Визначення виробничого складу бетону

У виробничих умовах заповнювачі, що використовуються для бетону (пісок, щебінь), знаходяться у вологому стані. Волога, що міститься у заповнювачах, може істотно змінити величину водоцементного відношення та склад бетону, а отже й вплинути на важливі якості бетону (наприклад, на щільність). Тому окрім визначення номінального складу бетону, потрібно визначити його виробничий склад, який враховує вологість заповнювачів.

Для визначення виробничого складу бетону діють наступним чином. Розраховують витрати заповнювачів на 1 м³ бетону з урахуванням їх природної вологості за формулами (10.24 и 10.25):

П₁ = П (1 + 0,01Wп); (10.24)

Щ₁ = Щ (1+ 0,01W_щ), (10.25)

де П₁ – кількість піску природної вологості, витраченого на 1 м³ бетону;

Щ₁ – кількість щебеню природної вологості, витраченого на 1 м³ бетону;

П – витрати сухого піску на 1 м³ бетону;

Щ – витрати сухого щебеню на 1 м³ бетону (П та Щ – величини, визначені у відповідності до вказівок попереднього розділу);

W_п та W_щ – відповідно природна вологість піску та щебеню, % (за завданням).

Кількість води, що містять у собі пісок та щебінь, можна визначити за формулами:

В_п = П₁ - П; (10.26)

В_щ = Щ₁ - Щ, (10.27)

де В_п - кількість води, що міститься у піску;

В_щ - кількість води, що міститься у щебені.

Інші показники ті ж самі, що наведені вище.

Тоді витрати води на 1 м³ бетону з урахуванням вологості заповнювачів можна визначити за формулою

В₁ = В – (В_п + В_щ), (10.28)

де В – витрати води на 1 м³ бетону при використанні сухих заповнювачів (з попереднього параграфа),

або за формулою

В₁ = В – (П₁ – П) + (Щ₁ - Щ) (10.29)

(позначення ті ж самі).

Витрати цементу на 1 м³ бетону залишаються без змін, оскільки цемент використовують тільки сухим, уникаючи зниження його активності.

Після визначення витрат матеріалів на 1 м³ бетону з урахуванням вологості заповнювачів П₁, Щ₁, В₁, та В, визначають виробничий склад бетону. Для цього записують відношення між складовими бетону:

Ц: П₁: Щ₁: В/Ц, (10.30)

яке призводять після до загальноприйнятного вигляду, ділячи кожний член відношення на Ц.

Позначаючи П₁/Ц – x₁, а Щ₁/Ц – y₁, одержують виробничий склад бетону у вигляді 1: x₁: y₁, де x₁ та y₁ підраховують з точністю до 0,01.

Виробничий склад бетону визначає кількість вагових частин піску (x₁) та кількість вагових частин щебеню (y₁), яке приходиться на одну вагову частину цементу з урахуванням вологості заповнювачів.

10.6 Визначення коефіцієнта виходу бетону та розрахунок дозування матеріалів на заміс бетонозмішувача

Коефіцієнт виходу бетону – це відношення об’єму свіже виготовленої бетонної суміші до суми об’ємів його складових. Цей коефіцієнт розраховується за формулою 10.31.

, (10.31)

де V_ц, V_п, V_щ – відповідно об’єми цементу, піску та щебеню, витрачені на 1 м³ бетону;

V_б – об’єм 1 м³ бетонної суміші, що дорівнює 1000 л.

Оскільки важкий бетон – матеріал вельми щільний, його об’єм завжди менше суми об’ємів його компонентів, а тому коефіцієнт завжди менше одиниці.

Паспортна місткість бетонозмішувача визначається сумою об’ємів складових, які завантажені на один заміс бетонозмішувача. Отже, об’єм бетону, добутого за результатом одного замісу,

V_Б= V_к × b, (10.32)

де V_к – об’єм ковша бетонозмішувача (паспортний об’єм).

Кількість компонентів на один заміс бетонозмішувача (кілограми) розраховують за наступними формулами:

Ц_к = Ц × V_б ;

Ц_к = (10.33)

П_к = або П_к = Ц_к × X₁. (10.34)

або ; (10.35)

, (10.36)

де Ц_к, П_к, Щ_к, В_к – відповідно кількість цементу, піску, щебеню, води на заміс;

Ц – витрати цементу на 1 м³ бетону;

П₁, Щ₁, В₁ – відповідно витрати піску, щебеню, води на 1 м³ бетону з урахуванням вологості заповнювачів;

x₁, y₁ – відповідно кількість вагових частин піску, щебеню, що приходяться на одну вагову частину цементу з урахуванням вологості заповнювачів (з виробничого складу бетону).

10.7 Випробування контрольних зразків для визначення міцності бетону до стиснення

Випробування зразків-кубів бетону на стиск проводяться відповідно до ГОСТу 10180-90 у віці 28 діб. Перед випробуванням ретельно оглядають зразок, вимірюють грані з точністю до 1 мм.

При випробуванні на стиск зразки-куби встановлюють однією із завчасно відібраних граней на нижню опорну плиту пресу центрально відносно його осі, використовуючи риски, нанесені на плиті.

Тип (марку) преса та обрану шкалу силовимірювача записують до журналу випрбувань. Далі випробують зразки. У процесі випробування напруження у зразку при навантаженні має збільшуватись безперервно з постійною швидкістю 6 – 2 кгс/см² за секунду до його руйнування.

Досягнуте у процесі випробування максимальне зусилля приймають за величину руйнівного навантаження на зразок Р.

Міцність бетону при стиску (у кгс/см²) розраховують для кожного зразка за формулою (10.37):

R = , (10.37)

де Р – руйнівне навантаження, кгс;

F – середня площина робочого перерізу зразка, см²;

– масштабний коефіцієнт міцності бетону у зразках базового розміру, що дорівнює для зразків-кубів з ребром 70, 100, 150, 200 та 300 мм відповідно 0,85, 0,91, 1,0; 1,05 та 1,10.

Одержаний результат порівнюють з міцністю бетону, приведеною у завданні. Якщо цей результат не нижче заданої міцності бетону або перевищує її не більш ніж на 15 %, то склад бетону підібрано вірно.

Якщо виникає необхідність визначити міцність бетону у більш ранній строк ніж 28 діб, тоді її можна обчислити за формулою:

(10.38)

де R₂₈ – марка бетону після 28 діб витримки, кгс/см²;

R_n – міцність бетону в строк n діб, кгс/см².

Результати випробувань заносять до лабораторного журналу, вказуючи дату і час випробувань.

Висновки про марку бетону заносять до журналу згідно з ДСТУ Б В.2.7-43-96, а для бетону для виробів та конструкцій, що проектуються з врахуванням вимог СТ СЭВ 1406-78, вказують клас бетону за стиском – В.

Дата добавления: 2015-07-10