Комерційне право в системі права.

Тема 1. Поняття, предмет і метод комерційного права

1. Комерційне право в системі права.

2. Поняття, предмет та метод комерційного права.

3. Джерела комерційного права.

Комерційне право в системі права.

Комерсант (від франц. commercant) – особа, що займається приватною торгівлею, комерцією, що здійснює торгове підприємництво.

Комерція (від лат. сommercium, торгівля) – торгівля і торгово-посередницька діяльність, участь у продажі чи сприяння продажу товарів і послуг.

Комерційна організація – господарське суспільство, товариство, виробничий кооператив, торгова чи інша організація, підприємство, що займається підприємництвом, бізнесом, що переслідують своєю метою витяг прибули. Є юридичною особою.

Комерційна діяльність – підприємницька діяльність у сфері торгівлі, посередництва, товарно-грошових і чисто фінансових операціях. Комерційна діяльність ширше поняття торгова діяльність і містить у собі економічний зміст відносин товаровиробництва, товарообміну, регульованого в законодавчому порядку.

Торговець (англ. merchant):

1) посередник, що вступає тимчасово в права володіння на товар, що купується їм, що він потім перепродує;

2) особа, що торгує товаром, що купує і продає товар.

Торгівля:

1) галузь господарства, вид економічної діяльності, об'єктом якого є товарообмін, купівля-продаж об'єктів, а також обслуговування покупців у процесі продажу товарів і їхньої доставки, збереження товарів і їхня підготовка до продажу;

2) комерція, купівля і продаж товарів.

Торгова угода – всі угоди зв'язані з обміном товарами в матеріально-речовинній формі і надання послуг. Сторони є особливою категорією підприємців, іменованих комерсантами.

Бізнес (від англ. business – справа, підприємництво) – ініціативна економічна діяльність, здійснювана за рахунок власних чи позикових засобів на свій ризик і під свою відповідальність, що ставить головними цілями одержання прибутку і розвиток власної справи.

Підприємництво – активна, ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємство з виробництва і реалізації товарів, послуг, у яких випробується найбільш гостра потреба. Підприємництво спрямоване в основному на одержання прибутку, але може ставити перед собою й інші мети. Підприємництво виявляється в здійсненні окремих угод у плині нетривалого часу.

Підприємницька діяльність – ініціативна, самостійна діяльність громадян і їхніх об'єднань спрямована на одержання прибутку.

У теорії зазвичай ставиться питання про співвідношення комерційного права із суміжними галузями господарського та підприємницького права. Різниця полягає в обсягах відносин, що складають їх предмет правового регулювання.

Предметом правового регулювання господарського права є здебільшого відносини, що складаються у процесі виробництва (виготовлення) продукції, надання послуг, виконання робіт як виробничого, так і допоміжного, невиробничого характеру з метою задоволення всього спектру потреб суспільства. В цьому визначенні загострюється увага на тому, що у реальному суспільному житті будь-яка господарська діяльність практично не може здійснюватись автономно, у чистому вигляді, тобто бути, приміром, суто виробничою. Адже їй передує підготовчий період, який досить часто є і доволі складним функціонально, і тривалим за часом. Іноді він пов'язаний із виконанням наукових розробок, які мають суттєво відбитися на якості продукції чи вдосконалити процес її виготовлення, маркетингових досліджень, пошуком фінансових джерел забезпечення всього комплексу робіт та послуг.

Крім того, господарська діяльність може провадитися юридичними особами незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. При цьому ст. З ГК України, яка містить законодавче визначення господарської діяльності, не передбачає обов'язкової ознаки отримання доходу від неї, натомість наголошуючи у ч. 2 цієї статті на тому, що господарська діяльність може здійснюватись як з метою отримання прибутку (у такому разі вона вважається підприємництвом), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, яка відповідно до ст. 42 ГК України визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, як вже йшлося вище, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик і має на меті отримання прибутку.

У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети.

Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших.

Таким чином, підприємницька діяльність включає в себе комерційну діяльність і є однією зі складових господарської діяльності — більш широкого поняття, що може бути спрямована не тільки на одержання прибутку, а й на виконання програм загальноекономічного, соціального, культурного та іншого значення.

Під терміном «комерційне право», який, що істотно, прийшов до нас із заходу та є синонімом «бізнесового права», розуміють право, яке регламентує відносини у сфері підприємництва та торгівлі (комерції). Нерідко, комерційне право є частиною цивільного права, котрим регламентовано майнові відносини фізичних і юридичних осіб.

Суто ж комерційним правом регламентується укладення контрактів у сфері підприємництва, торгівлі, продаж найманої праці в сфері працевлаштування, виробництво та продаж споживчих товарів.

У США, системі «загального права», де немає цивільного кодексу, комерційне право кодифіковано в «Єдиний комерційний кодекс» (Uniform Commercial Code) (ключове слово назви перекладають і як «торговий»), який схвалено як чинний у всіх штатах та територіях США (у Луїзіані торгівля товарами регламентується традиційним цивільним правом, тобто ст. 2 Кодексу не чинна). Нерідко назву „Господарський кодекс України” перекладають, як „Commercial Code”, звідси й сприйняття на заході та в Україні нашого господарського права як комерційного. Хоча «західне комерційне право» не містить елементу державного регулювання, оглядачі відзначають перспективу трансформації українського «господарського права» в «комерційне право». Стане воно частиною цивільного чи існуватиме паралельно, – залежатиме від правових наукових шкіл та їхніх політичних впливів. На практиці комерційне право часто «йде в упряжці» з корпоративним, оскільки саме корпорації як великі підприємства займаються комерцією: або виробляють товари й торгують, або ж самі продаються як товари.

Отже, корпоративне право як право об’єктивне можна розглядати як систему юридичних норм, що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає у зв’язку із створенням і функціонуванням юридичних осіб у результаті реалізації суб’єктами цивільних правовідносин права бути їх засновниками (учасниками).

Дата добавления: 2015-07-08