Літературно-Науковий Вістник. Початки, програма і характер часопису

Восени 1879 р. з ініціятиви проф. М. Грушевського Наукове Т-во ім. Шевченка вирішило зреформувати „Зорю" в напрямі на-дання часопису значно ширшого характеру, по типу европейських ревю. На засіданні 3.XI. 1897 р. було затверджено назву і програму часопису, його розмір і склад редакційного комітету.

Мотиви зреформування та програму подано було після того в оповістці, що появилася в ч. 21 „Зорі" за 1897 р., такого змісту:

„Скорий культурний поступ нашего народу в останніх часах і зв'язаний з тим зріст його духових потреб між іншим давно давав себе відчути і в сфері літератури і белетристики. Заснована 18 років тому літературно-наукова часопись „Зоря", віддавши важні прислуги нашему культурному життю, перестає вже своею програмою за-довольняти ці потреби. 3 огляду на це Наукове Товариство імени Шевченка... постановило з початком 1898 р. зреформувати „Зорю", цебто розширити її програму і обсяг"...

Подано назву зреформованого часопису: – „Літературно-Науковий Вістник". Виходити мав щомісяця за такою програмою; 1) Ориґінальна белетристика і переклади з чужих літаратур; 2) Ориґінальні і перекладні статті про найважніші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашего і чужого письменства; 4) 3 літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов'янськім і загально-людськім; 6) бібліографія.

Редакція. Співробітники і зміспі „Літературно-Наукового Вістника "

Підписувати часопис мав проф. М. Грушевський, а до редакційного комітету входили, крім М. Грушевського, ще О. Бор-ковський, О. Маковей та I. Франко. Перша книжка появилася в січні 1898 р. за редакцією названого складу Редакційного Комітету.

Як саме народження цього часопису, так і ввесь час його існу-вання до часів 1917-19 рр. тісно зв'язані з іменем проф. М. Грушевського. Зробив він з „Літературно-Наукового Вістника" орган, шо зайняв найповажніше місце в історії розвиту українського літературно-наукового життя національно-суспільної думки. Завдяки невтомній праці, широкому світогляду, спертому на ґрунті історичної науки і всебічного знания, пощастило М. Грушевському зробити з „Літературно-Наукового Вістника" один з найповажніших органів української журналістики, який звернув на себе увагу широкого культурного світу. Прислужився тому ще и незвичайний організа-ційний хист ініціятора і незмінного керівника часопису та вміння скупчити навколо нього відповідних людей літературно-наукової праці. Крім вже згаданих імен, що стали поруч з М. Грушевським, впродовж існування часопису притягнув він до редакційної праці людей, що визначилися своею активністю та працездатністю на українському літературному, науковому і національно-громадському ґрунті. Досить згадати тут хоча б такі імена, як: В. Гнатюк, О. Олесь, що стали членами редакції, або Ю. Тищенко (Ю. Сірий), який, повернувшись з еміґрації, приступив до праці під прибраним іменем П. Лаврова.

Серед співробітників були представники зі всіх українських земель. Наповнили вони журнал виквітом української літературної творчости. Це ж тут вперше прозвучала,,пісня половецька" і полинули пахощі „Євшан-зілля" М. Вороного. Це ж тут Л. Українка розповіла про,,3имову ніч на чужині" та свої,,Мрії", давши низку своїх творів-пісень. Тут же поезії Дніпрової Чайки, Н. Кибальчич, Б. Грінченка, О. Кониського, У. Кравченко, А. Кримського, П. Куліша (між ними „Маруся Богуславка" та інші), Б. Лепкого, О. Маковея, В. Мови (Лиманського), С. Павленка (С. Шелухина), В. Пачовського, Ст. Руданського, В. Сивенького (В. Самійленка), що дав тут відому сатиру „На печі" та „Українську патріотичну думу", М. Старицького, Ів. Франка, Як. Щоголева, до яких пізніш прилучилися М. Рильський, Гр. Чупринка, П. Стах (С. Черкасенко) та багато інших.

У відділі прози і драми зібрав „Літературно-Науковий Вістник" твори визначніших авторів, що світлими літерами записали свої імена на сторінках історії української літератури. Згадати хоча б Ганну Барвінок, В. Винниченка, Т. Бордуляка, Б. Грінченка, М. Грушевського (Заволока), О. Кобилянську та її повість п. н. „Земля", як також „Через кладку" та інші, Н. Кобринську, О. Кониського, М. Коцюбинського, А. Крушельницького, М. Левицького, Б. Лепкого, Л. Українку з її „Лісовою піснею" та такими перлинами, як: „Над морем", „Одержима" та інші, О. Олеся („Над Дніпром" та інші), Ів. Липу, В. Стефаника, Л. Старицьку-Черняхівську, Ів. То-білевича (Карпенка-Карого комедія „Чумаки" та інші), Ів. Франка в його „Перехресними Стежками" „Мій злочин" та інші, М. Че ремшину, М. Яцкова та довгу низку інших. Тут же нимало перекладів визначніших творів письменників-чужинців.

Поруч з тим поважне місце займають тут праці на теми укра-їнського письменства, критичні замітки, огляди тощо. Так, напр., М. Грушевський пише про „Царівну" О. Кобилянської та про „Українсько-руське літературне відродження в історичному розвою українського народу", дає оцінку творчости I. Франка, О. Маковея, Н. Кобринської, М. Черемшини та інших. Тут же праці і нотатки С. Єфремова, Б. Грінченка, Ол. Колесси, Ів. Франка („Із історії москвофільського письменства в Галичині", „Леся Українка" критична студія, оцінки творчости В. Пачовського та багато інших). Літературні огляди дають М. Євшан, М. Шаповал, Ол. Грушевський, Ів. Стешенко, С. Русова та інші.

Не менш багатим був відділ публіцистичний. Тут знайшли місце праці з різних галузей поточного національно-громадського життя. Безперечно, чільне місце належить М. Грушевському, який талановито скеровував думку українського суспільства, організовував її в єдине національно-ціле, цементував И для боротьби за національні інтереси. А поруч з ним I. Франкові, який взагалі довший час був душею журналу. Спиняючись, напр., на одному з найболючіших фактів – територіяльному поділі українських земель підносить М. Грушевський і обґрунтовує ідею національної єдности, кажучи:

„...Треба ровивати в них (в усіх частинах українських земель) почуття єдности, солидарности, близькости, а не роздмухувати різниці, які їх ділять". Звідси його всеукраїнство, підтримане таким закликом I. Франка до молоді:

„Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галичанами, не буковинськими українцями, а українцями без офіціяльних кордонів... Ми повинні – всі без виїмку – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах... і засвоїти собі те знания твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим льокальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим успіхом, а головне, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді „практично частиною його"...

Тому то сторінки „Літературно-Наукового Вістника" несли до українського суспільства той цінний інформаційний матеріял, що був у різного роду статтях, працях, замітках із національно-культурного життя на всіх українських землях, з економічного життя, національно-політичного тощо.

Досить згадати хоча б такі праці Ів. Франка, як „Стара Русь", або „За останніх десятиліть" тощо; статті, присвячені науковому та національно-культурному життю на українських землях В. Дорошенка, С. Єфремова, I. Кревецького (видавництво, преса) та інші, або праці та огляди на економічні теми, як: М. Порша („Державний бюджет Росії", „Економічні відносини України до інших районів на робітничому ринку" тощо), I Чопівського, А. Залізняка, М. Стасюка, В. Садовського та інших.

Тут же багаті огляди українського поточного життя, що їх провадив С. Черкасенко.

Врешті відділ бібліографії, що прислужився розвитку українського національно-культурного руху, відгукуючись на всі його прояви, ба, навіть, найменші.

Все це створювало, той ґрунт, на якому виховувалися и зростали українські національно-культурні і визвольні сили, на якому зростала і міцніла ідея національної єдности та ширився серед української громади національно-суспільний світогляд.

Дата добавления: 2015-07-08