Світ. Його характер, співробітники і зміст. Упадок і його причини. Нові спроби

Тоді ж, коли женевська „Громада" почала виходити як періодичний орган, у Львові Ів. Франко з I. Белеем, колишнім співробітником „Друга" (пізніш редактором „Діла") та з деякими іншими молодими, як: Данилович, Олеськів приступили до видання ілюстрованого літературно-політичного часопису п. н. „Світ".

Був це місячник, що почав виходити у Львові з 10-го лютого 1881 р. за редакцією I. Белея. Програмово намагався він йти шляхом попередніх видань. Різноманітний своі'м змістом відбивав він ра-дикальну думку представників всіх українських земель.

Серед співробітників його, крім вже згаданих, були: М. Драгоманов, Ост. Терлецький, В. Коцовський, Хв. Вовк, Е. Борисів. Тут же виступив на літературну ниву Б. Грінченко (псевдо Ів. Переко-типоле), був тут і О. Кониський, який надіслав початок своєї пращ про історію української літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літературної характеристики письменників.

3 красного письменства перше місце займає тут повість I. Франка „Борислав сміється", що, на жаль, не була скінчена. Далі сатиричні нариси О. Кониського та I. Белея („I ми – люде"), так само сатиричний нарис Ром. Розмарина (I. Белея) п. з. „В один час" та інші.

3 поезій – твори і переклади Ів. Франка, твори В. Лашанського, Е Борисова, О. Кониського, Перекотиполя (Б. Грінченка) та інших.

На теми науково-публіцистичні появилися тут „Мисли о еволюції в історії людства" Ів. Франка, в яких автор подав синтезу свого соціялістично-політичного світогляду. Його ж праці з Шевченкознавства, в яких особливу увагу присвячує поемам „Сон" і „Кавказ".

„Сон", – каже він, – це велике оскарження „Темного царства" за теперішні і мунувші кривди України... „Кавказ" – це огниста інвектива... се може найкраще свідоцтво щирого людського чувства поста". Тут же його „Огляд української літератури за 1880 рік".

Під заголовком „Знадоби до вивчення мови и етнографії українського народу" подав I. Франко чотири монографії, з яких одна звертає особливу увагу, а це: „Дітські слова в українській мові".

Він дав статистичну студію: „Промислові робітники в східній Галичині в р. 1870". На подібну тему подано було тут статтю О. Терлецького: „Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах". М. Драгоманов дав кілька статтей („П'янство, штука і свобода", „Війна з памятю Шевченка"). Врешті праця Костомарова, опублікована без підпису, що викликало огірчення автора. Кілька рецензійних праць В. Коцовського, Корженка та інших. Цінним вкладом були автобіографії I. Нечуя-Левицького, М. Лисенка та О. Кониського, як також біографії: Міклошіча (написані Ігн. Онишкевичем), Яна Неруди (примаса Соботки, ред. чеського часопису „Светозор", Прага), Достоєвського (Хв. Вовчка).

В цілому часопис заповідався бути свіжим, цікавим і різноманітним. Це дало підставу в червні 1881 р. часопису „Зоря" дати йому таку оцінку:

„На місце „Правди" – писала „Зоря" – виходить тепер „Світ" – газета вправді більше радикальна, але безперечно з великим таланом редагована".

Але зустрівся „Світ" і з іншою оцінкою. Дав її М. Драгоманів. Визнаючи початок часопису добрим, він все ж гостро критично поставився до його редаґування. Хибою вважав випадковість ма-теріялу та поділ статтей на дрібні шматки.

„Світа" добрий початок – писав, напр., він улітку 1881 р. до I. Франка, – але дуже вже кружковий, народнього і сучасного в ньому мало". А в листопаді 1882 р. в листі до нього ж відповідав:

„Питаєте мене про „Світ". Звісно, коли б можна було його вдержати, то добре б, тільки треба його до коріння змінити, Не розумію я, яка нужда набивати газету (термін „газета" треба розуміти, як часопис, а не в тому характері, як прийнято сьогодні. „Світ" мав характер тижневих чи двотижневих видань журнального типу) манісінькими клаптиками великих статей. Я, напр., кинув читати навіть „Борислав сміється". Як скінчите, тоді за разом прочитаю. Далі треба якось оприділити собі, для кого і для чого газета видається, щоб не були статті такі случайні... Прикро бачити майже у всіх статтях „Світа" фактичні помилки".

Та вдержати „Світ" на новий 1883 р. не пощастило. Причиною тією, за свідченням I. Франка, з одного боку, був відхід I. Белея до „Діла", а з другого – вживания часописом фонетичного право-пису, що вважалося тоді революційним чином і відстрашувало пе-редплатників. Про цю другу причину згадує П. Куліш у листі до К. Сушкевича, як до голови Т-ва ім. Шевченка. Закликає в ньому вплинути на Т-во, щоб воно „навіть само, позичаючи для себе грошей, уділяло з них на підтримку „Світові" не менш 60 ґульденів щомісяця... Бо коли б – писав він – найкраща книга не появилася на світі, це було б така шкода, як упадок періодичного видання. Так як у Галичині цураються фонетики, так само цураються у нас етимології в правописі".

Заклик не мав позитивних наслідків. А брак більшої кількости передплатників стояв уже загрозою перед дальшим існуванням часопису.

Вже на самому початку I. Франко вказував на тираж і на кількість передплатників. „I. н-ру у нас вже дуже мало примірників, – писав він до Драгоманова – так як ми друкували його всього 250 (тепер далі друкуємо по 300). Передплатників у нас досі около 150, т. є. хоча і більш, ніж ми зразу надіялися, але все таки замало на покриття навіть коштів друку".

Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21, виданим лише в кількох примірниках і в неповному вигляді, видання було припинено.

Настала перерва. Представники радикальної течії пішли до співпраці в народовецькій пресі. Не легко це давалося, а іноді кінчалося і прикрими наслідками. Саме до цього часу належить, напримір, відмова у співробітництві в,,Ділі" Ів. Франкові з іронічною фразою, киненою йому на прощания:

„Иди і не признавайся, що ти Русин"... Тоді ж було відібрано від М. Павлика „бібліотеку найзнаменітіших повістей" – додатку до „Діла".

Відновлення своєї преси для радикалів було ділом „животрепещущим", як висловлювався М. Павлик. Виникають проєкти. Вже 1883 р. один з таких проєктів опрацьовує студент віденського Університету В. Полянський. Мав це бути літературно-науковий журнал при найближчій участі Ів. Франка, О. Терлецького, В. Коцовського, Н. Кобринської та інших. Зі східніх українських земель розраховували на О. Пчілку та інших. Через брак коштів, що їх не пощастило, як то сподівалися організатори дістати в потрібній кількості, залишився цей проект нездійсненим. Не пощастило здійснити і пізніші проєкти видання „Нової Науки", „Прапору" та „Поступу".

Дата добавления: 2015-07-08