Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Типологія модернізації (М.В.Ільїн, В.П.Горбатенко).

Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції. | Розробка і реалізація політичного курсу. Політичне прогнозування. | Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України | Соціальні групи як актори політичної модернізації | Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів. | Демократизація та політична модернізація за Пшеворським. | Сучасні соціально-політичні трансформації в країнах Заходу і їхній вплив на політичні партії | Теорія модернізації як метод дослідження перехідних станів суспільства | Типи модернізації. Політична модернізація як складового процесу модернізації. | Типи політичний змін |


Читайте также:
  1. Біхевіоральний підхід до дослідження політичної модернізації: приклади використання біхевіорального підходу до аналізу політичної модернізації. Постбіхевіоризм.
  2. Взаємозв’язок політичної модернізації та економічного зростання.
  3. Внесок Ш.Ейзенштадта в розвиток теорії політичної модернізації.
  4. Електоральна поведінка як фактор політичної модернізації
  5. Етапи політичної модернізації.
  6. Інституційні та не інституційні фактори політичної модернізації.
  7. Контрмодернізація як альтернативний варіант модернізації за незахідним зразком.

Сучасна наука розрізняє два основні типи політичної модернізації:
1. Оригінальна (спонтанна), або органічна, модернізація. Властива розвинутим країнам Західної Європи й Північної Америки (США, Канада), соціально-політичний розвиток яких відбувався у формі неперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу. Вважають, що, розпочавшись в епоху Відродження, модернізація в розвинутих країнах триває й досі, їі розвиток не був рівним, знав не лише стабільно-поступальні етапи, а й тривалі відступи від цивілізаційного шляху у вигляді тоталітарних режимів та злети у вигляді широкомасштабних суспільних перетворень.
Відповідно вирізняють кілька історичних типів модернізації західної цивілізації:
— доіндустріальний (XVI — XVII ст.) — перехід від індивідуального аграрного й ремісничого виробництва до суспільного, формування замість особистої залежності людей ринкових відносин, відчуження виробників від засобів виробництва та існування;
— ранньоіндустріальний (XVIII — початок XX ст.) — перехід від мануфактури до машинного, фабрично-заводського виробництва, розшарування соціально-класових сил та інтересів у структурі громадянського суспільства, перетворення засобів виробництва з ручних на механічні, поглиблення відчуження людей у процесі виробництва, радикалізація проектів суспільних перетворень;
— пізньоіндустріальний (до кінця 60-х років XX ст.) — виникнення поточно-конвеєрного виробництва, наукова організація та інтелектуалізація праці, орієнтація на задоволення соціальних потреб людини, поглиблення міжнародного поділу праці;
— постіндустріальний (із 70-х років XX ст.) — індивідуалізація виробничого процесу і перетворення його на засіб самореалізації особи, примат духовних стимулів над матеріальними, всебічна демократизація й гуманізація суспільного життя, інформаційна революція.
2. Вторинна (відображена), або неорганічна модернізація. Характерна для країн, які з певних причин відстали від загальноцивілізаційного розвитку і прагнуть за рахунок широкого застосування досвіду передових країн наздогнати їх за рівнем і якістю життя. Неорганічна модернізація здебільшого зумовлена не внутрішніми, а зовнішніми чинниками розвитку і характеризується нерівномірністю змін в економіці, політиці, культурі, соціальних відносинах. Цей тип модернізації було втілено у країнах другого і третього ешелонів капіталістичного розвитку. Перші з них мали певні передумови розвитку капіталізму та індустріального виробництва, але модернізація відбувалася там переважно під впливом іззовні. Такий характер модернізації в цих країнах було спричинено: домінуванням відносин особистої залежності у виробництві; низьким рівнем конкурентоспроможності на світовому ринку; нерівномірністю соціального розвитку, зосередженням національного потенціалу лише на одному з його напрямів (скажімо, створення військово-промислового комплексу). Незважаючи на такий негативний потенціал, деякі країни другого ешелону капіталізму спромоглися досягти успіху в процесі розвитку неорганічної модернізації (Японія, індустріальні країни Азії та ін.).
У країнах третього ешелону внутрішніх передумов капіталізму практично не існувало, а тому й модернізація в них набула викривленого характеру. Це виявилося в таких основних протиріччях:
— зіткнення місцевих норм і традицій з цінностями та елементами модернізації;
— здійснення модернізації переважно неоколоніальними методами за принципом «центр — периферія»;
— домінування як суб'єкта модернізації державної адміністрації, залежної від колоніальної адміністрації;
— невідповідність форсованої вестернізації (наслідування західних стандартів) прагненням традиційних верств населення (у тому числі місцевих політичних і культурних еліт).
Попри це, деяким країнам завдяки модернізації вдалося досягти за показниками соціального й техніко-еко-номічного зростання рівня країн другого ешелону капіталізму (Венесуела, Колумбія, Індія, Пакистан та ін.).
Усе, що породжувало полярність органічної та неорганічної модернізації, має зникнути з появою історично нового типу особистості, характерними рисами кого стануть: раціонально-свідоме сприйняття політичної еліти й політичних лідерів; орієнтація на політичні процеси та інститути, які відповідають міжнародним нормам сучасного соціального управління; інтерес до суспільне значущих проблем, поєднаний з активною політичною участю; поінформованість про соціально-політичну ситуацію та її зміни, бажання благодійно впливати на її розвиток через громадську думку та інші соціальні інститути; компетентність у всіх напрямах суспільної діяльності, прагнення бути корисним суспільству; культура співіснування в межах малих груп і всього громадянського суспільства.

 

Деякими дослідниками виділяються різні етапи або стадії модернізації. Зокрема, вельми поширеним в даний час є виділення Раннього, Середнього і Зрілого Модерну.

Так, М.В. Ільїн конструює ідеальну модель модернізації, що включає три її фази, специфіка змісту кожної з яких обумовлена ​​особливим набором функціональних завдань. Ця ідеальна модель ілюструється на прикладі процесу модернізації країн Західної Європи.
Під Рано Модерному розуміється фаза політичного розвитку, що включає в себе становлення суверенної національної держави (нації-держави), а також виділення і розвиток громадянського суспільства як зони, вільної від принуждающего насильства державної влади. Підсумком цієї фази є закріплення позицій держави і громадянського суспільства в так званих «конституціях першого порядку» (наприклад, британська неписана конституція).
У період Середнього Модерну відбувається диференціація всередині громадянського суспільства і держави, що виражається в появі груп інтересів, протопартій, а також поділ влади. Плодом цієї диференціації є створення системи політичного представництва, посеред відносини держави і громадянського суспільства. Ця система створюється з метою реалізації принципу народного суверенітету, виборного і відповідального правління. Для цієї фази політичного розвитку характерна поява конституцій «другого порядку», що закріплюють принципи республіканського устрою.
Зрілий Модерн характеризується вирішенням завдань, пов'язаних зі створенням механізму чергування, змінюваності, легітимації та делегітимації політичних курсів та дискурсів. Ці завдання вирішуються за допомогою подальшої демократизації, точніше, процесу консолідації демократії, в процесі якої закріплюються інститути та механізми такої змагальності (наприклад, інститут виборів).
У цілому аналіз сучасних концепцій модернізації, змісту цього процесу і виявлення його окремих складових дозволяє стверджувати, що модернізація (в тому числі і політична) не є рухом до якого-небудь зразком. Цей процес має многоваріатівность і альтернативний характер.

 


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 113 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Теоретико-методологічні проблеми політичної модернізації.| Традиційне, перехідне, сучасне суспільство: фактори розвитку.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)