Мілетська школа

В кожному курсі історії філософії для студентів насамперед згадано, що філософія починається з Фалеса, який твердив, що все суще походить із води. Це збиває з пантелику початківця, який намагається - хоч, може, й без надмірних зусиль - відчути ту повагу до філософії, якої, здається, вимагає від нього учбова програма. Тим часом ми маємо достатньо причин відчувати пова­гу до Фалеса, хоча, можливо, скорше як до вченого, ніж як до філософа в сучасному розумінні цього слова.

Фалес народився в Мілеті, багатому торговельному місті Малої Азії, де було чимало рабів, а між заможною й бідною частиною населення точилася запекла класова боротьба. «В Мілеті спочатку переміг простолюд і заходився вбивати жінок та дітей аристок­ратів; коли потім узяли гору аристократи, вони палили своїх суп-

ротивників живцем, освітлюючи міські майдани живими смолоски­пами*».

Подібні обставини склалися за часів Фалеса в більшості грець­ких міст Малої Азії.

Мілет, як і інші торговельні міста Іонії, протягом сьомого й шостого сторіч пройшов шлях істотного економічного і політичного розвитку. Спочатку політична влада належала земле­власницькій аристократії, але її поступово змінила купецька плу­тократія, її, своєю чергою, змінив тиран, що (як бувало звичай­но) здобув владу при підтримці демократичної партії. На схід від побережних грецьких міст лежало Лідійське царство; але воно за­лишалося в мирних відносинах із ними тільки до падіння Ніневії (612 р. до н.е.), яке дало Лідії змогу повернути свою увагу на захід, проте Мілетові здебільшого щастило зберегти приязні відносини з цією державою, зокрема з Крезом, останнім лідійським царем, якого підкорив 546 р. до н.е. Кір. Склалися також важливі зв'язки з Єгиптом, чиї фараони потребували грецьких вояків-найманців, а тому відкрили деякі свої міста для торгівлі з греками. Першим грецьким поселенням у Єгипті була фортеця, зайнята мілетською залогою; але найважливішим у період 610-560 pp. до н.е. стало місто Дафне. Там знайшли при­тулок Єремія та багато інших юдеїв, що втікали від Навуходоно-сора (Книга пророка Єремії, 43.5 і далі); та хоча Єгипет безпе­речно мав відчутний вплив на греків, юдеї такого впливу не справляли, і ми не можемо гадати, ніби Єремія відчував перед скептиками-іонійцями щось крім жаху та відрази.

Як уже сказано вище, найпевніше свідчення щодо того, коли саме жив Фалес, — це те, що він уславився, передрікши сонячне затемнення, яке, за твердженням астрономів, відбулося 585 р. до н.е. Інші свідчення також відносять його діяльність приблизно до цієї пори. Те, що він передрік затемнення, ще не доводить його геніальності. Мілет був у дружніх відносинах з Лідією, а Лідія мала культурні зв'язки з Вавілонією. А вавілонські астрономи тоді вже відкрили, що затемнення повторюються приблизно кожні дев'ятнадцять років. Затемнення місяця вони могли провіщати до­сить точно, та у випадках сонячних затемнень їм перешкоджало те, що таке затемнення може бути видне в одному місці й не видне в іншому. Тому вони могли тільки знати, що в такий і такий час сонячне затемнення можливе, і Фалес, мабуть, знав не більше. А причин такої циклічності не знав ні він, ні вони.

Про Фалеса є відомості, ніби він побував у Єгипті й звідти привіз грекам початки геометрії. Але єгиптяни знали з геометрії головним чином емпіричні правила, і нема ніякої підстави гадати, ніби Фалес уже розробив метод дедуктивних доведень - таких, як ті, що згодом відкрили греки. Здається, він придумав, як об­раховувати відстань до корабля в морі по спостереженнях за ним

* Rostovtseff, History of the Ancient World, Vol. I, p. 204.

із двох різних берегових точок і як визначити височину піраміди по довжині її тіні. Фалесові приписувано ще багато геометричних теорем, але, мабуть, хибно.

Він був одним із семи мудреців Греції, кожен із яких просла­вився якимсь одним мудрим висловом. Фалесів вислів, згідно з легендою, був «вода - це найкраще з усього».

Як сповіщає Арістотель, він вважав, що вода є первісна суб­станція, з якої утворюються всі інші, і твердив, що Земля плаває на воді. Знов же за словами Арістотеля, Фалес казав, що магніт має в собі душу, бо притягує залізо; а крім того - що всі речі повні богів*.

Твердження, що все на світі складається з води, слід визнати за наукову гіпотезу, і то аж ніяк не безглузду. Двадцять років тому панувала думка, що все складається з водню, який стано­вить дві третини води. Греки були дуже сміливі у своїх гіпотезах, але Мілетська школа принаймні готова була перевіряти свої гіпотези емпірично. Про Фалеса відомо надто мало, аби мож­на було бодай більш-менш задовільно реконструювати його вчен­ня, але про його мілетських послідовників відомо багато більше, і цілком резонно буде припустити, що дещицю зі своїх поглядів вони перейняли саме від нього. Його наука і його філософія були ще дуже незрілі, але спроможні стимулювати як мислення, так і спостереження.

Про Фалеса існує багато легенд, але відомо про нього навряд чи більше, ніж те, що я тут навів. Декотрі оповідки дотепні, як, наприклад, переказана Арістотелем у «Політиці» (1259^а): «Фалеса ганили за вбозтво; мовляв, воно показує, що з філософії нема ніякого зиску. Як оповідають, добре розуміючись на зорях, він іще взимку зміг визначити, що наступного літа добре вродять оливки, отож він, маючи трохи грошей, понаймав задешево всі олійниці на Хіосі й у Мілеті, бо йіхто йому не перебивав торгу. А коли настала пора давити оливу і олійниці стали потрібні всім відразу, і то негайно, він почав віднаймати їх за таку плату, яку сам призначав, і виручив багато грошей. Таким чином він пока­зав усім, що філософ може легко розбагатіти, аби лиш захотів, але він прагне зовсім не цього».

Анаксімандр, другий філософ Мілетської школи, багато цікавіший за Фалеса. Коли він жив, точно невідомо, але в 546 р. до н.е. йому нібито було шістдесят чотири роки, і є підстава га­дати, що це твердження недалеке від правди. Він вважав, що всі речі виникли з єдиної первісної субстанції, але не з води, як га­дав Фалес, і не з жодної іншої речовини, відомої нам. Ця суб­станція вічна, вона не має меж ні в просторі, ні в часі і «вміщує всі світи» - бо він вважав, що наш світ тільки один з багатьох. Первісна субстанція перетворюється в усі інші, відомі

* Burnet (Early Greek Philosophy, p. 51) піддає це останнє твердження сумнівові.

нам, і вони теж перетворюються одна в одну. Щодо цього він висловлює одне важливе й прикметне твердження:

«В те, з чого постають усі речі, вони потім обертаються знов, як їм призначено, бо вони взаємно відшкодовують і задовольня­ють одні одних за вчинені кривди у визначений час».

Ідеї справедливості, як всесвітньої, так і людської, відігравали в давньогрецькій релігії й філософії роль, яку сучасній людині вельми нелегко зрозуміти. Власне, наше слово «справедливість» у даному разі досить приблизне, але іншого відповідного слова важ­ко добрати. Думка, яку хоче виразити Анаксімандр, очевидно, більш-менш така: у світі має бути певне кількісне співвідношення між вогнем, землею і водою, але кожна стихія (сприймана як бо­жество) неухильно намагається розширити своє царство. Одначе існує щось ніби необхідність, чи природний закон, і воно так са­мо неухильно відновлює рівновагу: наприклад, де був вогонь, там лишається попіл, який є землею. Ця концепція справедливості -як заборони переступати одвіку й навіки встановлені межі - була одним з найглибших переконань давніх греків. Боги підлягали цій справедливості так само, як і люди, але ця найвища сила сама не була уособлена, не ставала верховним богом.

Анаксімандр мав один доказ того, що первісна субстанція не може бути ні водою, ні якоюсь іншою з відомих стихій. Коли б одна з них була первісною, вона перемогла б усі інші. Арістотель повідомляє, ніби Анаксімандр твердив, що ці відомі стихії проти­стоять одна одній. Повітря холодне, вода мокра, а вогонь гаря­чий. «А тому якби котресь одне з них було безкінечне, решта їх досі б уже не існувала». Отже, первісна субстанція в цій всесвітній боротьбі повинна бути нейтральна. За Анаксімандром, існував вічний рух, у плині якого й відбувалося виникнення світів. Світи виникли не внаслідок акту творення, як вважали юдейська чи християнська теології, а внаслідок розвитку. Розви­ток був і в тваринному царстві. Живі істоти поставали з мокрої стихії, коли вона випаровувалась на сонці. Людина, як і всі інші створіння, походила від риб. Але безпосередньо вона постала від тварин іншого роду, бо, мавши дуже тривалий період безпорадно­го дитинства, первісно ніяк не могла б вижити, як виживає те­пер.

Анаксімандр був утіленням цікавості вченого. Твердили, ніби він перший у світі придумав географічну карту. Він вважав, що Земля має циліндричну форму. Різні джерела донесли до нас, ніби він твердив, що Сонце таке завбільшки, як Земля, або в двадцять сім разів, а то й у двадцять вісім разів більше.

Завжди, коли Анаксімандр оригінальний, його погляди мають науковий і раціоналістичний характер.

Анаксімен, останній з мілетської трійці, зовсім не такий цікавий, як Анаксімандр, але він зайшов на кілька важливих кроків далі. Відомості про час його життя дуже непевні. Безпе­речно, він жив після Анаксімандра, а вершина його діяльності

припадає на час не пізніший 494 р. до н.е., бо саме в цьому році перси, придушуючи повстання в Іонії, зруйнували Мілет.

Основною субстанцією він називав повітря. Душа - це повітря, вогонь - розріджене повітря, а коли воно згущується, то спочатку перетворюється на воду, а при дальшому згущенні - на землю, потім на камінь. Ця гіпотеза має ту перевагу, що всі відмінності між різними субстанціями вона зводить до кількісних, залежних тільки від ступеню згущення.

Він вважав, що Земля має форму круглого столу і що повітря сповиває все: «Так само як наша душа, будучи повітрям, утри­мує наше тіло вкупі, отак і віддих та повітря сповивають увесь світ». Схоже на те, що світ дихає.

Анаксімена в давнину шанували більше, ніж Анаксімандра, хоча сьогодні майже повсюди йому б дали протилежну оцінку. Він мав великий вплив на Піфагора й на ба«ато пізніших філософських систем. Піфагорійці відкрили, що Земля куляста, але атомісти схилялись до погляду Анаксімена, ніби вона має форму диска.

Мілетська школа важлива не стільки своїми досягненнями, скільки замірами. її породили контакти грецького духу з Вавілонією та Єгиптом. Мілет був багатим торговельним містом, у якому первісні передсуди та забобони були пом'якшені спілкуванням з багатьма народами. Іонія, поки її не підкорив на початку п'ятого сторіччя Дарій, з культурного погляду була най­важливішою частиною еллінського світу. її майже не зачепив релігійний рух, пов'язаний із Вакхом та Орфеєм; її релігія була олімпійська, але, здається, не дуже поважно сприймана.

Філософські побудови Фалеса, Анаксімандра й Анаксімена слід розглядати як наукові гіпотези, і в них рідко помітний недореч­ний вплив антропоморфних прагнень та моральних ідей. Ті запи­тання, які вони ставили, були розумні, і їхня сміливість надихала пізніших дослідників.

Дальший етап у давньогрецькій філософії, пов'язаний з грець­кими містами Південної Італії, більш релігійний, зокрема орфічний - з деяких поглядів цікавіший, дивовижніший своїми досягненнями, але духом своїм менш науковий, ніж у мілетської школи.

Дата добавления: 2015-07-08