Анаксагор

Філософ Анаксагор, хоч і не рівня Піфагорові, Гераклітові чи Парменідові, має, проте, неабияку історичну вагу. Він був іонієць і розвивав далі раціоналістичні традиції Іонії. Він перший приніс філософію до Афін, і він-таки перший приписав духові роль пер­шопричини фізичних змін.

Народився він у Клазоменах, в Іонії, близько 500 р. до н.е., але років із тридцять прожив у Афінах - десь від 462 до 432 р. до н.е. Імовірно, його запросив до Афін Перікл, що прагнув цивілізувати своїх співгромадян. Можливо, Аспазія, що прибула з Мілета, познайомила Анаксагора з Періклом. Платон у своєму «Федрі» каже:

«Перікл, здається, почав спілкуватися з Анаксагором, що був ученою людиною; і наситившись ученням про високі матерії, при­частившися знання істинної природи розуму й безуму, міркування про які найчастіш висловлював Анаксагор, узяв із цього джерела все, що могло вдосконалити його в мистецтві промовця».

Твердили, що Анаксагор справив вплив і на Евріпіда, але це річ сумнівніша.

Громадяни Афін, як і в інших містах, у інші часи й на інших континентах, виявили деяку ворожість до людей, що сил­кувались запровадити рівень культури, вищий за той, до якого вони звикли. Коли Перікл постарів, його супротивники розпочали кампанію проти нього, нападаючи на його друзів. Вони звинува­тили Фідія в привласненні частини золота, призначеного для ста-

туй. Вони провели закон, що передбачав звинувачення в де­ржавній зраді тих, хто не справляє релігійних обрядів і про­повідує різні теорії про «те, що нагорі». За цим законом вони покарали Анаксагора, звинувативши його в тому, що він учить, ніби сонце — то розжарений камінь, а місяць — брила землі. (Те саме звинувачення повторили переслідувачі Сократа, і той поглу­зував із них за таку відсталість). Що з ним сталось, невідомо напевне - крім того, що йому довелось покинути Афіни. Схоже на те, що Перікл визволив його з в'язниці і якимось чином вивіз геть. Анаксагор повернувся до Іонії й там заснував школу. Згідно з його заповітом, річниця його смерті була для учнів тієї школи святковим днем.

Анаксагор вважав, що все на світі може дробитися без кінця і що навіть найменша часточка матерії містить у собі якусь кількість кожної стихії. Всі речі мають форму тієї стихії, котрої вони містять найбільше. Таким чином, наприклад, будь-яка річ містить у собі скількись вогню, але ми називаємо її вогнем лише тоді, коли ця стихія в ній переважає. Як і Емпедокл, він запере­чує існування порожнечі, твердячи, що клепсидра або надутий міх показують: там, де, здавалось би, нема нічого, є повітря.

Він різниться від своїх попередників тим, що вбачає в дусі (нус) субстанцію, яка входить до складу живих істот і відрізняє їх від неживої матерії. В усьому, каже він, є якась частка всьо­го, за винятком духу, але деякі речі містять ще й дух. Дух має владу над усіма речами, яким властиве життя, він не має меж, він кермує собою сам і не змішується ні з чим. Усі речі, хай які маленькі, містять у собі частки протилежностей, як холод і тепло, білість і чорнота, за винятком духу. Анаксагор твердив, що сніг чорний (почасти).

Дух - це джерело всілякого руху. Він спричинює обертання, яке помалу шириться на весь світ і змушує найлегші речі зміщуватись назовні, а найважчі - до середини. Дух єдиний, у тваринах він той самий, що й у людях. Видиму перевагу людина завдячує тільки тому, що вона має руки: всі позірні відмінності в розумі насправді мають причиною відмінності тілесні.

Як Арістотель, так і Платонів Сократ нарікають, що Анакса­гор, запровадивши уявлення про дух, дуже мало ним кори-стається.

Арістотель підкреслює, що він висуває дух як причину тільки там, де не може навести іншої. А де тільки може, дає механічне пояснення. Він не вірив, що все породжується необхідністю й ви­падковістю; і все ж у його космології не було ніякого «Про­видіння». Не схоже, щоб він багато думав про етику та релігію, можливо, він справді був атеїстом, як твердили його пе­реслідувачі. Він зазнав впливу всіх своїх попередників, крім Піфагора. Парменід справив на нього такий самий вплив, як і на Емпедокла.

В науці заслуги Анаксагора великі. Це він перший пояснив,

що Місяць світить відбитим світлом, хоча в Парменіда є зашиф­рований уступ, який дає підставу гадати, що й він уже знав це. Анаксагор виклав правильну теорію затемнень, він знав і те, що Місяць розміщений нижче за Сонце. Сонце й зірки, казав він, це розжарені камені, але ми не відчуваємо жару зірок, бо вони надто далеко. Сонце більше за Пелопоннес. На Місяці є гори і (так він гадав) живі істоти.

Казали, що Анаксагор вийшов із школи Анаксімена; безпереч­но, він підживляв раціоналістичну, наукову традицію іонійців. Ми не знайдемо в нього етичних та релігійних захоплень, які, пере­ходячи від піфагорійців до Сократа, а від Сократа до Платона, надавали еллінській філософії обскурантистського ухилу. Він не був першорядним мислителем, але має значення як перший, хто приніс філософію до Афін, і як один з носіїв тих впливів, що допомогли сформуватися Сократові.

Дата добавления: 2015-07-08