Партійна конкуренція як фактор політичної модернізації

Партійна система - система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями)1). Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, яка в свою чергу є у своєму широкому розумінні певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, звязків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні -- систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.До основних функцій політичних партій належать:
1. соціальна, або функція представництва соціальних груп у політичній сфері;
2. ідеологічна — розробка та пропаганда партією певних ідеологічних концепцій та цінностей;
3. політична: а) функція політичної рекрутизації, або залучення до політичної партії; б) функція електоральна, або боротьба за проведення виборчої кампанії;
4. інтегративна, або функція забезпечення зв'язку між державою та громадським суспільством.

типологія партійних систем, в основі якої лежать два критерії - кількість існуючих партій та наявність приципу альтернативності (можливості ротації, зміни правлячих партій):

1. Відсутність партійної системи. Вона може виникати у випадках: а) панування у суспільстві такої політичної культури, що не пердбачає існування та діяльності політичних партій в їх сучасному розумінні; б) введення вищою державною владою заборони на створення будь-яких політичних партій.

2. Однопартійні системи. Вони представлені двома головними і зовсім несхожими один на одного варіантами: а) системи, в яких всі інші, крім правлячої, партії недвозначно офіційно забороні, або їх створення де-факто унеможливлюється; б) системи, за яких в умовах плюралістичної демократії, але при переважанні непартійної політичної культури існує лише одна партія, а спроби сформувати инші партії просто ще не робились, або зазнали невдалі через хиби дій самх ініціаторів, а не через протидію їм з боку політичної влади. Слід зазначити, що серед класичних різновидів однопартійних систем треба розрізняти два основні стани цих систем (тобто правлячої партії): а) наявність широкої внутрішньопартійної демократії та свободою політичних дискусій; б) з нав`язування офіційнох одноманітності.

3. Двопартійні системи. Серед багатьох її варіантів найбільш характерними є такі: А). Неальтернативна ротаційна суто двопартійна. Б). Неальтернативна неротаційна суто двопартійна система з партією-гегемоном. В). Альтернативна ротаційна суто двопартійна. Г). Де-факто двопартійна при формальному існуванні багатопартійності з відсутністю обмежень на чисельність партій.

4. Неальтернативні багатопартійні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій і з інституціоналізованою роллю партії-гегемона.

5. Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій.

6. Де-факто неальтернативні плюралістичні партійні системи з наявністю партії-гегемона. 7. Двоблокові багатопартійні системи, в яких жодна з партій не може самостійно здіснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двоа групами політичних партій (приклад - Малайзія). При цьому така система може характеризуватися як наявністю постійного блоку-гегемона, так і періодичною ротацією правлячих блоків.

8. Багатополюсна система багатопартійної роздробленості, за якої правлячі коаліції політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну (прикладом є Таіланд). У чітко стратифікованому суспільстві партійна система (й відповідно політична система в цілому) розподіляється на такі головні соціально-політичні блоки (які не слід плутати з партійними блоками): а) блок правлячих сил; б) блок опозиційних сил; в) блок проміжних та нейтральних сил. Однак у певних ситуаціях - при тих чи інших (як демократичних, так і авторитарно автократичних) формах майже всезагального соціального консенсусу опозіційний блок на деякий час може практично зникати. А при максимальному посиленні конфлікту між правлячим і опозиційними блоками та відносній рівновазі їх сил може щезати сама єдина партійна система (і єдина політична система в цілому), розпадаючись на дві або цілу низку повністю відокремлених одна від одної систем. При цьому деякі з компонентів старої спільної партійної системи на всій або частині території країни нерідко перетворюються у нелегальні, підпільні. Результатами такого розколу (й навіть атомізації) на рівні політичних структур часто бувають бувають громадянська війна (в тих чи інших її формах), перемога сепаратистських або іредентистських рухів тощо.

«Модернізація» в загальному плані означає процес оновлення,осучаснення, тобто набуття менш розвиненими суспільствами низки ознак, характерних для більш розвинених суспільств, що, в свою чергу, передбачає масштабні, цілеспрямовані перетворення в усіх основних сегментах соціальної системи (в економічній, правовій, політичній сферах, соціальних відносинах, культурі, системі освіти). Будь-яка політична модернізація не можлива без реформування і модернізації політичної системи країни, а політ. конкуренція має змінити курс влади на політ. модернізацію. Важливим показником модернізаційного потенціалу політичної системи є її відкритість. Відкритість - це характеристика, яка визначає ступінь сприйняття системою та її окремими складними компонентами зовнішніх імпульсів, мірою проникнення до неї ззовні будь-якої «речовини». Ступінь відкритості та ступінь гнучкості системи є взаємозалежними показниками, які характеризують здатність країни до М.. Якщо систему характеризують як закриту, то до чинників, які формують її закритість(відповідно і не демократичність) відносять авторитарність, боротьбу за владу як самоціль, відсутність демократичної політичної культури, правову неврегульованість діяльності опозиції, а головне – недемократичні механізми рекрутування еліти (переважання системи гільдій над антрепренерською системою,пріоритет принципів клановості, клієнталізму, значення фінансового і соціального статусу над особистісними та професійними якостями,вузькість соціальної бази рекрутування). Як наслідок, знижується вертикальна мобільність,сповільнюються процеси циркуляції еліти, гальмуються модернізаційні процеси. Ще одним негативним чинником, що не сприяє демократичним змінам, є слабка партійна структурованість еліти. Значення її кланово-корпоративістської приналежності, як правило, домінує над партійністю. Партійність розглядається не як демократичний засіб представництва інтересів, а як інструмент досягнення тактичних, кон’юнктурних, партикулярних або особистих інтересів. Також важливим чинником модернізації є забезпечення широкої участі громадян у політичному житті. Забезпечувати її покликані політичні партії та групи за інтересами, модернізаційний потенціал яких обумовлений їх функціями. Найважливішою серед них є функція структуризації політичного життя, завдяки якій суспільство постає як певна система організованих інтересів. Важливе значення має також функція соціальної інтеграції, що дає змогу партіям та групам інтересів виконувати, з одного боку, роль посередників, єднальної ланки між громадянами і владою, а з іншого — сприяти спілкуванню представників різних верств населення.

Урядова аналітична записка 2010 р.: Партійно-електоральна система України: шляхи оптимізації

В записці обгрунтована необхідність оптимізації існуючої в Україні партійно-електоральної системи на підгрунті невідкладного “доопрацювання” формули пропорціонального представництва. Визначені цільові критерії та орієнтири для проведення електоральної реформи, що повинні закріпити баланс влади відповідно до принципів консенсусної демократії. З огляду на виокремлені цільові засади електорального реформування та поточний стан політичної системи України обгрунтовані та запропоновані для практичного використання дві електоральні моделі: “пропорційна з відкритими регіональними списками” та “триномінальна”.

Аналітична записка

Реформування електоральної формули, її “доведення” до вимог послідовного демократичного розвитку має керуватися, щонайменше, двома принциповими критеріями:

· підвищення представницьких стандартів парламенту, зміцнення зв¢язку між депутатами та виборцями;

· гармонізація взаємодії парламенту з президентською владою через нівелювання можливостей формування уряду за принципом “переможець отримує все”.

Як перехідний варіант (за силу більшої простоти та близькості до опробованої в Україні виборчої практики) може розглядатися так звана “Триномінальна виборча система” – гібридна модель, в якій пропорційність результатів забезпечується мажоритарним механізмом голосування.

Слід враховувати, що за конструктивними можливостями пропорційна система з трьохмандатними округами поступається першій із запропонованих. Вона множить електоральні шанси великих партій за рахунок малих та стимулює трансформацію партійно-електоральної системи до двохпартійного формату.

Висновки та рекомендації:

1. Оптимізація існуючої в Україні партійно-електоральної системи має поєднувати дві стратегічні цілі: закріплення балансу властей у трикутнику „Президент-уряд-опозиція” відповідно до принціпів консенсусної демократії та підвищення представницьких якостей і функцій Верховної Ради.

2. Єдиний шлях досягнення такої подвійної мети – посилення пропорційного формату формування українського парламенту.

3. З точки зору отримання оптимального результату в коридорі заявлених цілей рекомендується впровадити в українську практику пропорційну модель з відкритими регіональними списками, 5% прохідним порогом по округам та розподілом мандатів за методом Сент-Лагю. Її єдиний очікуваний (досить умовний) недолік стосовно України – можливі труднощі організаційного плану, що пов'язані з процесом адаптації до неї виборчих комисій.

4. Враховуючи, що адаптація до пропорційно-регіональної моделі з методом Сент-Лагю у ракурсі очікувано строкового характеру електоральних змін може стати деструктивним фактором, пропонується перехідний варіант, більш простий та близький до виборчого досвіду України - „триномінальна” (трьохмандатна) модель. Її недоліком є ризики трансформації партійно-електоральної системи до двохпартійного формату, дрейфу політичного режиму до авторитарних механізмів структурування та відправлення влади.

Дата добавления: 2015-07-16