Визначення капіталізму

Капіталізм (193), яким ми його сьогодні знаємо в деталях, включаючи не лише його економічну теорію, але й потужні політичні та соціальні ефекти, як уже зазначалося, набирав свою форму переважно повільно, протягом періоду кількох століть. Потрібно перш за все зазначити, що серед істориків та теоретиків економіки не має повної згоди щодо того, які суттєві особливості насправді має капіталізм. Тим не менше, ми зменшимо його історичну характеристику (яку дехто може вважати спірною) до чотирьох базових особливостей.

1) Виробництво та розподіл оснований на ринку: виробництво товарів основується на скоріше комплексних взаємозв’язках та залежностях, які не включають прямої персональної взаємодії між виробниками та споживачами. Ринок є посередником між попитом і пропозицією.

2) Приватна власність на засоби виробництва: це означає, що суспільство надає право приватним особам диктувати як будуть використовуватися сировинні матеріали, інструменти, техніка та необхідні для виробництва будівлі.

3) Розмежування праці та права власності: якщо коротко, то йому властивий постійний класовий поділ, вищих рівнях якого знаходяться «капіталісти» (194), які, за історичним визначенням, володіють засобами виробництва, але при цьому не мають

189 Посилання: The Growth of Economic Thought, Henry William Spiegel, Duke

University Press, 3rd Ed, 1991 р., ст.93-118.

190 Посилання: An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations,

Adam Smith, 1776 р., Book IV: Of Systems of Political Economy

191 Мюррей Ротбард, популярний економіст «австрійської школи», підсумував перспективи та критику «державництва»: «Меркантилізм, який досягнув своїх висот у Європі в сімнадцятому та вісімнадцятому століттях, був системою державництва, яка використовувала економічну облудність для побудови структури імперської державної влади, так само як і спеціальних субсидій та монопольних привілеїв індивідам чи групам, які мали прихильність держави. Таким чином, при меркантилізмі експорт схвалювався державою, а імпорт навпаки знеохочувався», (Mercantilism: A Lesson for Our Times?, Murray Rothbard, Freeman, 1963 р.)

192 Як буде описуватися в есе «Розлад системи цінностей», це є фальшивою двоїстістю та спірним питанням по відношенню до основоположних проблем, що зазвичай властивим для поляризованих дебатів.

193 З сього моменту в цьому есе ми будемо використовувати термін «капіталізм» в найбільш поширених культурних формах, маючи на увазі теоретичний контекст «вільного ринку».

194 В той час як «капіталістом» можна назвати людину, яка схвалює такий підхід до економіки, більш точне визначення означає «людину, яка має капітал, особливо великий капітал, інвестований в бізнес-підприємство»

[http://dictionary.reference.com/browse/capitalist]

Іншими словами, це людина, яка володіє або інвестує капітал задля доходу або прибутку, але при цьому, в будь-якому разі, не має зобов’язань робити внесок у фактичне виробництво чи працю.

зобов’язань робити свій вклад у саме виробництво. Капіталісти володіють усім, що виробляється робітниками, які в свою чергу на юридичних підставах володіють лише своєю власною працею.

3) Розмежування праці та права власності: якщо коротко, то йому властивий постійний класовий поділ, вищих рівнях якого знаходяться «капіталісти» (194), які, за історичним визначенням, володіють засобами виробництва, але при цьому не мають зобов’язань робити свій вклад у саме виробництво. Капіталісти володіють усім, що виробляється робітниками, які в свою чергу на юридичних підставах володіють лише своєю власною працею.

4) Припускається стимул самомаксималізації: індивідуалістичні, конкурентні, корисливі інтереси є необхідними для успішного функціонування капіталізму, оскільки для уникання спаду, депресії та інших негативних наслідків потрібен постійний тиск до споживання та розширення. В багатьох випадках має місце «раціональна» поведінкова точка зору при якій система буде функціонувати без перешкод лише якщо всі люди будуть вести себе відповідним передбачуваним чином (195).

Локк: Еволюція «права власності»

Глибоко прихованою філософською течією, яка є властивою капіталістичній системі є поняття «власності». Англійській філософ Джон Локк (1632-1704) є її центральною фігурою. Звертаючись до більш впливової роботи Адама Сміта «Багатство народів», Локк не лише визначив цю ідею в загальному, він також представив її тонкі, але потужні протиріччя.

В 5 розділі під назвою «власність» другого трактату про врядування Локка, який опублікований в 1689 році, він приводить аргумент стосовно природи майна та його привласнення. Він зазначає: «труд її (людини – прим. перекладача) тіла і праця її рук належить саме їй. Все, що вона бере із наданого станом природи і що від цього стану залишається, людина з’єднує зі своїм трудом і, додаючи до цього щось, що є її власним, робить це своєю власністю» (196).

Це твердження (що було жестом підтримки того, що пізніше асоціювалося з «трудовою теорією вартості»), припускає логіку, що оскільки працею «володіє» працівник (оскільки він сам же собою і володіє), будь-яка енергія проявлена через його працю переводить цю власність на створений товар.

Його філософські схильності по суті походять з християнської точки зору, яка стверджує: «Бог дав світ людям на загал; та оскільки від дав його їм для їхнього блага і для найбільших життєвих зручностей, які вони можуть з нього отримати, то неможливо припустити, щоб Бог мав на увазі аби світ назавжди залишився у спільному володінні й необробленим» (197). Враховуючи цю заяву про «спільну» природу Землі та її плодів для всього людства до її «обробітку» через привласнення у формі майна, він також приводить до того, що власники потрібні для того, щоб не дозволяти що-небудь псувати (“Бог нічого не створив для того, щоб людина псувала це чи знищувала”) (198), а також що вони повинні залишити достатньо і для інших (“Це привласнення будь-якої ділянки землі – завдяки поліпшенню її – не відбувалося за рахунок інших людей, оскільки залишилося ще багато такої ж самої гарної землі, й навіть більше, для інших...”) (199)

195 Результатом цього є різноманітні теорії «раціонального вибору» та «корисності» загальні для мікроекономічної теорії вільного ринку, яка намагається кількісно оцінити людські дії при різних поведінкових моделях (більше про це буде йтися у наступних есе).

196 Джерело: Second Treatise of Government, John Locke, 1689, Chapter V, Section 27

197 Там же, Chapter V, Section 34, 1689

198 Там же, Chapter V, Section 31, 1689

199 Там же, Chapter V, Section 33, 1689

Ці цінності, в спрощеній формі, здаються в загальному соціально виправданими. До цього моменту він дає зрозуміти, що контекст власності є актуальним лише доти доки власник потребує та має змогу обробляти чи виробляти (200).

Тим не менше в розділі 36, він розкриває унікальну істину, наслідки якої Локк бажав би не передбачувати і яка, в більшості випадків, скасовує всі його попередні аргументи на захист приватної власності. Він зазначає: “Єдиною річчю, яка цьому перешкоджає є запровадження грошей, і мовчазна домовленість людей про надання їм цінності, що призвело до розширення (за згодою) володінь та права на них” (201).

Тепер, по суті, стає дуже важко захищати його первинні передумови, наведені в цій же частині, про те що: “Будь-хто, завдяки своєму труду, може мати у своїй власності стільки, скільки може використати для своїх потреб, перш ніж ця річ зіпсується. Все, що поза цим, перевищує його долю й належить іншим” (202), оскільки гроші тепер не лише дозволяють “[людині] розширювати володіння”, без вагань обходячи в цьому контексті ідею, що «все, що поза цим, перевищує її долю й належить іншим», це також крім цього означає, що працю можна купувати за гроші, що обходить ідею про те, що «людина (в даному випадку покупець праці) з’єднує зі своїм трудом і, додаючи до цього щось, що є її власним, робить це своєю власністю» (203).

Врешті решт, умова, що «Бог нічого не створив для того, щоб людина псувала це чи знищувала» (204) стає не дійсною в в’язку з тим що гроші, які в свою чергу є золотом або сріблом, просто не можуть псуватися. “І таким чином було запроваджено використання грошей, певної тривкої речі, яка може зберігатись у людини і не псуватись і яку за взаємною згодою люди приймають в обмін на справді корисні, але нетривкі засоби існування” (205).

Саме тут ми знаходимо, принаймні в межах літературного трактату, справжнє насіння виправдання капіталістичної власності коли використання грошей, які самі по собі розглядаються тут як абстрактний товар (в силу того, що вони нібито включають в себе «труд») дало початок еволюції мислення та практики, яка суттєво змістила свій фокус з релевантного виробництва («обробітку» за Локком) до простої механіки привласнення та переслідування прибутку (206).

Дата добавления: 2015-07-10