Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку

Термін „сталий розвиток” був вперше використаний в 1987 р. в доповіді Комісії ООН „Наше спільне майбутнє”.

Всесвітній самміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку - новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, в тому числі й Україною.

У рішеннях Ріо наголошено на необхідності запровадження нових концепцій багатства та економічного зростання, що вимагає створення адекватних функцій управління та системи показників. Передбачені документами Ріо організаційні заходи включають розробку відповідної звітності для здійснення економічного аналізу та контролю за станом навколишнього природного середовища.

На жаль, результати виконання рішень Ріо через 9 років після їх ухвалення є незадовільними як в Україні, так і в інших країнах-учасницях Самміту. Вказані концептуальні завдання залишаються невирішеними, національні концепції та стратегії сталого розвитку - незатвердженими, а на практиці має місце навіть погіршення економічних, соціальних та екологічних умов у багатьох країнах та регіонах, про що наголошувалося на 19-й Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку (1997 р.), присвяченій підведенню підсумків виконання рішень Ріо.

Відтак запровадження аналізу процесів сталого розвитку обумовлює необхідність радикального перегляду існуючих парадигм господарювання й менеджменту та їх інформаційного забезпечення.

Одним із аспектів зміна сучасної економічної парадигми на нову є поділ економічних знань на фізичну та політичну економію. Така структура економічної науки та врахування схожостей і розбіжностей між вказаними складовими є важливою з міркувань методології аналізу процесів сталого розвитку.

Адже якщо фізична економія досліджує відповідність процесів господарського буття об'єктивним законам природи, то політична економія зосереджується на процесах, що здійснюються людьми та суспільними інститутами, які мають свободу вибору. Очевидно, на схожості цих складових має базуватися гармонійний синтез цілісного економічного знання, а їх розбіжності зумовлюють необхідність підпорядкування політичної економії фізичній.

Визначальними для вказаної зміни парадигм є здобутки заснованої С.А.Подолинським та продовженої В.І.Вернадським і М.Д.Руденком української школи фізичної економії, яка є водночас і новітньою світовою науковою школою, бо не має рівних собі аналогів за більш ніж 120-літню історію існування.

З позицій цієї школи, яку доречно розглядати як філософію "вписування" економічних систем у природну сферу, суспільно-господарський прогрес досягається завдяки усвідомленому управлінню, з одного боку, процесами фотосинтезу за допомогою людської праці у землеробстві та інших сферах нагромадження живої речовини, а з іншого - процесами видобутку та перетворення покладів корисних копалин у споживчі блага.

Концепція сталого розвитку. Вчені і політики визнали, що для того, щоб уникнути всесвітньої кризи в умовах глобалізації,перетворення світу у всеохоплюючий ринок, потрібно спільними зусиллями приборкати ринкові стихії, як це вдалось зробити в соціальних державах. Сталий розвиток має різні виміри: культурний, людський, соціальний, економічний, екологічний, політичний, духовно-етичний. Політологія відіграє в дослідженні сталого розвитку провідну роль, так як від політичної волі і політичних рішень залежить практична реалізація цієї концепції. Політологи мають врахувати труднощі і перешкоди на шляху переходу до нової цивілізаційної моделі розвитку. Сталий розвиток як нова цивілізаційна модель розвитку необхідна не лише для виживання окремого народу, але і виживання всієї цивілізації.Управління сталим розвитком на національному рівнімає відбуватись з використанням політичних можливостей, які мають сучасні національні держави. Сьогодні одні вчені вважають, що людство може вберегти себе від самознищення лише обмеживши споживання, інші – покладають надії на культуру, яка допоможе справитись з існуючими проблемами. Перехід до сталого розвитку вимагає подолання ряду труднощів. Одна з основних перешкод – це відсутність культури, яка б сприяла сталому розвитку. Світове співтовариство не тільки має усвідомити існування небезпеки для всього людства і необхідності спільно вирішувати глобальні проблеми, але і знайти шляхи їх вирішення. Розвиток в масштабах всього світу має бути соціально орієнтованим. Поки що рано говорити про „всесвітнє”, „глобальне”,„корпоративне” громадянство. Хоча існування такого громадянства означало б залучення всіх жителів планети до управління суспільними справами. Нині зростання кількості неурядових організацій, які намагаються сприяти утвердженню гуманізму в планетарному масштабі.

Методологічні аспекти здійснення аналітичних функцій та прийняття управлінських рішень за результатами аналізу процесів сталого розвитку

Пропонована облікова модель та відповідна їй сукупність показників покликані стати основою створення новітнього інформаційного забезпечення функцій екологічно та соціально орієнтованого менеджменту, зокрема, системи національних рахунків та її модифікацій (аналогічних згаданій SEEA (System for integrated Enviromental and Economic Accounting) тощо), фінансового та управлінського обліку, а також функцій контролю, аналізу, регулювання, що грунтуються на переважному використанні облікових даних.

Водночас її слід розглядати і як визначальну передумову інформаційного забезпечення аналізу та управлінських рішень на макро- і мікроекономічному рівнях, обгрунтування антикризових стратегій, формування моделей економічного зростання, побудови модифікованих на засадах фізичної економії сценаріїв сталого розвитку соціально-економічних систем.

Показники пропонованого бухгалтерського балансу дозволяють вибудувати систему макроекономічних індикаторів для аналізу процесів сталого розвитку.

Одним із них є відношення здобутих людьми відтворюваних ресурсів та створених ними інтелектуальних продуктів (цебто процесів антиентропійного характеру) до сукупності джерел, завдяки використанню яких надбані ці блага. З економіко-правової точки зору у даному випадку йдеться про загальнолюдську частку, привласнену минулими та сучасними поколіннями.

Індикатором, який суттєво доповнює вказаний, бо свідчить про загрози задоволенню потреб майбутніх поколінь, є відношення видобутих невідтворюваних ресурсів, а також шкоди, заподіяної довкіллю і населенню (цебто ентропійних процесів), до сукупних джерел життєдіяльності. В економіко-правовому контексті йдеться про питому вагу незворотної позики, взятої у прийдешніх поколінь, в структурі загальнолюдської власності.

Визначальним індикатором є відношення здобутих людьми відтворюваних ресурсів та створених ними інтелектуальних продуктів до сукупного обсягу видобутих невідтворюваних ресурсів та шкоди, заподіяної довкіллю і населенню. Індикатор свідчитиме про сталість суспільно-господарського розвитку, якщо, по-перше, створені блага перевищуватимуть здобуті ресурси та заподіяну шкоду, а, по-друге, видобуті невідтворювані ресурси будуть використовуватися переважно з метою протидії ентропійним процесам.

У найзагальнішому окресленні викладені пропозиції відкривають можливості запровадження у суспільно-господарську практику новітніх концептуальних положень аналізу процесів сталого розвитку, виходячи з рекомендованої облікової моделі та системи показників. Пропоновані підходи дають змогу розробити інформаційне забезпечення названих у документах Ріо:

концепцій багатства, які сприють досягненню вищого життєвого рівня світового співтовариства шляхом змін у способах життя, меншою мірою залежних від обмежених ресурсів Землі та адекватніших її можливостям життєзабезпечення;

концепцій економічного зростання, які враховують повну вартість природних ресурсів та базуються на нових економічних показниках, що приймають до уваги критерії сталості розвитку при визначенні економічного добробуту.

На такій теоретико-методологічній основі з'являється можливість окреслення підходів до розв'язання найважливішої проблеми, порушеної Конференцією в Ріо - зміни нераціональних структур споживання та виробництва, які не забезпечують сталості розвитку, особливо промислово розвинутих країн, надмірні вимоги та марнотратний стиль життя яких є основною причиною деградації довкілля в усьому світі.

У контексті розв'язання досліджуваної проблематики можуть бути запропоновані відповідні методологічні підходи, системи показників та масиви інформації для підготовки:

тематичної доповіді з питань сталого розвитку з метою її подання Президентом України до парламенту одночасно з Посланням 2002 року;

Доповіді Президента України на черговому Всесвітньому самміті ООН, присвяченому 10-й річниці з часу ухвалення документів Ріо;

"пакета" ініціатив Президента України з питань сталого розвитку для їх оприлюднення та поширення Україною як офіційних документів ООН.

Провідною ідеєю пропонованих ініціатив має стати консолідація суспільств та інтегрування світового співтовариства на антиенропійних засадах з метою гарантування безпеки прийдешніх поколінь.

Дата добавления: 2015-07-16