Аналіз фінансової стабільності

Важливим завданням аналізу фінансового стану є дослідження абсолютних показників фінансової стійкості підприємства. Для цього напряму аналізу вирішальне значення має пи­тання про те. які показники відображають сутність стійкості фінансового стану. Відповідь на це одержують передусім із самої побудови балансу, тобто треба дотримуватися такого співвідношення [14,50,61,68]:

НА + ОА + ВМП = ВК + ЗНВП + ДЗ + ПЗ + ДМП, (10.6)

де НА - необоротні активи (основні засоби і вкладення);

ОА - оборотні активи (запаси, дебіторська заборгованість, грошові засоби та інші активи);

ВМП - витрати майбутніх періодів;

ВК - джерела власних засобів;

ЗНВП - забезпечення наступних витрат і платежів;

ДЗ - довгострокові зобов’язання (кредити банків);

ПЗ - поточні зобов’язання (короткострокові кредити банків, кредиторська заборгованість, розрахунки, інші пасиви);

ДМП - доходи майбутніх періодів.

Забезпеченість запасів і витрат джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, тоді як платоспроможність - її зовнішнім виявом. Водночас ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами є причиною різного ступеня платоспроможності (неплатоспроможності), що є наслідком такої забезпеченості [14,57,61].

Найзагальнішими показниками фінансової стійкості є надлишок і нестача джерел засобів для формування оборотних активів, які розраховують як різницю величин джерел і відповідних

обсягів запасів і витрат. Зважаючи на забезпеченість певними видами джерел (власними, кредитними та іншими позиковими засобами), оскільки достатня сума всіх можливих видів джерел (включаючи короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви) гарантована тотожністю підсумків активів і пасивів балансу. Загальний розмір запасів і витрат підприємства дорівнює підсумку розділу II активу балансу.

Для оцінки джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел.

Перший показник - наявність власних оборотних, засобів; визначається різниця розміру джерел власного капіталу та розміру необоротних активів [27]:

де ОЗвл - власні оборотні засоби;

Двлк - джерела власного капіталу (розділ І пасиву балансу);

Ан - необоротні активи (розділ І активу балансу).

Другий показник - наявність власних і довгострокових зобов'язань джерел формування запасів і витрат одержується збільшенням попереднього показника на суму довгострокових кредитів і позикових засобів [2:7,40.571:

де Д_к - довгострокові зобов’язання.

Третій показник - загальна величина головних джерел формування запасів і витрат дорівнює сумі попереднього показника та величини короткострокових кредитів і позикових засобів [27,40,68]:

де К_кр - короткострокові кредити і позикові засоби.

Кожний з наведених показників наявності джерел формування запасів і витрат має бути зменшений на суму іммобілізації оборотних засобів у складі інших дебіторів та інших оборотних активів.

Цим трьом показникам джерел формування запасів і витрат виповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування [15,57.68].

Це надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних засобів:

Розрахунки трьох показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дають змогу класифікувати фінансові ситуації за ступенем їх стійкості.

Ідентифікуючи тип фінансової ситуації, використовують тривимірний показник.

Можливе визначення чотирьох типів фінансових ситуацій {14.50.61,68].

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка задається такими умовами:

Ця ситуація, якщо її виразити через тривимірний показник - 1,1,1.

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його Платоспромож­ність:

Ця ситуація, якщо її виразити через тривимірний показник - 0,1,1.

3. Нестійкий фінансовий стан, пов'язаний з порушенням платоспроможності, за якої ще існує можливість установлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових засобів:

Ця ситуація, якщо її виразити через тривимірний показник - б, 0,1.

Фінансова нестійкість вважається у такій ситуації допустимою, якщо розмір короткостро­кових кредитів і позикових засобів, які залучають для формування запасів і витрат, не пере­вищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції і товарів, тобто якщо дотримуються такі умови [14,57,61]:

- виробничі запаси плюс готова продукція і товари (за собівартістю) більші або дорів­нюють короткостроковим кредитам і позиковим засобам, які беруть участь у формуванні запасів і витрат;

- вартість незавершеного виробництва плюс витрати майбутніх періодів менші, або дорівнюють сумі позикових і довгострокових джерел формування запасів і витрат.

Якщо ці умови не дотримуються, то фінансова нестійкість є ненормальною (перед­кризовою).

4. Кризовий фінансовий стан, за якого підприємство перебуває на межі банкрутства, - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення та дебіторська заборгованість під­приємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості:

Ця ситуація, якщо її виразити через тривимірний показник - 0,0; 0.

Складемо за даними балансу аналітичну таблицю 10.1, що характеризує фінансову стійкість.

За даними, наведеними у табл. 10.1, фінансовий стан підприємства характеризується як нестійкий. Наприкінці звітного періоду відзначалось збільшення джерел власного капіталу і довгострокових зобов’язань формування запасів і витрат. На початок року кризовий стан ще не відчувався, це видно з рядків 7 та 8 (3824 більше за 3460 на 364 тис. грн.), на кінець звітного періоду різниця значно зменшилася і становила 256 тис. грн. (4232-3976). Проте підприємство ще існуватиме, оскільки короткострокові кредити, використовувані для формування запасів і витрат (ряд. 6 - ряд. 11), не перевищують виробничих запасів і готової продукції. Водночас загальна величина основних джерел формування запасів значно менша за загальний обсяг запасів і витрат. Якщо така тенденція спостерігатиметься й надалі, то підприємство опиниться в критичній ситуації [ 14,50, 61,68].

Стабілізуючими методами за такої ситуації можуть бути реалізація надлишкових товарно- матеріальних цінностей, збільшення джерел власних засобів, додаткове залучення довгостро­кових і позикових засобів.

Показники	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміна за період, (+. -)
1. Джерела власних засобів за мінусом іммобілізації		!	+5834
2. Основні засоби та ін.			+5926
3. Наявність власних оборотних засобів (1-2)			-92
4. Довгострокові кредити та залучені засоби			+360
5. Наявність власних засобів і довгострокових джерел формування запасів і витрат (3 + 4)			+286
6. Короткострокові кредити та зобов'язання			+140
7. Загальна величина основних джерел формування запасів (5 + 6)			+408
8. Загальна величина запасів			+516
9. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних засобів (3 - 8)	-116	-724	-606
10. Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових залучених джерел формування і запасів і витрат (5-8)	+124	-124	+248
11. Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (7 - 8)	+394	+256	-136
12. Тривимірний показник фінансової ситуації (ряд. 9, 10, 11)	(0,1,1)	(0,0, 1)	--

Таблиця 10.1

Аналіз показників фінансової стійкості безпосередньо пов'язаний із вивченням стану запасів і витрат, які є одними з важливих факторів стійкості фінансового стану. Проте, щоб поглибити аналіз залишків обігових активів, необхідно використати інформацію про запаси й витрати, які відображаються у первинному бухгалтерському обліку. Такий аналіз дає змогу виявити невикористані товарно-матеріальні цінності (залежалі матеріальні цінності), а також наднормативні запаси матеріальних цінностей [27,40,68].

Розділ 11

АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства за даними фінансової звітності

За реальних умов функціонування всі підприємства тією чи іншою мірою пов'язані зі здійсненням інвестиційної діяльності. Згідно із Законом України “Про інвестиційну діяль­ність” інвестиціями вважають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [27,40, 57].

Отже, під інвестиціями розуміють діяльність із вкладання грошових коштів на порівняно тривалий час у виробничі проекти, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти, ринкова вартість яких постійно зростає і дає власникові дохід у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу тощо. У загальному розумінні інвестиціями називають довгострокове вкладення коштів (на період понад 1 рік) [15,57,68].

У ході аналізу необхідно враховувати такі особливості інвестиційної діяльності [14,57,61]:

• обмеженість фінансових ресурсів;

• можливість вибору альтернативних проектів;

• значний вплив фактора ризику. ^:

За об'єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі, як цінні папери, депозити, цільові банківські вклади, паї, частки, вкладення в статутні фонди інших підприємств.

Реальні інвестиції - це вкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи. До матеріальних об'єктів інвестування належать: будинки, споруди, обладнання, дорогоцінні метали, колекції, інші товарно-матеріальні цінності. До цієї групи включають інвестиції у відтворення й приріст основних фондів, які здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиції в нематеріальні активи включають вкладення в патенти, ліцензії, “ноу-хау”, в технічну, науково-практичну, технологічну та проектно-кошторисну документацію; у майнові права, що випливають з авторського права; в інтелектуальні цінності; у права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням (оренда); в інші майнові права. Із цієї групи інвестицій іноді виділяють інновації - вкладення у нововведення, а також інтелектуальну форму інвестування - вкладення у творчий потенціал суспільства. Інвестиційна діяльність підприємств регламентується чинним законодавством, згідно з яким у більшості країн суб’єкти господарювання можуть здійснювати як фінансові, так і реальні інвестиції [14, 50, 61,68].

Водночас у ході розвитку та становлення фондового ринку менеджери вітчизняних підприємств все більше уваги приділяють саме фінансовій формі інвестування, у результаті чого формується портфель цінних паперів, тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, для отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Перелік цінних паперів* що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни, в Україні це - Закон “Про цінні папери та фондову біржу”. Значна кількість цінних паперів в обігу, різноманітність їх характеристик, зокрема таких, як дохідність і ризик, правила емісії, обігу й оподаткування, багатофункціональність портфеля цінних паперів значно ускладнюють його формування та управління ним.

Для зовнішніх щодо підприємства суб'єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвес­тиційної привабливості цього підприємства. У такому разі об'єктом аналізу є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об'єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю цікавлять і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспек­тивності напрямів їх вкладення. Об’єктами такого аналізу можуть бути [15, 57, 68]:

- виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;

- технологічна структура капітальних вкладень - співвідношення витрат на будівельно- монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);

- відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво; у розширення діючих потужностей; у технічне переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його І розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим завданням є обгрунтування та вибір ¹ найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу і вибирають один із напрямів здійснення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від спе­цифіки об’єктів дослідження, тобто від того, виробничі це проекти чи фінансові інструменти. 1 Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у ході аналізу постає 1 завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних 1 вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства [27,40,57].

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) І почалася або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та обґрунтуванні коригувальних управ­лінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після закінчення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефек­тивність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. 1 Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обгрунтовані управлінські рішення. Отже, у ході аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовують всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний [27,40, 68].

Під час аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 “Баланс” та форма 3 “Звіт про рух грошові«коштів”. Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін на статтях першого розділу балансу “Необоротні активи”, статті “Поточні фінансові інвестиції” другого розділу балансу та на окремих статтях форми 2 “Звіт про фінансові результати” (“Дохід від участі у капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Втрати від участі в капіталі”, “Інші витрати”). Рух коштів у результаті здійснення інве­стиційної діяльності відображається на відповідних статтях другого розділу форми 3 “Звіт про рух грошових коштів”. Приклад аналізу структурних змін у інвестиційній діяльності підприємства упродовж звітного періоду наведено у табл. 11.1 [14,50,61,68].

Аналіз обсягів га структури інвестиційних вкладень підприємства

Показник	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Відхилення
сума, тис. грн.	струк­тура, %	сума, тис. грн.	струк­тура, %	сума, тис. грн.	струк­тура, %
Реальні інвестиції:		91,7		97,5		5,8
зокрема: основні засоби		22, 9		50,3		27,4
незавершене		55,0		41,1		-13, 9
нематеріальні активи		13,8		6,1		-7,7
Фінансові інвестиції		8,3		2,5	-50	-5,8
зокрема: довгострокові		5,1		1,9	-10	-3,2
поточні		2,3		0,4	-ЗО	-1,9
інші		0,9		0,2	-10	-0,7
Разом						. -

Результати аналізу показують, що інвестиційна діяльність на підприємстві упродовж періоду, що аналізується, значно активізувалася. Так, обсяг інвестиційних вкладень збільшився на 2930 тис. грн., тобто в 2, 3 раза, або на 134 % проти початку періоду. Порів­няння обсягів га структури вкладень в різні форми інвестування свідчить, що пріоритетним напрямом для підприємства залишаються реальні інвестиції. Обсяги капітальних вкладень упродовж періоду, що аналізується, зросли на 2980 тис. грн., переважно за рахунок придбання основних засобів (2070 тис. грн.) [ 14, 57,61].

Крім того, реальні інвестиції мають найбільшу питому вагу в структурі інвестиційних вкладень підприємства - 91, 7 % на початок періоду, причому упродовж звітного періоду цей показник зріс на 5, 8 %. Така динаміка оцінюється позитивно, адже підприємництво у сфері виробництва пов'язується передусім з виробничою діяльністю. Тому реальні інвестиції, а конкретніше - капітальні вкладення, мають розглядатись керівництвом кожного підприємства як пріоритетний напрям інвестування. Саме така ситуація спостерігається на підприємстві. Фінансові інвестиції підприємства становлять незначну частку в структурі вкладень, а саме 8, 3 % на початку період)' з дальшим зменшенням до 2, 5 %.

Наступним етапом є аналіз руху грошових потоків від інвестиційної діяльності підприємства упродовж звітного періоду. Інформаційною базою аналізу є другий розділ “Рух коштів в результаті інвестиційної діяльності” форми 3, де відображаються як надходження, так і видатки за певним видом діяльності, які були зроблені протягом звітного та попереднього періодів. Аналіз виконано за допомогою табл. 11.2, де окремо згруповано надходження та видатки, пов'язані з інвестиційною діяльністю [15,57,68].

Як показують дані табл. 11.2, упродовж звітного періоду надходження від інвестиційної діяльності збільшилися на 30 тис. грн., переважно за рахунок реалізації необоротних активів, тобто продажу основних засобів та нематеріальних активів.

Для з’ясування того, наскільки доцільними були такі операції, необхідно виконати до­кладніший аналіз за даними аналітичного обліку. Упродовж і звітного, і попереднього періодів доволі значними були надходження від реалізації фінансових інвестицій (акцій, боргових зобов’язань, часток у капіталі інших підприємств), тому в ході аналізу необхідно з’ясувати

причини продажу цих фінансових інструментів. Як свідчать дані таблиці, сума одержуваних підприємством відсотків та дивідендів за фінансовими інвестиціями була незначною (9 тис. грн.) і в звітному періоді проти попереднього не змінилася. Імовірно, що це стало однією зі причин реалізації (продажу) фінансових інвестицій [27,40.57].

Таблиця 112 Аналіз грошових потоків від інвестиційної діяльності, тис. грн.

№	Показник	За звітний період	За попередній період	Зміна
	Реалізація фінансових інвестицій
	Реалізація необоротних активів
	Отримані відсотки			-
	Отримані дивіденди			-
	Інші надходження			-5
	Разом надходжень
	Придбання фінансових інвестицій	-50	-45
	Придбання необоротних активів	-730	-600
	Рух коштів від надзвичайних подій	-3	-10	-7
	Разом видатків	-783	-655
	Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності	-529	^31

Витрати на інвестиційну діяльність підприємства збільшились у звітному періоді на 128 тис. грн. І були пов’язані, переважно, з придбанням необоротних активів. Упродовж звітного періоду підприємство витратило на придбання необоротних активів 730 тис. грн., що на 130 тис. грн. більше ніж у попередньому періоді. Значно менші суми підприємство спрямовує на придбання фінансових інвестицій (50 і 45 тис. грн. відповідно). Це свідчить, що підприємство надає перевагу реальним інвестиціям.

11.2. Методика порівняльного аналізу альтернативних інвестиційних проекті»

Головний критерій оцінки доцільності здійснення інвестиційної діяльності - рівень окупності, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів через грошові потоки, які генерує це вкладення. За фінансування виробничих проектів грошові потоки - це доходи, які надходять інвестору протягом періоду експлуатації проекту у формі чистих прибутків від реалізації продукції, амортизаційних відрахувань [27,40,68].

Метод визначення чистої теперішньої вартості. Чиста теперішня вартість проекту (№У) - це різниця між обсягом грошових потоків, що надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятною ставкою дохідності (r), та сумою інвестиції (ІS):

де СFі - грошовий потік в і-му періоді; m - кількість періодів експлуатації проекту.

Ставка дохідності може залишатися стабільною упродовж усього інвестиційного періоду, а може й змінюватися в кожному періоді.

Додатне значення МРУ вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від’ємного значення ИРУ проект варто відхилити. Якщо №У = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на підставі інших критеріїв; поліпшення умов праці, покращання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то варто зупинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості [14, 50, 61,68].

Метод чистої теперішньої вартості більшість фахівців розглядає як найприйнятніший критерій оцінки капітальних інвестицій. До переваг цього методу належить те, що чиста теперішня вартість показує ймовірний приріст капіталу підприємства у разі реалізації інвестиційного проекту. А оскільки основною метою управління підприємством є збільшення власного капіталу (власності акціонерів), то такий критерій цілком відповідає потребам та завданням, що постають перед управлінським персоналом. Вагомою перевагою методу є його адитивність, тобто можливість додавати значення чистої теперішньої вартості за різними проектами та аналізувати сукупний приріст капіталу. Зазначимо, що показник чистої теперішньої вартості використовують в багатьох інших методах оцінки інвестиційної діяльності [27,40,57].

Водночас метод не дає змоги оцінити ефективність проекту з позиції “результати - витрати”, внаслідок чого можна вибрати не найрентабельніший проект, а такий, що хоч і генерує значну в абсолютному вираженні суму доходів, але потребує і значних початкових інвестицій. Метод чистої теперішньої вартості є найприйнятнішим тоді, коли розмір інвестиційних ресурсів практично не обмежено, а економічна ситуація уможливлює достатньо точне прогнозування ставки дохідності на тривалий період. Така ситуація спостерігається нині в розвинених країнах, де фінансові ринки перенасичено фінансовими ресурсами, банки надають кредити під мінімальні відсотки (6-7 %), а кількість вигідних об'єктів інвесту вання обмежена.

Аналіз рентабельності проекту. Доцільність інвестування можна проаналізувати за допомогою визначення рівня рентабельності проекту (Ш.), розрахованого як відношення чистої теперішньої вартості до початкової суми інвестиції, і вираженого у відсотках [14, 50, 61,68]:

За економічним змістом рентабельність є розміром прибутку, одержаного на кожну грошову одиницю вкладених у проект коштів. Рентабельність є відносним показником, а тому може застосовуватись для вибору одного з кількох інвестиційних проектів, які мають близькі значення чистої теперішньої вартості.

Аналіз внутрішньої норми прибутку. Під внутрішньою нормою прибутку проекту (нормою рентабельності) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, за якого чиста теперішня вартість проекту дорівнюватиме нулю. Внутрішня норма прибутку показує той мінімальний рівень дохідності проекту, за якого він не даватиме ні доходів, ні збитків, тобто за економічним змістом ця норма є точкою беззбитковості проекту. Внутрішню норму прибутку ((і) знаходять як невідому величину з рівняння [27,50, 68]

За цим методом обчислюють норми дохідності тих проектів, які може вкласти кошти підприємство. Порівняльний аналіз внутрішніх норм прибутку різних проектів альтерна­тивного розміщення коштів підприємства (наприклад, у цінні папери), а також середньоринкової норми дохідності сприяє визначенню найприбутковішого напряму інвестування [14. 50,61,68].

Показник внутрішньої норми прибутку має важливе значення у ході визначення джерел фінансування інвестиційного проекту'. Порівняння вартості інвестованих коштів, тобто витрат на виплату відсотків за користування банківськими позичками, дивідендів та інших пов'язаних із залученням фінансових ресурсів винагород, з внутрішньою нормою прибутку проекту дає змогу визначити його доцільність та прийняти обгрунтоване управлінське рішення. Так, якщо внутрішня норма прибутку проекту вища за вартість авансованого капіталу, то проект є економічно вигідним, а різниця між цими величинами показує рівень прибутковості, на який може розраховувати інвестор. Якщо внутрішня норма прибутку дорівнює вартості аван­сованого капіталу, то проект ні не дає доходів, ні не завдає збитків, і тоді його доцільність треба визначати за іншими критеріями, наприклад, з огляду на соціальний ефект. Коли ж внутрішня норма прибутку менша за вартість авансованого капіталу, проект з будь-якого погляду с економічно невигідним [27, 40, 57].

Зауважимо, що точність обчислень за розглянутим методом залежить від довжини ін­тервалу (d1, d22). Що менший інтервал, то точнішим буде значення d а найбільша точність досягається у разі мінімального інтервалу, тобто коли d1.d2 - найближчі табличні коефіцієнти дисконтування, за яких значення КРУ змінює знак на протилежний Утім, розрахунки значно спрощуються, якщо застосовано спеціалізований фінансовий кальку- лятор

Аналіз періоду окупності інвестицій. Період окупності інвестицій - це час. упродовж якого грошовий потік, одержаний інвестором під час експлуатації проекту, зрівняється із сумою інвестиції (вимірюється в роках та місяцях). Метод визначення періоду окупності - один з найпоширеніших у світовій практиці та досить простих засобів з’ясування доцільності інвестиційної операції. У класичному варіанті цей метод не передбачає впорядкування грошових надходжень у часовому аспекті, тобто техніка дисконтування не застосовується. З кількох проектів привабливішим визнають той, який має коротший період окупності.

Алгоритм розрахунку періоду окупності залежить від рівномірності надходження грошових потоків. Якщо грошовий потік є стабільним упродовж періоду експлуатації проекту, то період окупності визначається діленням суми інвестиції на річний осяг грошового потоку (дріб округлюють у бік збільшення до найближчого цілого) [15. 5". т \

Наприклад, якщо сума інвестиції становить 670 тис. грн.., а щорічні грошові потоки - 175 тис. грн., то термін окупності проекту становитиме майже 4 роки 670: 175 = 3. 83). Якщо доходи від проекту розподілено за роками нерівномірно, то період окупності обчислюють прямим розрахунком кількості років, упродовж яких суму інвестицій буде погашено відпо­відними надходженнями.

Такий спрощений підхід до визначення доцільності інвестування прийнятний за умови незначних темпів інфляції (2-5 %) і відповідно невисоких середніх ставок дохідності. Для одержання точніших результатів, а також для тих ринків, де ставки дохідності доволі високі, а, отже, істотно впливають на часову вартість грошей, у ході визначення та аналізу періоду окупності інвестицій рекомендується враховувати часовий аспект. У такому разі для розрахунку беруть не номінальні, а дисконтовані грошові потоки, що збільшує період окупності проекту [27, 40, 68].

Визначення доцільності інвестицій за методом періоду окупності має певні недоліки, зокрема те, що доходи останніх періодів у розрахунках не враховують, а отже, повну ефективність проекту проаналізувати неможливо. Наприклад, із двох інвестиційних проектів з однаковими періодами окупності один може функціонувати й генерувати грошові потоки ще тривалий час після закінчення періоду окупності, а в іншого з цим періодом збігається і граничний строк експлуатації. Зрозуміло, що перевагу варто віддати першому напряму інвес­тування, але за критерієм окупності проекти будуть визнані рівноцінними [27, 40, 57].

Крім того, цей метод не дає змоги виявити відмінності між проектами, які мають однакові періоди окупності, але відрізняються за обсягом щорічних надходжень, хоч очевидно, що з двох проектів з однаковими періодами окупності привабливішим буде той, за яким грошові потоки в перші роки експлуатації вищі.

Водночас існує кілька ситуацій, коли застосування цього методу можна визнати доцільним. Наприклад, для кредиторів (банків) період окупності інвестиційного проекту є орієнтиром для визначення тривалості періоду кредитування, а можливість подальшої експлуатації об’єкта для них не має значення. У галузях, які характеризуються високою ймовірністю доволі швидких технологічних змін і пришвидшеного морального зношення обладнання, наприклад у галузі комп’ютерної техніки, аналіз періоду окупності є найприйнят- нішим критерієм. За умов високого ризику керівництво підприємства може взяти за правило розглядати тільки ті проекти, період окупності яких не перевищує наперед встановленого нормативу. У такому разі метод визначення періоду окупності буде критерієм попереднього відбору проектів.

11.3 Аналіз фінансових інвестицій у системі прийняття управлінських рішень

Фінансові інвестиції передбачають одержання прибутків від вкладення капіталу в інвес­тиційні цінні папери - облігації, акції, паї. внески тощо. Формуючи портфель фінансових інвестицій, підприємству необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основ­них характеристик, як дохідність та рівень ризику. Дохідність цінних паперів залежить від двох факторів [14, 50, 61, 68]:

2.1. очікуваної норми дохідності;

2.2. норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик вкладення капіталу в цінні папери неоднорідний за своїм змістом, тому його треба визначати як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор під час придбання та зберігання цінних паперів, а саме: ризик ліквідності цінних паперів; ризик їх дострокового відкликання; інфляційний ризик: відсотковий, кредитний та діловий ризик; ризик, пов'язаний із тривалістю періоду обігу цінного паперу.

Рішення щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їхньої дохідності, так і рівня ризиковості. Ми спочатку розглянемо методику аналізу дохідності фінансових інвестицій, а вже потім - основні підходи до аналізу ризиків [15, 57, 68].

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як ринкова ціна (Р), внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість (V), рівень дохідності (норма прибутку). Значення ринкової ціни та внутрішньої вартості часто не збігаються, оскільки кожний інвестор має власні міркування щодо внутрішньої вартості цінного паперу, покладаючись на свої суб’єктивні очікування та на результати виконаного ним аналізу.

Ринкова ціна - це задекларований показник, що об’єктивно діє на ринку. Вартість цінного паперу відображається у відповідних котируваннях і називається курсовою ціною. У будь- який момент часу на ринку існує тільки одна ціна для певного фінансового інструменту.

Внутрішня вартість фінансової інвестиції - це розрахунковий показник, а тому він залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої виконують обчислення. Унаслідок цього в

будь-який момент часу цінний папір може мати кілька значень внутрішньої вартості, причому теоретично їхня кількість дорівнює кількості учасників ринку, які користуються різними моделями. Отже, оцінка внутрішньої вартості є багато в чому суб’єктивною [14. 57, 61].

У ході аналізу співвідношення ринкової ціни та внутрішньої вартості визначають до­цільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Якщо внутрішня вартість цінного паперу, яку розраховано потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну, то такий папір вигідно у цей момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо з погляду конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість, то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ціну завищено. Водночас таке співвідношення ціни та вартості вказує на те. що його вигідно прода­ти, коли він уже є в портфелі інвестора. Якщо ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються, то це означає, що операції спекулятивного характеру (для одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі.

У сучасній економічній літературі існують різні підходи до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найпоширенішою є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішню вартість цінних паперів розраховують за формулою, запропонованою Дж. Вільямсом ще 1938 року [14, 50, 61, 68]:

де У(г) - внутрішня вартість цінних паперів у момент і:

СFі - очікуваний потік відсоткових виплат за цінним папером в і -й період (і = 1,v);

d- прийнятна або очікувана дохідність цінного паперу (норма прибутку).

Як випливає з (11.4), яку надалі називатимемо базовою моделлю внутрішня вартість цінного паперу залежить від трьох факторів [27, 50. 68]:

3.2. очікуваних грошових надходжень;

3.3. тривалості періоду обігу цінного паперу (або періоду прогнозування для безстрокових інструментів):

3.4. норми прибутку.

Наведену модель можна використати для розв'язання різних задач, що постають під час прийняття інвестиційних рішень. Спираючись на модель, інвестор може розрахувати внутрішню вартість інвестиції за різних значень вихідних параметр-б грошових потоків та норми прибутку) у процесі імітаційного моделювання. Знаючи поточну ринкову ціну та узявши її за таку, що дорівнює внутрішній вартості, можна обчислити норму прибутку певного цінного паперу та порівняти одержане значення з альтернативними варіантами інвестування коштів. Методику аналізу дохідності фінансових інвестицій розглянемо на прикладі двох найпоширеніших видів цінних паперів: облігацій та акцій.

Аналіз дохідності облігацій [14, 50, 61, 68].

Облігації належать до класу боргових цінних паперів, які є зобов’язаннями емітента, розміщеними на фондовому ринку з метою запозичення грошей на певних умовах. Облігації різняться за умовами емісії, характером і термінами обігу, способами забезпечення та виплати

доходу.

Залежно від цих характеристик виділяють облігації з нульовим купоном, облігації з фіксованою або змінною купонною ставкою, безвідкличні та відкличні облігації. Відповідно до виду облігації модифікується й аналітична модель (11.4), за якою розраховують внутрішню вартість та норму прибутку.

Облігації з нульовим купоном [14, 50, 61]. Умовами емісії виплату відсотків за такими цінними паперами не передбачено. Дохід інвестора формується як різниця між номінальною вартістю та емісійним курсом облігації, установленим на дисконтній основі (тобто нижче за номінал). Отже, облігації з нульовим купоном належать до дисконтних цінних паперів. Така облігація генерує грошовий потік лише один раз, дохід інвестор одержує в момент погашення, тому формула (11.4) набирає вигляду:

де N - номінальна сума облігації, яка виплачується за її погашення;

n - тривалість періоду до погашення облігації (роки).

Облігації з фіксованою купонною ставкою. Облігації, умовами емісії яких передбачено виплату відсотків у розрахунку на номінальну суму інвестиції, називають купонними. Виплати тут здійснюють за купонами - відрізними талонами з указаною на них купонною ставкою. Розрізняють облігації з фіксованою купонною ставкою та з ковзною, тобто такою, яка може змінюватися упродовж періоду обігу. Купонні облігації можуть продаватися як за номі­нальною вартістю, так і з дисконтом або премією залежно від кон’юнктури ринку та їхньої привабливості для інвесторів. Тому за облігаціями з фіксованою купонною ставкою очіку­ваний дохід інвестора складається з двох частин [50, 57, 68]:

2.3. рівномірних за періодами надходжень відсоткових виплат, обіцяних емітентом;

2.4. імовірних капітальних прирощень (збитків) унаслідок зміни ринкової ціни облігації.

Базова модель у такому разі має вигляд:

де к - купонна с гавка облігації.

Облігації з ковзною купонною ставкою. Якщо умовами емісії облігації рівень купонної ставки не зафіксовано і вона змінюється залежно від рівня інфляції чи ставки відсотка за кредитами, то такі цінні папери називаються облігаціями з ковзною купонною ставкою. Внутрішню вартість таких облігацій обчислюють за формулою [ 14. 57, 61]:

де СF, - грошові потоки, що їх генерує облігація в і-му періоді.

Процедура аналізу облігацій з ковзною купонною ставкою не відрізняється від описаних вище, за винятком того, що грошовий потік у кожному із періодів може змінюватися.

Відкличні облігації. Облігації, умови випуску яких передбачають право емітента погасити їх до закінчення періоду обігу, називають відкличними. У процесі аналізу дохідності відклич­них облігацій враховують не номінал облігації, а її викупну ціну (ціну дострокового відкликання), тобто ціну, за якою емітент викупляє облігацію до настання строку погашення. Як правило, за дострокового відкликання викупна ціна облігацій не збігається з їх номіналом. Іноді щодо відкличних облігацій встановлюють ще й термін захисту від дострокового погашення, тривалість якого теж впливає на рівень дохідності такої облігації (27. 40. 68].

Така сама ситуація виникає також і за умови продажу цінного паперу до настання строку погашення. Підприємство може вдатися до дострокового продажу цінних паперів з різних причин, наприклад, у разі активного підходу до управління портфелем цінних паперів. Іноді цінні папери продають достроково для підтримування ліквідності, а іноді - через необхідність реструктуризації активів.

За умови дострокового відкликання (або продажу) дохідність цінного паперу за період зберігання обчислюють за формулою [ 15, 57, 68):

де п - кількість періодів, упродовж яких облігація була в обігу;

Р - викупна ціна або поточна ринкова ціна, за якою облігацію можна продати;

сі - дохідність цінного паперу до моменту відкликання або за період зберігання (невідома величина).

Отже. (11.8) є рівнянням з одним невідомим сі, адже всі інші величини, зокрема й викупна ціна Р. відомі. Дохідність таких облігацій аналізують так само, як і в попередніх прикладах (14, 57,61].

Крім уже названих, на ринку можуть бути в обігу безстрокові облігації, які передбачають невизначено тривалий час виплати доходів за фіксованою чи ковзною ставкою. У такому разі методи обчислення внутрішньої вартості облігації не відрізняються від аналогічних розрахунків щодо акцій.

Аналіз дохідності акцій

Акція - це цінний папір, що засвідчує право власника на участь у власному капіталі підприємства. Акції належать до класу пайових цінних паперів, випускаються недержавними організаціями і не мають обмеженого терміну обігу. Номінальна вартість акції може бути різною, але здебільшого емітенти віддають переваг)' випуску акцій невеликого номіналу, що дає змогу розширити ринок та підвищити ліквідність таких акцій. Як правило, номінал акції не відображає її реальної вартості, тому для аналізу дохідності акцій використовують курсову, тобто поточну ринкову ціну [14. 50. 61. 68].

Курсова ціна акцій залежить від різноманітних факторів розміру та динаміки дивідендів, загальної кон'юнктури ринку, ринкової норми прибутку. На курс акцій можуть істотно вплину­ти управлінські рішення щодо реструктуризації компанії-емітента. Так. наприклад, рішення про злиття компаній здебільшого значно підвищують курсову ціну їхніх акцій. Хоч внутрішню вартість акцій можна визначити різними способами, все ж усі вони базуються на одному засадному принципі, який полягає в порівнюванні генерованих певним цінним папером доходів з ринковою нормою прибутку. Показником дохідності може бути або рівень дивідендів, або розмір чистого прибутку в розрахунку на одну акцію. Другий показник використовують тоді, коли дивіденди з певних причин не виплачують, а одержаний прибуток повністю реінвестують, наприклад, у процесі становлення, розширення чи реорганізації акціонерного підприємства.

Прийняття управлінських рішень щодо доцільності придбання акції грунтується на результатах порівняльного аналізу її поточної ринкової ціни з теоретичною (внутрішньою) вартістю. Внутрішню вартість акції можна розрахувати різними методами, але найпо­ширенішою залишається розглянута вище модель оцінки майбутніх надходжень (11.4), яка трансформується залежно від прогнозованої динаміки виплати дивідендів на акції [27, 40, 68].

Акції з постійними (сталими) дивідендами. Якщо сума дивідендів, які виплачують власнику акції, є сталою величиною, то базова модель (11.4) перетворюється на формулу суми членів нескінченно спадної геометричної проіресії:

Акції з дивідендами, що рівномірно зростають. Якщо дивіденди, які виплачують влас­никам акцій, постійно та рівномірно зростають, то на внутрішню вартість таких цінних паперів впливатимуть базова величина дивідендів (Е) та темпи їх приросту (її). Базова модель (11.4) у такому разі матиме вигляд:

Акції зі змінним темпом приросту дивідендів. Якщо ні розмір дивідендів, ні темпи їх приросту не залишаються постійними упродовж періоду, котрий аналізується, то застосовують комбіновані прийоми і процедура розрахунків ускладнюється. Суть підходу полягає в тому, що загальний період поділяють на кілька часових інтервалів, у межах яких або дивіденди можна вважати сталими, і тоді розраховують внутрішню вартість за (11.9), або постійними є темпи їх приросту, що дає змогу використати для аналізу (11.10). Внутрішню вартість акції визначають як суму вартостей, розрахованих для кожного періоду [15, 57, 68].

Норми оподаткування доходів від операцій із цінними паперами значною мірою визначають привабливість цього фінансового інструменту для інвесторів, оскільки для них більше важить розмір доходів на цінні папери після виплати податків, ніж до цього.

Здебільшого доходи на цінні папери оподатковують за загальними правилами та ставками. Але подекуди для заохочування вкладень у певні види цінних паперів (наприклад, у муніципальні облігації) доходи від операцій з такими інструментами не оподатковуються або норми оподаткування встановлюють на рівні, нижчому, ніж загальний. В Україні в період випуск в обіг облігацій внутрішньої державної позики (ОВДГ1) доходи на ці облігації, отримані на первинному ринку, не оподатковуватись. Доходи від перепродажу ОВДІ1, тобто одержані на вторинному ринку, підлягати оподаткуванню за загальними ставками. Це стимулювало інвесторів до вкладення значних коштів у ОВДП. але водночас гальмують розвиток вторинного ринку. Нині згідно з чинним законодавством України витрати підприємства на придбання цінних паперів розглядають як елемент валових витрат, а всі доходи, одержані у вигляді дивідендів від акцій, паїв, часток, погашення номінальної вартості цінного паперу та інших вкладень, включають до складу валових доходів і оподатковують за загальною ставкою податку на прибуток [14. 57, 61 ].

Приймаючи управлінські рішення щодо фінансових інвестицій, можна використати такий показник, як період окупності цінного паперу, відомий в економічній літературі як аналіз дюрації. Порівняльний аналіз дюрації кількох цінних паперів та (або) періоду окупності капітальних вкладень уможливить вибір найприйнятнішого варіанта інвестування коштів.

Середньозважений строк погашення (дюрація) - це міра приведеної вартості окремого цінного паперу або портфеля цінних паперів, за допомогою якої вимірюється середня три­валість періоду, упродовж котрого всі потоки доходів, генерованих цінним папером, надходять до інвестора. Дюрація показує період окупності цінного паперу, тобто час повернення коштів, витрачених на його придбання. За економічним змістом поняття дюрації цінного паперу аналогічне поняттю періоду окупності реальних інвестицій [ 14. 50, 61. 68].

Дюрація визначається як відношення приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів, генерованих цінним папером (зважених за часом надходження), до ринкової ціни цінного паперу. Дюрацію D обчислюють за формулою (роки):

де СF1 - очікувані потоки відсоткових доходів в і-й період (i = 1,п);

і - періоди виплат;

n - загальна кількість періодів;

d - ставка дисконтування;

N - номінальна сума боргу (або ціна продажу);

Р - дисконтована ціна цінного паперу.

Для обчислення дюрації цінного паперу необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На завершальному етапі діленням зваженої теперішньої вартості на ринкову вартість цінного паперу визначають значення дюрації [27,40. 68].

Якщо цінний папір генерує потік грошових коштів лише один раз - у момент його погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Наприклад, трирічний депозитний сер­тифікат з умовою виплати основної суми і відсотків після закінчення періоду обігу та проданий за номінальною вартістю, має дюрацію три роки..Але для всіх цінних паперів, за якими виплати відбуваються декілька разів до досягнення строку погашення, дюрація буде коротшою за тривалість періоду обігу.

Прогнозний аналіз цінових змін цінного паперу грунтується на існуванні залежності між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінного паперу (у відсотках) [27. 40. 57]:

де ∆Р - зміна ціни цінного паперу (у відсотках);

*.

r* - прогнозована відсоткова ставка на ринку;

г - чинна відсоткова ставка.

Вплив відсоткових ставок на зміну вартості цінного паперу в грошовому вираженні обчислюється за формулою [15. 57, 68]:

де АР - зміна ціни цінного паперу (у грошовому вираженні);

Р - ринкова ціна цінного паперу.

Для оцінки зміни вартості цінного паперу дюрацію зі знаком “мінус” необхідно по­множити на його поточну ціну та зміну відсоткових ставок на ринку з урахуванням дисконту. Цінні папери з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію порівняно з цінними паперами, які характеризуються низьким відсотковим доходом на купон і таким самим рівнем ринкової дохідності. Тому цінні папери з високим купонним доходом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькокупонні папери можуть дати високий дохід у разі зміни відсоткових ставок на ринку, але з ними пов'язано більший ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більше підходить консервативному інвестору, а другий - прихильнику спекулятивного доходу [14, 57, 61].

Проаналізуємо зміну вартості облігації, яка нині продається за ціною 900 грн, якщо дюрація дорівнює 3. 28 року, а прогноз свідчить про підвищення відсоткових ставок на ринку упродовж поточного року з 25 % до 35%.

Отже, підвищення ринкових ставок на 10 % призведе до зниження ціни облігації на 26. 24 %, або на 236, 16 грн., і ринкова ціна облігації через рік становитиме 663, 84 грн.

Маючи намір придбати певні цінні папери, менеджер підприємства повинен вирішити, чи прийнятна для нього така цінова чутливість і чи не будуть інші цінні папери краще відповідати його поточним потребам. Також необхідно оцінити ймовірність значних змін відсоткових ставок на ринку протягом періоду обігу цінного паперу. Аналіз цих аспектів дасть змогу прийняти обгрунтоване рішення щодо купівлі чи продажу цінних паперів [14, 50. 61, 68).

11.4 Аналіз ризику та ефективності управління портфелем фінансових інвестицій

У загальному розумінні ризиком називають невизначеність щодо настання тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. У підприємницькій діяльності ризик пов'язується насамперед з фінансовими втратами, що стають неминучими в разі реалізації певних ризиків.

Усі види ризиків, притаманні тим чи іншим цінним паперам, - відсотковий, кредитний, діловий, інфляційний, дострокового погашення, ліквідності в сукупності формують загальний ризик певного інструменту, який порівнюється з його дохідністю. Ризик полягає в тому, ЩО очікування власника щодо рівня дохідності цінних паперів можуть не виправдатись і якусь частину доходів буде втрачено. Оцінюється очікуваний дохід, а сукупний ризик розглядається як невизначеність щодо можливості отримання цього доходу, тобто як рівень мінливості (варіабельності) доходу. Отже, дохідність портфеля, на яку сподівається його власник, є випадковою величиною, і тому його кількісна оцінка не може бути однозначною. Загалом вимірювання ризику фінансових інвестицій є багатоаспектною проблемою як з погляду мето­дики аналізу, такі з позицій ефективного управління інвестиційним портфелем [27, 40. 68].

На практиці для визначення ступеня ризику використовують різноманітні показники, які, здебільшого, репрезентовані статистичними величинами, такими, як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти кореляції і коваріації. Ці характеристики цінного паперу показують, якою мірою та з якою ймовірністю його фактична дохідність може відрізнятися від очікуваної. Ризик визначають на базі аналізу реальних даних про дохідність цінних паперів за попередні періоди за допомогою статистичних методів. Коротко охарактеризуємо основні статистичні показники ризиковості.

Найчастіше в процесі аналізу ризику цінного паперу використовують коефіцієнт р

(бета). Для окремого цінного паперу р розраховують як відношення коваріації дохідності паперу та ринку загалом до дисперсії дохідності ринку:

де Р. R - відповідно середні значення ряду.

Коефіцієнт кореляції ρ _P.R) показує щільність залежності між двома рядами динаміки З розраховується за формулою:

де ρ_р,ρ_R- стандартні відхилення дохідності цінного паперу та дохідності ринку відповідно.

Стандартне відхилення показує, наскільки широким є розрив між значеннями конк- І ретного спостереження та середнім значенням ряду, і обчислюється за формулою [15. 57. 68]:

де Рі - значення доходу за цінним папером в і-му спостереженні;

Р - середнє значення ряду;

n - кількість спостережень. Стандартне відхилення дохідності ринку обчислюється аналогічно. Квадрат стандартного відхилення називають дисперсією.

Як бачимо, для розрахунку коефіцієнта /? необхідні дані про динаміку ринкової дохід­ності цінного паперу. Як правило, таким показником вважають фондовий індекс, який користується найбільшою популярністю на ринку. На міжнародних ринках найчастіше використовують індекс Standart & Poor’s, побудований на основі динаміки цін на акції п'ятисот найбільших компаній (S&P 500 index), на ринках Японії - індекс Nikkey [ 14. 57. 61 ].

Рішення про доцільність інвестування коштів у фінансові активи підприємство має приймати на основі результатів аналізу співвідношення дохідності га ризику, в результаті якого визначається, чи достатня очікувана дохідність цінного паперу для компенсації пов'я­заного з ним ризику. Але найчастіше інвестор працює не з одним, а з кількома інвестиційними цінними паперами, які в сукупності формують портфель. Властивості портфеля відрізняються від властивостей окремих цінних паперів, зокрема oодо визначення рівня ризику. Теорію вибору ефективного портфеля фінансових інвестицій, яку вперше розробив Г. Марковій у п’ятдесятих роках, згодом істотно вдосконалили Р. Трейнор. Дж. Лінтнер. В. Шарп та інші.

Дохідність портфеля є адитивною величиною і дорівнює сумі доходів, що їх генерують окремі цінні папери. Середня ставка дохідності портфеля [d_р) визначається як середньозва­жена дохідність фінансових інструментів, що входять до його складу [14. 50. 61. 68]:

де d_і - дохідність і-го виду цінних паперів (і = 1,п);

W_і обсяг цінних паперів і-го виду в портфелі;

n - кількість видів цінних паперів у портфелі.

На відміну від дохідності ризик портфеля не обов’язково вимірюється середньозваженою сукупність ризиків окремих портфельних інвестицій, оскільки різні види цінних паперів по- різному реагують на зміну кон'юнктури ринку. Стандартні відхилення дохідності цінних паперів часто можуть взаємно погашатися, результатом чого стає зниження загального ризику портфеля за умови збереження його дохідності. Отже, ризик портфеля значною мірою залежатиме від кількості видів цінних паперів, які формують портфель, та від того, наскільки і в якому напрямку змінюється їхня дохідність у разі зміни кон'юнктури ринку [27, 40. 68].

Аналізуючи портфель заведено виокремлювати дві складові сукупного ризику: систе­матичний та несистематичний ризики. Систематичний ризик є частиною загального ризику системи, залежить від стану економіки загалом і зумовлюється макроекономічними факторами, такими, як динаміка інвестицій, обсяги зовнішньої торгівлі, зміни податкової політики, стан платіжного балансу, а тому він наявний у діяльності всіх суб'єктів господар­ського процесу. Систематичний ризик називають не диверсифікованим. або ринковим, оскільки його не можна зменшити диверсифікацією (введенням до портфеля різних за характеристиками цінних паперів). Отже, диверсифікований портфель характеризується тільки систематичним ризиком, який вимірюють за допомогою коефіцієнта бета (β).

Несистематичний ризик пов'язано з невизначеністю діяльності конкретного емітента цінних паперів. Інвестор має змогу уникнути цього ризику, сформувавши ефективний порт­фель, тобто такий набір цінних паперів, який уможливлює взаємне компенсування коливання дохідності різних інструментів, коли недостатня дохідність одного цінного паперу компенсується підвищеною дохідністю іншого. Для зниження несистематичного ризику і за­стосовують метод диверсифікації. Ризик недиверсифікованого портфеля вимірюють стандартним відхиленням.

Коефіцієнт бета для портфеля загалом (β_р) розраховують як середньозважене значення величин бета (Д) тих видів цінних паперів, що входять до його складу, з урахуванням їх питомої ваги в структурі портфеля. Варто наголосити на тому, що кожен вид цінних паперів має власний коефіцієнт βі який є індексом дохідності певного цінного паперу щодо середньої дохідності на фондовому ринку. Отже, якщо до складу портфеля підприємства входять різні види цінних паперів, то коефіцієнт бета визначають окремо для кожного з них за (11.15), після чого β_р обчислюють за формулою [27, 40,57]:

де β_і - коефіцієнт бета і-го виду цінних паперів, що входять до складу портфеля;

У'і- питома вага і-го виду цінних паперів у портфелі;

n - кількість видів цінних паперів у портфелі підприємства.

Коефіцієнт β_р показує, наскільки зміниться дохідність портфеля у разі зміни очікуваної дохідності ринкового портфеля на 1 %. Для ринкового портфеля β_р беруть за одиницю. Для портфеля з < 1 зміни кон’юнктури ринку менше позначатимуться на його дохідності, натомість дохідність портфеля з β_р > 1 зміниться більше ніж дохідність усього ринку. Наприклад, якщо β_р = 1, 3, то за умови підвищення дохідності ринку на 2 % дохідність портфеля зросте на 2, 6 %. У разі зниження дохідності ринкового портфеля на 2 % показники дохідності такого портфеля зменшаться також на 2, 6 %, що свідчить про вищий рівень ризику портфеля проти середньоринкового ризику. За значенням бета портфелі ділять на агресивні (β_р > 1) та захисні (β_р < 1). Якщо β_р = 1, то ризик портфеля збігається з ризиком системи. Значення бета може бути не тільки додатним, а й від’ємним. Це означає, що дохідність ринку і портфеля пінних паперів, сформованого інвестором, змінюються в про­тилежних напрямах [15. 57. 68].

Дата добавления: 2015-08-02