Заявник скаржився на порушення ст.3 Конвенції

За цим рішенням суд вважає, що порушення ст. 3 відповідно до прецедентної практики Суду, а саме погане поводження повинне досягати певного мінімального рівня суворості, щоб потрапляти в сферу дії статті 3 Конвенції. Оцінка цього мінімального рівня суворості є відносною; вона залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичний і психологічний вплив і у деяких випадках стать, вік і стан здоров'я потерпілого

Зокрема заявник скаржився на такі порушення:

1) Хохлич як заявник стверджував, між іншим, що умови, у яких він утримувався в “коридорі смерті” у тюрмі м. Хмельницького, можна вважати нелюдським та таким, що принижує людську гідність, поводженням. Зокрема, було відсутнє належне освітлення, харчування, відсутність медичної допомоги (він не міг полікувати зуби), заявник не міг отримувати необхідну кількість посилок з продуктами, а також захворів на туберкульоз, перебуваючи в одній камері з хворим, гарячий душ він мав право приймати лише 1 раз на тиждень, а туалет не відділявся від загальної території камери

2) Заявник не міг протягом майже 1 року отримати право на побачення з нотаріусом для того, щоб оформити довіреність для свого захисника, який не мав адвокатського посвідчення

Висновки суду:

1) Щодо захворювання на туберкульоз – суд дійшов висновку, що заявник не міг захворіти від свого сусіда по камері, а найбільш вірогідним джерелом легеневого туберкульозу у заявника було те, що заявник мав поганий стан здоров’я та стрес, пов’язаний із заподіянням злочину, ув’язненням та, наприкінці, засудженням до страти. На додаток заявник та його сусід хворіли на 2 різні форми туберкульозу (заявник хворів на фокусний туберкульоз, а п. Юсев хворів на інфільтративний туберкульоз).

2) Щодо порушення ст. 8 у зв’язку з тим, що заявник не мав можливості отримувати додаткові посилки та додаткові побачення з родичами – суд вважає, що порушення ст.. 8 Конвенції мало місце, але лише до 1999, коли правила перебування засудженого в камер регулювалися інструкцію Мін’юсту, ВСУ і ГПУ, яку суд вважає внутрішнім документом, а після 1999 р. порушення відповідно не було, оскільки заходи були пропорційні меті запобігання заворушенням та злочинам

3) Щодо порушення ст.13 у зв’язку з тим, що заявник не міг отримати побачення з нотаріусом – порушення не було, оскільки сам заявник вказав, що це не завдало йому особливої шкоди

4) Щодо порушення ст.. 3 Суд з особливою тривогою відзначає, що до травня 1998 року заявник разом з іншими ув’язненими, що були засуджені до смертної кари, був поміщений на 24 години на добу в камеру, в якій було дуже обмежено житловий простір, вікна камери були закриті ставнями настільки, що було мало або зовсім не було сонячного світла, що не було жодної можливості для прогулянки на свіжому повітрі та що була мала або зовсім не було можливості для будь-якої активності або людських контактів.

5) Суд підтверджує, що між травнем 1998 року та датою візиту делегації Суду в жовтні 1999 року відбулись суттєві та прогресивні покращення і в загальних умовах утримання заявника, і в режимі, що застосовувався слідчим ізолятором. Зокрема, були зняті ставні з вікон в камерах, проводились щоденні прогулянки та було надано право ув’язненим мати побачення та листуватись. Тим не менше Суд зауважує, що до дати введення цих покращень заявник вже був ув'язнений в цих жахливих умовах протягом 24 місяців, включаючи період 8 місяців після того, як Конвенція вступила в силу для України.

Дата добавления: 2015-08-17