Записки Наукового Т-ва ім. Шевченко у Львові

Цінною скарбницею українського наукового і культурного життя став другий орган, що вийшов з лона Наукового Т-ва ім. Шевченка. На цей раз вже стисло його орган, його „Записки", що почали виходити у Львові з 1892 р.

Думку про це видання підніс був О. Кониський в статті, що появилася у „Правді", про потребу зміни Т-ва на наукову установу з метою, щоб вона стала засновком майбутньої украінської Академії Наук.

У зв'язку з цим Ол. Барвінський та Д. Гладилович поставили були на Загальних Зборах Т-ва справу видання „Записок". Збори ухвалили з 1890 р. видавати щорічно покищо хоч один том „Записок" Т-ва ім. Шевченка. Окрім наукових статтей, рефератів і вістей мала бути тут також історія заснування та плян і програма дальшої діяльности Т-ва.

Друк 1-го тому мав початися у жовтні 1890 р. Посередником між Т-вом і науковими силами на східньоукраїнських землях був О. Кониський. Він звернувся по праці першого тому до В. Антоно­вича, Лучицького, Мови, Нечуя, які приобіцяли їх виготовити, але на визначений термін їх не надіслано. Не наспіли и інші праці. Тому 1890 р. „Записки" не вийшли. Не появилися вони и у 1891 р., хоч українські наукові працівники, особливо із українських земель під Росією, клали велику вагу на наукову діяльність Т-ва. Щойно в 1892 р., з хвилею зміни Т-ва на наукову установу, появився перший том „Записок". А від другого тому з 1893 р. мали вони вже назву „Записки Наукового Товариства ім. Шевченка".

Впорядчиком першого тому був Ю. Целевич, а двох наступних Ол. Барвінський. 3 1895 р. редакцію „Записок" перебрав проф. М. Грушевський, який і провадив її до 1913р. У першому числі 1895 році випустив він 4 книжки, а від 1896 р. почав випускати по 6 книжек річно.

Так за його редакцією вийшло 110 томів „Записок" із загальної кількости 155, що появилися до 1938 р., переживши і роки першої світової війни, коли хоч і в скороченому вигляді продовжували виходити.

Був це часопис, що містив пращ визначніших наукових сил з історії України, українського письменства, філології, етнографії, краєзнавства, а пізніш – з природничих наук.

Крім основних праць, давав він місце для розвідок. Тут же заведено було відділ наукової хроніки з цінними оглядами наукового життя і зокрема оглядами часописів, що появлялися на всіх укра-їнських землях в різних мовах. Врешті не менш цінний відділ біб-ліографії з рецензіями та рефератами наукових праць.

Цілий зміст „Записок" вимагав би окремої студії. Тут треба лише зазначити їх величезну вагу і ту ролю, яку вони відіграли у формуванні та організації української наукової думки, піднісши її до рівня загальноевропейської науки.

Політична диференціяція в 1890 рр. Партіїі їх органа.,,Руслан" та інші.

Тим часом 1890 рр. приносять на галицько-українських землях диференціяцію політичної думки. Оформлюються такі політичні партії, як: Українська Національно-Демократична Партія, політичне становище якої відбивається в газеті „Діло"; Українська Радикальна Партія, що починає розгортати журналістичну діяльність через організацію власної преси; Українська Соціяльно-Демократична Партія на чолі з М. Ганкевичем, органом якої стає „Robitnyk"; далі „Католицький Русько-Народній Союз" на чолі з О. Барвінським і своїм щоденником п. н. „Руслан", що поруч „Діла" займає в історії преси кінця XIX і початку XX ст. одне з поважних місць.

Крім матеріялів публіцистичного характеру на теми поточного суспільно-політичного життя, що відбивають становище Союзу до того чи іншого явища, в „Руслані" знайшли місце, як твори красного письменства, так різного роду розвідки, наукові праці, спомини, листуваннчя тощо. Серед співробітників – Б. Лепкий (збірка новель „Щаслива година" та інші), О. Маковей (Ярошенко) з його збіркою гуморесок „Наші знайомі", О. Кониський, Л. Лопатинський, Кру-шельницький, В. Щурат, що дав також переклади чільніших евро-пейських поетів п. з. „Поезія XIX віка", Окуневський, В. Бірчак, Ол. Луцький, Яр. Гординський, П. Карманський та інші. Крім того не публіковані на той час твори М. Старицького, Л. Могильницького тощо. 3 розвідок літературно-критичного характеру досить згадати тут хоча б такі, як: „Характеристика поезій Гулака Артемовського та Козаччина і гайдамаччина в Енеїді Котляревського" К. Студинського. Праця ця появилася потім окремим виданням і викликала відгук I. Стешенка. На цей відгук відповів автор статтею п. з. „Котляревський і Артемовський". Тут же Ол. Барвінського „Письменська спадщина бл. п. Костя Горбаля"..., цікава праця Яр. Гординського п. з.,,Іван Гугалевич і його творчість", праці В. Щурата, О. Макарушки, Лопатинського, Б. Лепкого („3 дослідів над Шевченковою „Наймичкою"); врешті дві статті про „Москвофільство в Галичині і в Австро-Угорщині" та про „Вплив України на розвиток руського письменства в Галичині", – обидві на підставі публікації К. Студинського: „Кореспонденція Як. Головацького в літах 1856-62".

В. Барвінський дав низку історичних розвідок та статтей старшої доби історії України; Ів. Нечуй-Левицький про „Українських гетьманів Брюховецького та Тетерю"; Ст. Білінський – з історії утиску українського елементу під польсько-шляхотським режимом; Н. Вахнянин „Причинки до історії руської справи в Галичині в літах 1848-70"; Яр. Левицький розвідку про Львівську Духовну Семінарію в літах 1887-91 та інші.

Зі споминів – в першу чергу О. К.: „Цікава сторінка з минулого", в якій автор подає відомості про Т. Лебединцева, додає свої нотатки, як очевидець побуту Лебединцева у Львові та характеристику його і його праці на Холмщині; не менш цікаві тут же спомини Ол. Барвінського, О. Левицького та інші.

До всього того – сторінки з гуцульського життя і долі цієї галузки українського люду, що їх подав I. Попель, як також причинки до характеристики суспільно-культурного життя української колонії в Канаді, що їх дають кореспонденції П. Філяса п. з. „3 Канадійської Руси".

Та чи не найціннішою є кореспонденція українських діячів другої половини XIX ст., опублікована на сторінках „Руслана" (1906 р. та інші) Ол. Барвінським п. з. „Матеріяли до національно-політичного і культурного руху Русинів", що охоплюють листа: Вол. Бар-вінського, Ол. Барвінського, Мих. Грушевського, М. Жученка, Ст. Качали, М. Комарова, I. Нечуя-Левицького, В. Масляка, В. Мови, В. Навроцького, Ом. Огоновського, Т. Окуневського, Рудченка, М. Старицького, Д. Танячкевича, Ю. Федьковича, Вол. Шашкевича, Марк. Шашкевича та багатьох інших. Зокрема ним же подано було п'ять листів Ів. Нечуя-Левицького до редакції „Правди", що кидають світло на тогочасні літературні взаємини між галичанами і східньоукраїнськими землями.

Вже цей коротенький огляд свідчить про той цінний вклад, що його поклав „Руслан" до української національно-культурної скарбниці.

Українська радикальна і соціялістична преса перед її народженням. Роля Драгоманова. „Друг"

Народження української радикально!' і соціялістичної преси тісно зв'язане з іменем Михаила Драгоманова. Як визначному національно-політичному діячеві і публіцистові М. Драгоманову не могло бути байдужим становище української преси. Опинившись за кордоном 1875 р., звертає він на цю галузь діяльности пильну увагу.

Був це час, коли на східньоукраїнських землях під Росією українські сили пішли двома виразними стежками. Однією з них була стежка опортунізму и виключно культурної праці, другою та, що повела активні сили до загальноросійських революційних організацій.

На західньоукраїнських же землях, з одного боку, буйним цвітом розцвітало т. зв. москвофільство, а з другого, нахил до польсько-українського братания.

Течія, на чолі якої став Мих. Драгоманів, виступила з гаслом організації української національної політичної думки. Знайшла вона м. ін. свій вираз і в тезах, поставлених М. Драгомановим для журналістичної діяльности. Зформульовано було їх в конспекті до одного з передбачаних часописів („Поступ"). Як спеціяльні завдання для тогочасної української журналістики ці тези ставили:

„1. Оборону національности та її волі и збудження потреби національної єдности в усіх ділянках нашої країни.

2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак національної сили, змагання до волі и самостійности, організуючих інституцій і т. п., вишукання найпрактичніших способів до осягнення повищої цілі.

3. Наповнення рамок національности здобутками всесвітньої культури в громадському житті, письменстві и мистецтві".

Щодо внутрішньої організації журналістичної праці, зокрема редакторської, визначив М. Драгоманов становище в одному з листів до Ів. Франка такими словами:

„Не зражайтесь двома редакторськими хоробами: а) вважати публіку за дуже дурнішу від писателів, думаючи, що, мовляв, того і того публіка не розбере, тим не зацікавиться і т. п. Давайте всяку серйозну справу публіці, розказуйте просто, але серйозно, і публіка розбере; б) не вважайте сотрудників дурнішими від себе: підберіть людей по власному вибору, умовтесь з ними в основнішому, – а далі давайте їм волю робити, а особливо не відкладайте розмови про справи пекучі до того часу, коли самі зберетеся поговорити може и ліпше, ніж готовий сотрудник в готовій статті... паче всього не політикуйте... починайте зразу з ясного напрямку. Можете не писати осібної програми, але робіть так, щоб у кожній статті чулось, що у Вас вона есть, і принципи и система проводу їх"...

Виходячи з соціяльної структури, М. Драгоманов підносив засади національного визволення, нерозривно зв'язуючи їх з соціяльним визволенням шляхом національної політичної самоорганізації.

Були це засади, до яких тогочасне українське суспільство в переважаючій більшості ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках української преси того часу. Для поставлення і розгорнення їх потрібні були нові органи.

Увага М. Драгоманова звернулася до молоді, що видавала в той час свій орган п. н. „Друг".

Був це орган „Академічного Кружка". Почав він виходити з 13-го квітня 1874 р. двічі в місяць як „Письмо для белетристики і науки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л. Павлиша.

Серед співробітників були тут такі представники москвофільства, як: Осип Марко, О. Авдиковський, I. Наумович, тут були М. Павлик, який виступив з поезіями та статтями на теми літературні та етно-графічні та Ів. Франко (Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі, як: „Наймит", оповідання „Борислав", „Казка", повість „Петрії і Довбущуки" та інші, як також кілька розвідок та нотаток.

Зв'язавшись з Ів. Франком та М. Павликом, як з надійнішими і найактивнішими представниками цього органу, М. Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в яких зо всією силою арґументації виступив проти москвофільства і рутенства. Наслідком цього сталося те, що українська молодь почала відходити від москвофільства, а серед неї в першу чергу I. Франко і М. Павлик. 3 1877 р. зі сторінок „Друга" зникли імена представників москво­фільства, натомість з'явився тут лист М. Драгоманова до редакції,,Правди", та на її сторінках не знайшлося місця. Був це лист п. з. „Опізнаймося", в якому М. Драгоманов виразно зформулював свое національно-державне становище та шляхи національного визволення.

Цей рік був останнім для „Друга", після якого, при активній праці I. Франка і М. Павлика, народжується українська радикальна і соціялістична преса.

Дата добавления: 2015-07-08