Основні риси національної філософської культури

Питання

1. Домінанта ідей філософської творчості в структурі національ­ної свідомості.

2. Особливості вітчизняної філософської системи.

3. Діалектика національного духу в історії філософії В.В.Зеньковського.

Найбільш послідовно національні особливості вітчизняної філософії розкрив В.В.ЗЕНЬКОВСЬКИЙ (1882—1962). На великому історико-філософському матеріалі у своїй капітальній праці «Історія російської філософії» він простежує всі відтінки філософських поглядів вітчизняних мислителів. Його філософська позиція близька і зро­зуміла сучасній людині і цілком відповідає сучасним домінантам на­шого буття. Це «філософська творчість», пролежування генезису філософії як «свобідної форми духовної творчості». В основі філософської концепції Зеньковського — розвиток духовної культури слов'янських народів (насамперед у формах релігійного світогляду), яка суттєво відрізняється від духовної культури західних народів. Таким шляхом він віддаляється від «західництва» і виявляє «філософські обдарування» на вітчизняному грунті¹.

Релігійна свідомість у формах релігійного счітогляду відіграє у Зеньковського інструментальну роль, і вона не несе догматичного на­вантаження. Більше того, як це не парадоксально, саме релігійна свідомість породжує і стимулює філософську творчість, бо їй власти­вий не догматизм, а трансценденталізм духовного начала людини. Цей арістотелівський погляд на трансцендентальність творчого джерела філософського мислення (а не філософського сумніву) надає поглядам Зеньковського первісну широту. Зміст філософської думки (філософської свідомості) він знаходить:

— у споконвічних інтуїціях як рушійної сили філософії (а не в теорії пізнання);

— у натхненні як особливому філософському відчутті (а не в логіці);

— у свобідному дослідженні (не обмеженому жорсткими кри­теріями наукового світогляду);

— у використанні позачуттєвого досвіду: морального, естетич­ного, релігійного (одночасно з чуттєвим — психічним і соціальним);

— у філософській творчості (як пошук нових форм розумності в «плані логоса» і методологічних основ), що і є філософська культура.

Але філософська творчість не повинна стати самоціллю, інакше вона не буде переконливою, втратить логіку і розумність — ось чому вона завжди має рухатися до побудови філософської системи поглядів. У самого Зеньковського структуру філософії в такій системі можна представити у такий спосіб:

1. Філософський метод (у Зеньковського — чуттєва і позачуттєва інтуїція і метод історизму).

2. Вчення про пізнання (творчі пізнання).

3. Філософська онтологія («духовний онтологізм»).

4. Історія філософії (як історіософія).

Зеньковський так визначає філософію: «Філософія є там, де є шу­кання єдності духовного життя на шляхах його раціоналізації»². Своєрідність філософії в тому, що у неї не один, а декілька духовних коренів.

Головні особливості вітчизняної філософської думки Зеньковсь­кий бачив у таких її «славистських» рисах:

1. Первинність «духовного онтологізму» і вторинність теорії пізнання; вітчизняна філософія прямо протилежна «примітивному прагматизму» американської системи поглядів з? Джемсом. Подібний духовний онтологізм виражає не примат «реальності» над пізнанням, а включеність пізнання у саму тканину нашого буття, і наше відношення до світу і діяння в ньому.

2. Пізнання у вітчизняній філософській традиції — лище функція нашого діяння в світі, але це не робить його діючим пізнанням, а скоріше — онтологічним пізнанням (пізнання космічного буття людського духу. — Прим. автора).

3. Антропоцентризм за змістом і теоцентризм за формою, який представлений «темою про людину, про її долю і шляхи, про смисл і цілі історії». Антропоцентризм вітчизняної філософії не гео­центричний '. в цьому розумінні не космоцентричний, бо переносить космос у людську духовність, космоцентру самій людині.

4. Панморалізм вітчизняної філософії (по типу Толстого і Ки-реєвського) як «напружена увага до соціальної проблеми».

5. Історіософічність філософії, яка постійно звернена до «смис­лу історії», «кінця історії» через призму минулого і «російської душі». Використання суб'єктивно-історичного методу, що переломлює історичний аналіз минулого через оціночний момент історичних подій суб'єктом, що пізнає.

6. Пошук правди як синтезу істини і справедливості.

7. Пошук цілісності і синтетичної єдності реальності на основі «всіх рухів людського духу».

' Див.: Зеньковський В.В. История русской философии. Л., 1991.С. 11—12.

² Там же. — С. 14.

8. Діалектична та історична єдність вітчизняної філософії із західною (яка часто сприймається як «старанне учнівство»), що є «все­ людське прагнення» до універсального вираження думок людства.

По суті Зеньковський у своєму дослідженні історії вітчизняної філософії і у визначенні її головних особливостей побудував історичну діалектику національного духу («російського духу» з різного його ду­ховного коріння), виразив діалектичні ідеї православної культури, створив філософську систему національної духовності.

Розвиток класичної філософської думки на вітчизняному грунті тим самим приводить до побудови певної системи філософських по­глядів, як це було в античній філософії, класичній німецькій філософії, Це класичний шлях будь-якої академічної («шкільної» — за Гегелем) філософії, якч досягає високого рівня у своєму розвитку силами тих чи інших філософських шкіл. Київська школа філософської думки ви­явилась у цьому відношенні переконливою. Філософські ідеї, народ­жені у Києво-Могилянській академії (ф.Прокопович, І.Гізель, Г.Щербацький, П.Лодій), оригінальні філософські погляди, висловлені «ук­раїнським Сократом» Г.Сковородою, мали свій плодотворний розвиток у Київській академічній філософії другої половини XIX — початку XX ст. Система філософських поглядів української філософської думки цілком сформувалася до 20-х років нашого століття, що створило ідейно-теоретичну основу для розвитку суспільно-політичної думки і державного будівництва в Україні. Однак історія розпорядилася інакше. Закладені століття тому ідейно-теоретичні передумови отри­мують умови для реалізації тільки за теперішнього часу. Але головна філософська проблема використання філософських розробок наших співвітчизників полягає не в цьому. Українська філософія, переживши «шкільний період» у своєму розвитку, почала набувати світоглядного забарвлення тільки у 70-ті роки нашого століття. А без розвитку «світоглядної філософії», проходження етапу переходу від умоглядно-шкільної філософії до світоглядно-практичної, причому в різних світоглядних модифікаціях, розвиток нашого суспільства може сильно страждати від ідеалістичних і утопічних заблуджень. Тому завдання вітчизняної філософії — Знайти власний неповторний світогляд на базі міцного фундамента, закладеного нашими класиками.

Дата добавления: 2015-07-08