Читайте также:
|
Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку. Розвивається вона через удосконалення (осучаснення) традиційних інститутів, які в процесі модернізації суттєво змінюють свої функції та характер діяльності, а також через формування нових.Інститущоналізація не може мати кількісно-формального виміру. Суспільств з інституційним порядком, який охоплював би все соціально-політичне життя, в історії не зафіксовано. Рівень інституціоналізації визначається якісними показниками: здатністю структур суспільства до адаптації за нових умов, ступенем їхньої складності, рівнем автономності (самостійності) щодо соціальних груп або інших інститутів, взаємною узгодженістю суспільно-політичної діяльності.
Новоутворені, вдосконалені інститути мають тенденцію до збереження, однак інституціоналізація не є незворотним процесом, її межі можуть не лише розширюватися, а й зменшуватися під час модернізації суспільства. Такий процес одержав назву деінституціоналізації. Найхарактернішим його виявом є розвиток приватної сфери, яка, порівняно з державною, має стійку тенденцію до саморозвитку й саморегуляції.
Неможна розглядати політичну модернізації не прозглянувши теорію політичних інститутів, так як остання посідає одне з перших місць у теорії політичної модернізації. Теорія політичних інститутів розроблялась Ж. Бюрдо, М. Прело, М. Дюверже. На основі теорії інститутів були проведені дослідження політичних режимів, форму яких визначають політичні партії (Ж. Бюрдо). Ще один напрямок в цьому контексті: Р. Арон займався дослідженням реальної взаємодії і функціонування інститутів у поєднанні з іншими соціальними чинниками. Ці дослідження реалізуються в вивченні політичних систем (вплив США). М.Прело розрізняє інститути-організми (це людський колектив, з’єднаний ідеологією або загальною потребою, який підкоряється авторитету та фіксованим правилам) та інститут-річ (це проста система норм права).
Нове тлумачення: М. Дюверже: інститут – це відома модель людських відносин, з яких копіюються конкретні відносини, набуваючи таким чином характеру стабільних, стійких. Вони відрізняються від відносин, що виникають поза межами інституційних моделей. Два елементи в понятті інституту: 1) структурний елемент; 2) вірування, колективні уяви. Розрізняє два типа інститутів: 1) проста система відносин, що були скопійованими з структури моделі (розглядає в якості інституту статус особистості, її соціальні ролі, соціальні класи); 2) інші мають додаткову технічну та матеріальну організацію (парламент, міністерства, профспілки, асоціації).
Підкреслюючи все вищесказане, можна зазначити що інституційний фактор є одним із ключових моментів політичної модернізації. Адже Політична модернізація – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого (від традиційного суспільства до раціонально-легального). Отже, без модернізації інститутів не може бути і модернізації держави та суспільства загалом.
Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 80 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Відмінність та спільне в поняттях: зміна, розвиток, політична модернізація. | | | Етапи політичної модернізації. |