Вплив інституту президентства на модернізацію політичної системи України

Політична система — це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.
«Модернізація» в загальному плані означає процес оновлення,осучаснення, тобто набуття менш розвиненими суспільствами низки ознак, характерних для більш розвинених суспільств, що, в свою чергу, передбачає масштабні, цілеспрямовані перетворення в усіх основних сегментах соціальної системи (в економічній, правовій, політичній сферах, соціальних відносинах, культурі, системі освіти). Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів.

До основних складових модернізаційних змін належать: раціоналізація діяльності бюрократії і суспільно-владних відносин; диференціація політичної структури; налагодження гнучкої системи

вдосконалення законодавства; визначення оптимального рівня децентралізації виконавчої вертикалі; забезпечення незалежності судової системи; подолання відчуження населення від політичногожиття; вибір і ціннісне обгрунтування мети соціальних перетворень;адаптація суспільства до нових соціальних цілей. Якщо процес модернізації є органічним стосовно конкретно взятого суспільства,тоді він проходить 4 основні стадії: 1) усвідомлення мети; 2)консолідацію модернізаторськи налаштованої еліти; 3) період трансформації; 4) інтеграцію суспільства на новій основі.

Наступні базисні ознаки поняття «голова держави»:

-займає найвище місце в ієрархії державних посад, отже є вищою посадовоюособою держави.-здійснює верховне представництво держави, як у внутрішньополітичномужитті, так і на міжнародній арені.-є носієм, перш за все, виконавчої влади, що здійснюється ним одноосібноабо спільно з урядом.

По утверждению В.Е.Чиркина «Институт президентства (президентуры)» в различных странах имеет три формы: индивидуальную, коллегиальную и смешанную. Первая характерна для подавляющего большинства стран всех континентов (президенты Франции, России, ЮАР, Бразилии, стран СНГ и т.д.). Вторая в виде президиума высшего представительного органа в Республике Венгрия. Государственный совет существовал в странах тоталитарного социализма до 90-х годов, сохранился на Кубе. Коллегиальная форма президентства используется в Швейцарии и Мексике. Смешанная форма института президентства возникла первоначально в Китае в 1954 году.

З часів здобуття Україною незалежності інститут президентства в країні неодноразово зазнавав змін. Це пов’язано з багатьма факторами, зокрема зі зміною політичної системи, чинного законодавства, необхідністю давати відповіді на кризові політичні ситуації, а також постійним „перетягуванням” повноважень гілками влади. Однак всі ці процеси завжди мали еволюційний характер. Можна сперечатися, чи була пропозиція екс-президента України Л. Кучми про необхідність реформування політичної системи шляхом внесення змін до Основного Закону наслідком природних еволюційних процесів, чи це, можливо, була ще одна спроба домогтися більших повноважень для себе, але ця подія безумовно вплинула на політичні процеси і мала серйозні наслідки.

Запровадження конституційної реформи не лише, якщо спрощувати її основний зміст, змінює форму інституту президентського правління, перетворюючи Україну на парламентсько-президентську республіку. Це матиме значно глибші наслідки, які відгукнуться на взаємовідносинах гілок влади, принципі функціонування основних політичних інститутів та виявлять, наскільки спроможна українська держава діяти за демократичними методами і відповідати європейським стандартам конституційного права.

Якщо проаналізуємо хоча б побіжно вітчизняну історіографію, то побачимо, що питання інституту президентства в рамках конституційної реформи в цілісному вигляді та з урахуванням усіх її етапів і проектів не розглядалося. Було багато спроб аналізу основних положень реформи (чи будь-якого проекту), наслідків впровадження реформи в майбутньому на політичну систему України, але окремо саме перспективи інституту президентства у зв’язку зі змінами Конституції недостатньо, на наш погляд, окреслені.

Стаття В. Речицького і Є. Захарова „Конституційна реформа 2004 року і права людини” [11] є цікавою з точки зору юридичного тлумачення прийнятих змін до Конституції України та їх наслідків для системи державного права. Автори дають і рекомендації, спрямовані на вдосконалення вже прийнятих норм, зосереджуючи увагу на принципово інших темах, зокрема реформуванні системи судової влади. Критичне осмислення основних положень прийнятого проекту №4180 міститься у статті І. Коліушка та В. Тимощука „А ви читали проект 4180? Критична оцінка „політичної реформи” [12], де акцентується увага на вадах законопроекту та проблемах, що можуть виникнути з його виконанням. Можемо побачити, що цей юридичний документ містить чимало правових колізій, які згодом можуть призвести до разбалансування гілок влади та відносин між ними. Матеріали „круглого столу” [6], на якому обговорювалися аспекти політичної реформи, цікаві різноманіттям думок щодо основного змісту реформи, майбутнього державного устрою України та шляхів втілення змін, які пропонуються фахівцями.

Інститут президентства в Україні на думку Горбатенка має позаюридичну специфіку формування і функціонування. «Президентська влада сформувалася на пострадянському просторі виникла як опора номенклатурної еліти. За допомогою цієї влади було створено протизаконні стартові переваги групі конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. В особі президента поєдналися формальний статус глави держави, фактичний статус глави виконавчої влади і тіньовий статус лідера потужного прошарку номенклатури. Внаслідок такого стану президентська влада в Україні не може піднятися над корпоративними інтересами, виразником яких її досі хоче бачити частина представників національної еліти. Фактично, на всіх рівнях державного управління постерігається нездатність еліти до стратегічного мислення і управління модернізацією, її невпевненість у результатах своїх реформ.» головна проблема в Україні в тому, що еліта на чолі з президентом не є зацікавленою у змінах і у них немає комплексу соціальних практично-орієнтованих цінностей, які можна було б закласти в національну модель М.

Дата добавления: 2015-07-16