Шукання виходу. Альманахи 1880 років

А тим часом життя ставило свої вимоги. Треба було шукати виходу. I його знаходили у виданню альманахів, що мали тенденцію стати періодичними органами.

Зміст їх був переважно з красного письменства, подекуди з'являлися тут матеріяли бібліографічного характеру, іноді етнографічного і под.

Першим з таких альманахів був під назвою „Луна", що появився на 1881 р. у виданні Л. Ільницького.

Року 1882 задумано видавати у Києві український місячник п. н. „Рада". М. Старицький не дістав одначе дозволу на видавання. Замість часопису 1883 р., вийшов під тією назвою альманах.

В Одесі появився 1885 р. український літературний збірник п. н. „Нива" (Ныва). У наступному 1886 р. вийшов херсонський збірник красного письменства п. н. „Степ" (СПБ — Херсон). Врешті 1887-1888 р. український письменник В. Александрів випускає у Харкові альманах п. н. „Складка".

,, Киевская Старина" — організація видання. Програма. Перший видавець і перша редакція.

В той же час справа видання періодичного органу залишалася актуальною. Року 1881 набрала вона конкретних форм. Це збіглося з такими фактами: 1) саме цього року В. Семиренко передав на українські справи 25 000 рублів. Був це власник цукроварні, скромна маловідома того часу ширшим колам людина, але близька до Київської Громади, людина, що пізніш постійно підтримувала український національний рух і зокрема українську пресу. Частину з цих грошей, переданих через О. Кістяковського В. Антоновичу, було покладено на заснування місячника, присвяченого головним чином, українській історії, етнографії та почасти літературі; 2) цього ж року повернувся з Холмщини до Києва Т. Лебединцев, колишній співробітник „Основи". Син сільського священика на Звенигородщині о. Гаврила Лебединцева і молодший брат ученого, протоієрея Софійського Собору о. Петра Лебединцева, того самого, що проводив труну Шевченка пароплавом до Канева. Енерґійний, меткий, був він цікавою, культурною людиною, що мала непохибний літера-турний хист, людиною з добрим науковим досвідом, (редактор журналу „Руководство для сельских пастирей", автор двох томів матеріялів з історії церковних справ в Україні, праці п. з. „Архимандрит Мелхиседек Значко-Яворський та інші).

По пораді з братом заходився він коло видання науково-історичного журналу. 3 тією метою зв'язався з представниками Київської Громади та визначнішими українськими науковими силами.

Десь наприкінці січня 1881 р. відбулося підготовне засідання, в якому взяли участь В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський та інші, де опрацьовано програму журналу, назвавши його „Киевская Старина". Т. Лебединцев після цього розпочав клопотатися про дозвіл на безцензурне видання. У проханні, поданому Голов­ному Управлінню в справах друку 4 серпня 1881 р., підкреслив історичну ідеологію журналу, що була збудована на значенні Києва для „Южной половини Росии".

Тут же вказував і на те, що „не зважаючи на особливості цього змісту, видання це непричетне („чуждо") буде до будь-якої упередженої думки і будь-якої виняткової точки погляду".

Дня 23 жовтня 1881 р. дозвіл було дано, але з умовою, що журнал підлягатиме цензурі, чому, на думку Лебединцева, прислу-жився М. Юзефович.

Дозвіл на „Старину" є -- писав він до М. Костомарова, але... під цензурою. Отже той старий пес (ім'я рек і не треба) доти пудив, доки не напудив. Щоб його трясця взяла".

У січні 1882 р. появилася перша книжка часопису, що, протри-мавшись без перерви 25 років, відіграв в історії українського на-ціонально відродження поважну ролю.

Дата добавления: 2015-07-08