Світ і форми його існування

Поняття світ має різну інтерпретацію. У філософії воно розкривається через поняття космос, Всесвіт, буття, матерія, субстанція і т. д.

Історично тлумачення поняття світ спирається на філософські, природничонаукові уявлення про будову і розвиток Всесвіту, живої та неживої природи. Це поняття рухоме, воно розвивається. На різних етапах розвитку науки й філософії зміст його багатозначний.

У найбільш загальному вигляді поняття світ можна визначити як сукупну реальність у всій різноманітності її виявів, яка перебуває у всезагальному взаємозв'язку всіх явищ та процесів, а також у безкінечному розвитку. Світ - це безкінечне різноманіття і діалектична єдність безлічі світів [12,37].

В античних (філософських, наукових, буденних) уявленнях світ розглядається передусім як світ природи - космосу. Людина трактується як істота, яка перебуває у нерозривному зв'язку із світом природи.

Піфагор і його послідовники вбачали першооснову світобудови у числах і числових відношеннях. Творець класичної моделі об'єктивно-ідеалістичного вчення Платон розглядав реальність як таку, що складається з двох світів: світу конкретних речей, мінливих, тимчасових, і світу ідей -вічних, незмінних. Світ речей, матеріальні явища Платон вважав колією ідей і розумів їх як безтілесні сутності, що перебувають поза простором і часом, сходяться за ступенем спільності у Богові і тому є тим взірцем, відповідно до якого створюються окремі речі.

Середньовічні уявлення просвіті людину побудовані на релігійних ідеях: створення світу з нічого волею Бога, гріхопадіння людини, індивідуального безсмертя душі, яке можна заслужити вірою в Бога, дотримання моральних норм і заповідей. У середньовічній картині світ поділяється на дві реальності - земну (природа й тілесне життя людини - тимчасові, мінливі, гріховні) і божественну, тобто вічну, істинну, блаженну.
Протиставлення двох світів відбувається на підставі того, що природа, будучи створеною Богом, позбавлена його безпосередньої присутності. У середньовіччі, особливо ранньому, уявляли Бога як такого, що не розлитий у природі.

Філософськими і природничонауковими ідеями середньовіччя були космологічні уявлення Аристотеля-Птолемея, згідно з якими Земля - центр світобудови, а довкола неї на своїх орбітах рухаються решта планет і Сонце.

Отже, знання про світ - складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми. Поняття «світ» має конкретно-історичний зміст, який визнача­ється станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяль­ності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різнома­нітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється. Разом з тим і сама людина, «опредметнюючись» результатами своєї праці, своїм розвитком зобов'язана світові. Тому світ - це єдність об'єктивної дійсності і «дійсності людських сутнісних сил», які ма­ють конкретно-історичний характер.

Дата добавления: 2015-08-17