і видову сутність людини:
а) родова сутність: вона представлена здатністю до психічного розвитку людини в процесі сумісної еволюції людської спільності — роду; здатність до психогенезу і свідомої діяльності;
б) видова сутність: вона представлена здатністю людини до культурного розвитку (культурогенезу), тобто до знаходження у собі соціального і духовного начала (соціальності і духовності) та їх розгортання як культурної сутності шляхом самовдосконалення (культу-рогенність).
Культурна сутність людини — це її «другоприродна якість» (післяприродна) як здатність створювати «другу природу» в міру своєї соціальної і духовної сутності. Вони субстанціональні в тому розумінні, що виступають як «сутність сутності»:
соціальність як об'єктивована духовність,
Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 162 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Основні риси національної філософської культури | | | Духовність як суб'єктивована соціальність. |