Модернізація і розвиток як соціальні та інтелектуальні феномени: підходи до визначення

Модернізаційна парадигма-сер. XX ст. в умовах розпаду європейських колоніальних імперій і появи великої кількості "молодих націй" в Азії, Африці та Латинській Америці.

Теоретико-методологічною конструкції вивчення модернізації:

1)лінеарна модель (У. Ростоу, А. Органскій, М. Леві, Д. Лернер, М. Смелзер, С. Блек, Ш. Ейзенштадт та ін.). Процес модернізації - революційний, пов'язаний з радикальними і всеосяжними трансформаціями моделей людського існування та діяльності при переході від традиційності до сучасності. Модернізації привласнювалася ознака комплексності, що означало неможливість зведення її до якого-небудь одному вимірюванню. Прихильники лінеарної моделі визнавали, що модернізація викликає зміни практично у всіх галузях людської думки й поведінки, породжуючи процеси структурно-функціональної диференціації, індустріалізації, урбанізації, комерціалізації, соціальної мобілізації, секуляризації, національної ідентифікації, розповсюдження засобів масової інформації, грамотності та освіти, становлення сучасних політичних інститутів, зростання політичної участі.
2) Модель парціальної (часткової) модернізації-визнання можливості "застрявання" деяких сусп. на стадії "часткової" модернізації. Таким чином, даний підхід означав надання права на існування ще одному шляху (відгалуженню). Певною мірою висунення моделі парціальної модернізації було кроком від лінеарного бачення історичного процесу в бік парадигми, що припускає можливість багатолінійної динаміки.
3) Багатолінійна модель - Е. Тіріак’яна, П. Штомпки, Р. Робертсона, У. Бека, К. Мюллера, В. Цапфа, А. Турена, С. Хантінгтона та ін – В=відмова від однобічного лінеарного трактування модернізації як руху в бік західних інститутів і цінностей, визнання конструктивної, позитивної ролі соціокультурної традиції в ході, більше, ніж раніше, увагу зовнішнім, межнародним факторам, глобального контексту, коректування еволюціоністського телеологізму, історичність підходу, відмова від трактування модернізації як єдиного процесу системної трансформації, усвідомлення некоректності інтерпретації модернізації як безперервного процесу, відмова від жорсткого детермінізму будь-якого спрямування (економічного, культурного, політичного, когнітивного і т.д.), акцент на комплементарний, взаємодоповнюючий характер взаємозв'язків між різними соціальними чинниками і системами.
4) Акторна модель - зосередження уваги на повсякденному житті звичайних людей, виявлення основних шляхів і стратегій, які вони використовують, щоб впоратися з труднощами перехідного періоду. Вибір на користь певних життєвих стратегій, які роблять конкретні сімейства, і дії, в яких вони беруть участь, так само як можливості і обмеження, з якими вони стикаються, - стають предметом аналізу. Зіставлення вибору і стратегії різних сімейств, дає можливість представити контури нового соціального порядку, колективні результати індивідуальних дій акторів.
5) Структураційна модель - спроба синтезу структуралістської і діяльнісної перспектив. У рамках структураційного підходу історична (соціальна) реальність розглядається як наслідок структурування соціальних відносин у часі і просторі в процесі постійної інтеракції попередньої структури та індивідуальної волі. Власне протиріччя між соціальними структурами (економічними, соціальними, політичними, інституційними, культурними, ментальними) і суб'єктами історії, наділених волею і свободою вибору, між структурної детермінантний і людськими можливостями виходити за рамки встановлених минулим обмежень є фундаментальним питанням сучасного суспільствознавства.

Політичний розвиток — це перехід з одного політичного стану до іншого, якісно більш досконалого, від простого до більш складного на основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної діяльності.

Тенденції співвідношення понять "розвиток" і "політична модернізація": 1)основується на ідентифікації. Причому одні дослідники розділяють циклічний розвиток як частину більш загального процесу у визначені модернізації. Інші вважають теорію політичної модернізації похідною від концепцій політичного розвитку. Поняття "розвиток" виокремлюють за ознаками застосування його лише до краін,які здійснюють перехід до індустріального суспільства домі­нування натомість процесів інституціоналізації, мобілізації і політичної участі. 2) в 60-і pp. С. Хантінгтоном,заперечує ототожнення цих понять як таких,що "надміру обмежують застосування поняття по­літичного розвитку у часі й просторі, зокрема до аналізу полі­тичних процесів у Стародавній Греції й у Стародавньому Римі". А це, в свою чергу, унеможливлює "визнання кількісного регресу в суспільстві" і дає всі підстави для іитерпритації, що головною властивістю політичного розвитку с проста "зміна існуючих політичних реалій". Що ж до якісно змнінного вдосконалення останніх, то це — прерогатива політичної модер­нізації, яка "дозволяє суспільству рухатись від стану бідності до стану багатства".

Підходи до визначення терміну "політичний розвиток": Шаран, "По­рівняльна політологія",1) політичний розвиток як політична передумова економіч­ного розвитку; 2) політичний розвиток як політична модель ін­дустріальних суспільств; 3) політичний розвиток як модерніза­ція; 4) політичний розвиток як функціонування національної держави; 5) політичний розвиток-як адміністративній і право­вий розвиток; 6) політичний розвиток як масова мобілізація і участь; 7) політичний розвиток як будівництво

Дата добавления: 2015-07-16