Розрахунок складу розчину

Міцність розчину, укладеного на пористу основу (керамічна цегла), визначають в залежності від витрат в’яжучої речовини (оскільки після відсосу води основою у розчині залишається приблизно однакова кількість води) за формулою Н.А. Попова:

R₂₈ = к Rц (Ц – 0,05) + 4а, (11.1)

де R₂₈ – міцність розчину при стиску (за завданням) у 28 - добовому терміні витримки, кгс/см² або МПа;

к – коефіцієнт крупності піску (для дрібного приймають – 0,5-0,7; для середнього – 0,8; для крупного – 1,0);

Rц – активність цементу, кгс/см² або МПа;

Ц – витрати цементу у тонах на один кубічний метр піску.

Знаючи задану міцність розчину, коефіцієнт якості піску та активність цементу, за наведеною формулою визначають витрати цементу у тонах на 1 м³ піску (розрахунок ведуть з точністю до тисячних). Далі витрати цементу наводять у кілограмах на 1 м³ піску.

Склад розчину визначають як співвідношення між в’яжучим та заповнювачем за масою, приведене до вигляду 1:X, де X= , що показує, скільки вагових частин піску приходиться на одну вагову частину цементу. Отже, X обчислюють шляхом ділення маси 1 м³ піску у насипному стані у кілограмах на масу цементу у кілограмах, витраченого на 1 м³ піску (розрахунок здійснюють з точністю до сотих). Так отримують склад розчину 1:X.

11.4 Пробний заміс розчину

Досвід свідчить, що для визначення рухомості розчинної суміші та виготовлення контрольних зразків достатньо взяти сухих матеріалів (цементу та піску в сумі) не менш 3000 г (можна брати матеріалів і більш ніж 3000 г). Витрати цементу та піску на пробний заміс розчину складу 1:X визначають, обчислюючи систему рівнянь:

звідси Ц = (у грамах) та П = 3000 – Ц (у грамах).

Розрахункову кількість цементу та піску відважують та висипають до чаші для затворень. Металевою лопаткою перемішують цемент та пісок до стану візуальної однорідності. Колбу з водою зважують; воду обережно додають до гарцовки поступово, матеріали перемішують до візуальної однорідності. В результаті отримують розчинну суміш. Колбу з залишком води зважують після визначення рухомості розчинної суміші. Таким чином визначають фактичні витрати води у розчині. Рухливість розчинної суміші, що характеризується її здатністю розтікатися під дією власної маси, визначають за ГОСТом 5802-86 шляхом обчислення величини занурювання еталонного конуса в розчин. Маса еталонного конуса дорівнює 300±2 г, діаметр основи – 75 мм. Для визначення рухливості розчинної суміші застосовують стандартний прилад, що зветься конусом БудЦНДЛ (рис. 11.1).

1 – стріжень; 2 – стрілка; 3 – шкала; 4 – гвинт пусковий; 5 – конус БудЦНДЛ; 6 – ємкість для розчину; 7 – розчин будівельний; 8 – станина зі штативом.

Рисунок 11.1 – Схема конуса БудЦНДЛ

для визначення рухливості розчину

Для випробувань свіжовиготовлений розчин перемішують, наповнюють ним посудину у вигляді зрізаного конуса висотою 180 мм та діаметром основи 150 мм, ущільнюють 25 натисками сталевого стриженя діаметром 10-12 мм та струшують посудину 5-6 разів легким постукуванням об стіл. Прилад встановлюють на столі та перевіряють свободу ковзання стриженя конуса у тримачу. Вістря конуса приводять у дотик з поверхнею розчину в посудині, закріплюють стрижень конуса пусковим гвинтом та записують перший відлік за шкалою. Потім відпускають пусковий гвинт, даючи конусу можливість вільно занурюватися у розчин протягом 10 с, після чого зачиняють пусковий гвинт й записують другий відлік за шкалою. Глибина занурення конуса у розчин в сантиметрах визначається як різниця між другим та першим відліками з точністю до 2 мм. Величину рухливості в сантиметрах обчислюють як середнє арифметичне результатів двох випробувань.

11.5 Визначення густини розчинної суміші

Таке визначення проводять в тих випадках, коли під час приготування розчинів застосовують органічні пластифікатори-мікроперетворювачи.

Згідно з ГОСТом 5802-86 для визначення середньої густини посудину місткістю 1000 мл з насадкою наповнюють свіжовиготовленим розчином з деяким надлишком, який утримується надягненою насадкою. Розчин ущільнюють 25-ма натисками сталевого стриженя діаметром 10-12 мм та струшують посудину 5-6 разів легким постукуванням об стіл. Потім насадку знімають і ножем зрізують надлишок суміші врівень з краями посудини. Посудину із сумішшю зважують, та з отриманого значення віднімають масу посудини.

Густину розчинної суміші визначають як частку від ділення маси суміші на об’єм посудини. Величину середньої густини розчину обчислюють як середнє арифметичне результатів двох випробувань.

11.6 Визначення границі міцності при стиску розчину

Згідно з ГОСТом 5802-86 границю міцності під час стискання розчину визначають на зразках-кубах розмірами 7,07×7,07×7,07 см. На кожний термін випробувань виготовляють три зразки.

Зразки з свіжовиготовлених розчинів рухомістю 5 см і більш виготовляють у формах без піддону. Зібрану та змащену тричарункову металеву форму встановлюють на цеглину, попередньо покриту змоченим водою газетним або іншим непроклеєним папером (рис. 11.2). Цеглина має бути керамічною, сухою (вологість не більш 2 % та водопоглинання 10-15 % за масою). Потім усі три відділення форми заповнюють розчинною сумішшю, при цьому з деяким надлишком ущільнюють її в кожному відділенні форми 25 натисками сталевого стриженя діаметром 10-12 мм, зрізують надлишок розчинної суміші змоченим водою ножем урівень з краями форми та загладжують поверхню.

Форми, заповнені цементним розчином, витримують до розпалубки в камері нормального зберігання за температури 20 ± 2° С та відносної вологості повітря 95-100 %. Через (24 ± 2) години після укладення зразки звільняють з форм, нумерують та зберігають за температури 20 ± 2 °С протягом перших трьох діб у камері нормального зберігання при відносній вологості повітря 95-100 %, а термін, який залишився до випробувань – у воді. Припускається зберігання зразків у вологому піску або тирсі. Не раніше, ніж за 10 хвилин до випробування зразки мають бути вилучені з води, обмірені та зважені. Випробування проводяться в лабораторних умовах за температури 20 ± 2 °С та відносної вологості повітря в приміщенні 50-70 %.

Під час випробувань навантаження на зразок має підвищуватись безперервно з постійною швидкістю не більш 6 ± 4 кгс/см² на секунду до його руйнування.

Границю міцності під час стискання обчислюють для кожного зразка як частку від ділення руйнуючого навантаження на робочу площину зразка. Фактична міцність при стиску розчину обчислюють як середнє арифметичне результатів випробувань трьох зразків-кубів.

Результати визначення складу розчину та його фізико-механічних властивостей записують до лабораторного журналу (табл. 11.1).

Таблиця 11.1 – Визначення витрат компонентів та властивостей цементно-піщаного розчину

Номер бригади

Потрібна міцність роз-чину, кгс/см^2

Витрати цементу на 1 м^3 піску, Ц

Склад розчину за масою, 1:Х

Витрати матеріалів на пробний заміс, г

Фактичні витрати води, В, г

Рухливість розчинної суміші, см

Середня густина розчинної суміші, кг/см^3

Середня густина затверділого розчину, кг/см^3

Фактична міцність розчину (МПа)

т

кг

Ц

П

Продовження таблиці 11.1

Дата добавления: 2015-07-10