Вивчення ситуації: поведінкове насильство

В поєднанні з вищезгаданими проблемами, які пов’язані з нерівністю в суспільстві, існує одна проблема, яка заслуговує на більш глибоке вивчення: поведінкове насильство. Кримінальний психолог др. Джеймс Джиліґан, колишній голова центру вивчення насильства гарвардської медицинської школи висловив своє остаточне ставлення щодо цього питання в своїй роботі «Насильство: наша смертельна епідемія та її причини» (англ. «Violence: Our Deadly Epidemic and its Causes»). Др. Джиліґан цілком ясно дає зрозуміти, що екстремальні форми насильства є не випадковими чи викликаними генетично, вони скоріше є складними реакціями викликаними стресовими переживаннями, як довгостроковими так і короткостроковими.

Наприклад, жорстоке поводження з дітьми як фізичне так і емоційне, разом з більш важким рівнем персонального стресу, має прямий зв'язок як з навмисними так і з імпульсивними актами насильства. І хоча чоловіки статистично мають вищу схильність до насильства, в значній мірі через ендокринологічні характеристики, які хоча і не є причиною насильницьких реакцій, але можуть бути причиною їх посилення при впливі стресу (157), загальною основою все ще залишається вплив оточення та культури.

Все це не зменшує важливості гормонів або навіть можливо генетичних схильностей (158), але показує, що в основі такої поведінки лежить вочевидь не наша біологія, а умови в яких перебуває людина та пережитий нею досвід. Інші поширені припущення щодо причинності, як наприклад «інстинкт», є також дуже абстрактними та невизначеними щоб мати якусь практичну дійсність (159).

Др. Джиліґан зазначає: «Я вважаю, що єдиним методом пояснення причин насильства таким чином, щоб ми могли навчитися його запобігати, є підхід до насильства як до проблеми соціального здоров’я та профілактичної медицини, а також мислення про насильство як про симптом погрожуючої життю патології, яка, як і всі форми хвороб має свою етіологію чи причини, свій патоген (160)».

В своєму діагнозі др. Джиліґан дає ясно зрозуміти, що найбільшою причиною насильницької поведінки є соціальна нерівність, що проливає світло на вплив сорому та приниження, які виступають у якості емоційних характеристик тих, хто залучений до насильства (161).

Томас Шеф, заслужений професор в області соціології у відставці з Каліфорнії

156 Джерело: The Spirit Level by Richard Wilkinson and Kate Pickett, Penguin, березень 2009 р.

157 Прийнято вважати, що гормон тестостерон є «винуватцем» чоловічої агресії. Тим не менше, коли було проведено тестування населення в цілому, було виявлено, що між-індивідуальні відмінності в рівні тестостерону не призводять до пропорційної зміни рівня агресивної поведінки. Виявлено, що замість того, щоб призводити до підвищення рівня агресії, тестостерон по суті діє навпаки. Для подальшого вивчення дивіться: The Trouble with Testosterone, Robert M. Sapolsky, Simon & Schuster, 1997 р., ст.147-159

158 Посилання: Violence—A noxious cocktail of genes and the environment, Mariya Moosajee, J R Soc Med., травень 2003 р.; 96(5): 211–214 | Примітки до дослідження в Новій Зеландії, де простежувався видимий генетичний зв'язок з насильницькою поведінкою вказують лише на те, що високий рівень жорстокого поводження, який мав місце в дитинстві став спусковим гачком активізації цієї видимої генетичної схильності. (http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC539471/)

159 Посилання: Violence, James Gilligan, Grosset/Putnam, New York, 1992 р., ст.210-213

160 Там же, ст. 92

161 Там же, Частина 5.

зазначає що: «сором є соціальною емоцією» (162).

Сором та приниження можна прирівняти до відчуття дурості, неадекватності, збентеження, тупості, відчуття беззахисності, незахищеності і тому подібне – всі ці відчуття в більшій мірі є соціальними чи відносними за походженням.

Не є необхідним казати, що в глобальному суспільстві з не лише зростаючою нерівністю доходів, але й невідворотною нерівністю «самовартості» - оскільки нам нав’язується статус, який пов'язаний з нашою роботою, величиною грошової суми на банківських рахунках і тому подібне – немає нічого дивного в тому, що відчуття низькості, сорому та приниження є скобами нашої сьогоднішньої культури.

Як зазначалося раніше, наслідки таких відчуттів мають дуже серйозні відбитки на здоров’ї суспільства, включаючи епідемію поведінкового насильства у його різноманітних формах, які ми сьогодні бачимо. Тероризм, вбивства в місцевих школах та церквах, разом з іншими екстремальними актами, які раніше просто не існували в абстракції, знаходять свій контекст сьогодні, розкриваючи унікальну еволюцію самого насильства. Др. Джиліґан підходить до висновку: «якщо ми бажаємо запобігти насильству, тоді в наших планах впровадити політичні та економічні реформи (163)».

Наступний графік відображає кількість убивств у багатих країнах з різним рівнем соціальної нерівності. Сполучені Штати Америки, які є ймовірно найбільшим захисником «анти-соціалізму», де має місце малий рівень захищеності (як наприклад відсутність універсальної охорони здоров’я), та які також проштовхують психологічну етику, що «незалежність» та «конкуренція» є найбільш важливими моральними орієнтирами – показують величезний рівень насильства.

В той час як в американських політичних колах все ще ведуться дебати щодо контролю над володінням зброєю і тому подібне, очевидним є те, що все це не має насправді нічого спільного з причинами проблеми.

162 Джерело: Shame and conformity: the defense-emotion system, T.J. Scheff, American Sociological Review, 1988 р., 53:395-406

163 Джерело: Violence, James Gilligan, Grosset/Putnam, New York, 1992 р., ст. 236

Дата добавления: 2015-07-10