Характер часопису. Зміст і співробітники.

Значения,,Правди"

У червні 1888 р. приїхав до Галичини Ол. Кониський. Ще перед Львовом у Тернополі порозумівся він з Ол. Барвінським у справі видання літературно-політичного часопису. Перебуваючи у Львові, почав він підшукувати співробітників. Звернувся і до М. Драгоманова з проханням написати для першого числа програмову статтю, на тему якої формулював, як „політичну програму України-Руси в її етнографічних межах". Запросив також I. Франка, М. Павлика, Е. Олесницького з проханням дати для редакції своє ім'я.

Не бувши добре поінформованим про глибше заховані тенденції ініціяторів згадані особи, як і інші, приступили до співробітництва.

Незабаром ініціяторами видана була „Оповістка" про видання часопису „Правда". На підставі цієї оповістки „Зоря" (Львів) такими словами вітала появления нового часопису:

„Всяка часопись коли являється на світ, то голосить, що без неї от-от запалась би земля, і для того вона мусіла народитись, щоби спасти мир, поки ще не пізно. Але коли видавництво „Правди" толкує про потребу нової часописі, то в тім не відходить від правди ані на волос. Тому всім серцем раді ми новому видавництву і щиро його вітаємо та бажаємо, щоби якнакраще сповняло свою заповідь для гаразду найширшої нашої громади".

По виході першого числа, що появилося у жовтні 1888 р. як І-ший випуск XIV річника, редакція,,3орі" в ч. 21 з того ж року устами її редактора Ол. Борковського запротестувала проти на-в'язання часопису до попередньої,,Правди", як її продовження.

Висловивши здивовання, О. Борковський запитував:...,,На якій іменно підставі редакція позволила собі назвати сей місячник річником ХІУ-им?"

Вказавши на те, що попередня „Правда" була органом громадським, запитував він далі:,,Чи ж так воно з сею новітньою „Правдою"? і відповідав: „Зовсім ні! Єсть це видавництво чи одного чоловіка, чи тісного якого кружка людей – до сего нам мало діла; досить, що не видавництво громади. Про замір сего видавництва, про його програму, про,,Оповістку", до послідньої майже хвилі навіть і не знав ніхто. Ба, скажу ще, що коли б було прийшло до якої небудь ширшої наради, то на мою гадку мимо хорошої взагалі програми на деякий уступ „Оповістки" був би навіть ніхто не важився писатись... для того то, і поки що едино для того протестую рішуче проти названия сего місячника річником XIV, і я рад би на її винуску бачити слова „річник I".

„...Новий місячник заповідається хороше і варт того, щоби зацікавилася ним якнайширша громада. Тільки при тім всім він зветься річником І-им, а не ХІУ-им!"

Протест цей мав той наслідок, що з видання знято було порядкове означення річника. Напочатку зовсім, а пізніш означуючи кожний річник лише роком його виходу.

У першому числі появилася програмова стаття, написана М. Драгомановим, але подана була без підпису автора і з деякими змінами. Це викликало гострий протест Драгоманова, а потім і зречення від співробітництва.

У цьому ж числі появилася стаття і розвідка Франка. Оцінку першого числа і зокрема програмової статті та писань I. Франка дав в,,3орі" Ол. Борковський.

,,Вступне слово від видавництва, – писав він – визначаєяться ясним поглядом на наше положения і розумними гадками про дороги, якими нам добиватися ліпщої долі. Не менш хороша, а заразом повчаюча, стаття I. Франка „Політичний огляд". У літературній частині замітна і цінна розвідка I. Франка про „Молодий вік О. Федьковича" – з правдивою нетерпеливістю приходиться ждати її кінця".

Незабаром політичне обличчя часопису почало виступати ви-разніше. Це потягло за собою відхід декого зі співробітників. Найвиразніше становище було зформульовано у вступній статті новорічного числа 1890, в якій редакція писала:

... „Судилося нам, галицьким русинам і полякам, відограти ролю, де в чому похожу на ту, яку відограв Піємонт для Італії. Судилося нам збудувати ті нові шляхи, якими наші брати укупі з нами повинні прийти до своєї „обітованої" землі, до тієї землі, де світитиме нам усім сяєво правди, волі людського життя. Та земля – федерація... „Нехай нас охрещують, як кому подобається, а ми, що сили стане, служитимемо ідеї згоди на підставі реальної рівноправности".

Підтвердила редакція це ж становище ще раз у наступному (1891) новорічному числі. Вітаючи братів поляків з Новим роком, вона писала:

„Русинам і полякам судилося посіяти перше зерно до будучої федеративно!' згоди життя... Тепер від слова берімося спільними силами до діла, до праці... стежка протоптана".

Тут же зазначує „Правда" свое становище до росіян та інших сусідів:

„Згода з поляками – каже вона – не значить вороговання з іншими сусідами нашими тим паче з найближчим нашим сусідом – народом великоруським чи московським... Ми, кажемо вдруге не вороги ніякого народу, котрий не ворог нашому і не змагається проти нашої самостійности національної, проти розвою нашого народу, нашої культури на ґрунті національному. Ми хочемо бути нами! От і все! Хто з великоросів се признає, той приятель наш і нашого народу, хто не принає – той наш ворог"...

По від'їзді О. Кониського до Киева ведения „Правди" перебрав О. Барвінський, а підписували після Е. Олесницького, який зрікся після першого річника, Павло Кирчів, Ів. Стронський і Ант. Березницький. Серед співробітників по відході М. Драгоманова, I. Франка та інших, були головним чином літературно-наукові сили з українських земель під Росією і в меншій кількості з галицько-українських земель.

Поза національно-політичним становищем, що його зайняла „Правда" пощастило їм зробити часопис цікавим у літературно-науковій та інформаційній частині. У цілому змісті визначалися статті, що були відгуком на національно-культурне та громадське життя; тут же полеміка „Правди" з іншими часописами („Зорею", „Народом" тощо.); присвяти пам'яті визначніших постатей з українського національно-культурного і наукового світу.

У частині літературно-науковій були розвідки, літературно-критичні праці та історичні огляди, етнографічні матеріяли тощо. Досить згадати тут хоча б такі твори, як: „Україні" В. Сивецького (Самійленка), його ж сатира „Патріотична праця", переклад Дантової „Божественної комедії", гумористична новеля „Ідейний чоловік" та інші; рецензії В. Чайченка (Б. Грінченка), О. Шелухина, А. Кримського, П. Куліша та інших; з оповідань чи романів -М. Коцюбинського („На віру"); Л. Старицької-Черняхівської („Перед бурею"), П. Мирного, О. Кониського, Г. Дишканта (,,Мужицька совість"), Дніпрової Чайки, а також Карпенка-Карого „Що було те мохом поросло". 3 історичних та літературно-історичних праць і розвідок такі, як: проф. Ів. Кульчицького „Займанщина і форма займанщини на Україні", К. Студинського: „Причинки до історії Унії", „Пересторога" – літературно-історична студія пам'ятника української культури; П. Крутіня „Нужди і потреби України перед Комісією Катерини П"; М. Уманця: „Антін Головатий, за порожський депутат і кобзар", „Колонізація України від половини XIII до половини XV ст." та інші.

Тут же такі цінні праці, присвячені Т. Шевченкові, як: Д. Дяченка: „Психічне становище Т. Г. Шевченка за час від звістки про волю Лазаревського до офіціяльної звістки", Т. Звіздочота:,,Т. Шевченко в світлі европейської критики"; Любенького; „Суспільні і національні ідеали Шевченка" та інші.

3 етнографічних праць – О. Маковея, Ів. Нечуя-Левицького („Українські гумористи та штукарі"), М. Колцуняка, В. Герасимовича, С. Юрковця. Поруч з тим містилося тут листування визначніших людей з українського національно-культурного і громадського життя, як: Листи О. Бодянського до Навроцького та Гн. Рожданського; Вол. Барвінського до брата Олександра, В. Навроцького, Льва Гузара; Ів. Белея до О. Борковського, В. Климковича до Ол. Барвінського; Ф. Заревича до Т. Реваковича та інші. Тут же покажчик листів Т. Шевченка. Не менш цікавими і цінними були тут спомини, як, напр., Т. Реваковича про Ф. Заревича, в яких чимало матеріялів до історії часопису „Вечерниці"; О. К.-го „3 життя в Полтаві" та інші.

Цінні праці з краєзнавства та широко поставлений відділ „Вісті", як також огляди, як Т. Звіздочота про національне питания в Росії; „Російська школа на Україні", „Російські журналісти про Україну", „Україна в цифрах" тощо. Тут же появилася м. ін. надзвичайно цікава і цінна замітка (О. Ж-ь) про українців у в'язниці Соловецького манастиря п. н. „Українці замучені в острозі Соловецького манастиря". Чимало місця відведено критичним та бібліографічним статтям і заміткам.

У публіцистичній частині та політичних оглядах цілий характер часопису виявлявся із одного боку, в гострій і влучній критиці російських порядків супроти українських національних інтересів, а з другого, промовчуванням неґативних сторінок в польському становищі щодо тих же інтересів. Виходило що з основного стано­вища „Правди", що його зайняла в польсько-українських взаєминах, і яке придбало назву „Нової Ери".

Та не зважаючи на це останнє, не можна відмовити „Правді" ціеї доби того цінного значения в історії українських національних змагань, що характеризуються дальшим кроком по шляху з'єднання всіх українських сил на національно-культурному ґрунті.

Особливо ж підноситься її історичне значення, коли пригадаємо, що стала вона одною з трибун для українського слова в ту темну добу, яку довелося переживати українським землям під Росією.

Дата добавления: 2015-07-08