Читайте также:
|
1. Людина як проблема філософії.
2. Соціально-природна суть і буття людини.
3. Значення життя як функція людського буття.
При розгляді першого питання «Людина як проблема філософії» студенту необхідно знати, що, до чого б не зверталася філософія, які б не розглядала проблеми, вона ніколи не забуває про головне - про людину, про сенс її існування.
Філософи античності розглядали людину як образ Космосу, як «малий світ», мікрокосм. Соціальне і природне часто ототожнювалося ними. Платон розумів людину як комбінацію душі і тіла, вважав, що душа належить до світу ідей. Аристотель наполягав на єдності душі і тіла.
У середньовічній філософії народжується уявлення про людину як створеному за образом і подобою Божому, яка має волю у виборі добра і зла, про людину як особистість.
Філософія епохи Відродження (Ренесансу) аналізує людину як автономну істоту, як живу цілісність. Єдність душі і тіла - це перевага людини перед іншими створеннями. Ідеал людини пов'язаний із затвердженням його самобутньої індивідуальності і одночасно універсальності. В цю епоху виникають гуманізм і антропоцентризм, що прославляє людину як вищу цінність.
Філософія Нового часу акцентує увагу на духовній сутності людини. Людина - істота розумна і етична, здібна до безмежного творчого розвитку, пізнанню таємниць і законів природи і активному використовуванню цих знань в практичний - перетворюючої діяльності.
Гегель розвиває ідею історичності людини. Для нього людина - носій загальнозначущою духу, суб'єкт пізнавальної і історичної діяльності, що створює світ культури.
Л.Фейербах і Н.Г.Чернишевській розглядають людину як плотсько-тілесну істоту.
Марксизм зв'язує розуміння суті людини з суспільно-історичними умовами його функціонування і розвитку. Суспільне буття визначає свідомість людини. Суспільство детермінує властивості особи.
«Філософія життя» (Ніцше, Бергсон) на перший план висуває волю, інтуїцію. Свідомості часто протиставляється несвідоме.
Фрейд прославляє несвідоме над свідомістю. Джерела релігії, культури, всього людського він бачить в несвідомому.
Феноменологія (Гуссерль) прагне подолати замкнутість особи, вважає, що переживання споконвічно спрямовані на зовнішній світ.
Сплеск у вивченні проблеми людини доводиться на початок XX століття (праці М.Шелера, Х.Плеснера, А.Гелена). Під впливом їх ідей філософська антропологія стає спеціальною дисципліною.
Екзистенціалісти (Сартр, Камю) намагаються «врятувати людину», ізолюючи його від життя, від тих реальних зв'язків, які існують у людини з світом природа і суспільства. Страх, туга і відчай відштовхує його від буття, людина замикається в самому собі, в своїй самоті.
В українській і російській філософській традиції антропологічні мотиви завжди були тими, що ведуть, визначають специфіку і характер всього духовного життя (Г.С.Сковорода, В.С.Соловйов, Ф.М.Достоєвській, Л.Н.Толстой, Н.А.Бердяєв і ін.). Сучасні українські філософи (В.І.Шинкарук, М.В.Попович, В.Г.Табачковський) зберігають і розвивають антропологічний напрям, досліджуючи актуальні проблеми людини.
Студенту слід знати, що людина настільки багатогранна істота, що пізнання її природи не може бути однозначним, одновимірним. Абсолютизація того або іншого вимірювання людської сутності не дозволяє зрозуміти людину у всій повноті його буття. Окремі «образи людини» не виключають, а доповнюють один одного. Такий підхід до проблеми дозволяє знайти все те цінне, що є в різних філософсько-антропологічних версіях про людину з античності до наших днів.
При вивченні другого питання «Природа, сутність і буття людини» слід враховувати, що філософський аналіз цієї проблеми передбачає різносторонній аналіз сутності людини.
В процесі вивчення філософської концепції людини необхідно враховувати.
По-перше, те, що людини не можна розглядатися тільки з позицій детермінованої кінцевими природними і соціальними чинниками.
По-друге, природне і соціальне в людині - не слід протиставляти один одному або абсолютизувати.
По-третє, соціальне не зводиться до біологічного.
По-четверте, духовний світ людини слід розглядати не як просте відображення дійсності, а і як самостійну реальність.
Філософський підхід до пізнання людини вимагає розгляду його як цілісної єдності, в якому всі сторони взаємодії виступають як необхідні моменти. Ні людина по відношенню до світу, ні світ по відношенню до людини не виступає тільки як засіб або тільки як мета: і людина і світ є самоцінними і служать один одному.
Студенту слід пям'ятати, що буття людини, яке є системою відносин з оточуючою дійсністю, досить різноманітне. Перш за все, людина є біологічна істота і в цьому значенні є частиною природи, є її породженням, продуктом.
У той же час існування людини — це специфічно людська діяльність, а не існування взагалі, визначальною межею якого є матеріальна трудова діяльність.
Разом з фізичними силами і здібностями в творчій діяльності людини беруть участь його психічні сили і здібності. Істотним моментом людської діяльності є пізнання об'єктивної реальності.
Аналізуючи сутність буття людини, можна виділити наступні характерні моменти:
- життєдіяльність людини є процесом свідомої, доцільної діяльності, спрямованої на пізнання і перетворення світу;
- життєдіяльність людини є безперервний процес задоволення, відтворення і народження нових потреб, здійснюваних на основі матеріального виробництва;
- життєдіяльність є процес вільної, творчої діяльності по відношенню до світу і самої людини, процес, в якому необхідність свободи стає необхідною умовою самої життєдіяльності.
З урахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення людини як унікальної істоти:
Людина - це біосоціальна істота, відмінною рисою якої є володіння мовою і свідомістю. Воно генетично зв'язана з іншими формами життя, але виділилася з них завдяки трудовій діяльності.
Існує два способи буття людини - «ззовні» і «зсередини». У першому випадку воно виступає продуктом дії космічних сил і історичних соціальних обставин, в другому - як носій індивідуального начала, як можливість існування.
Сутність людини не є щось раз і назавжди дане. У кожен певний момент часу людина знаходиться в конкретних умовах, які диктують йому цілі, засоби, роблять вплив на вибір життєвих цінностей. Свобода вибору свого життєвою світу - фундаментальна межа людського буття.
При розгляді третього питання «Сенс життя як функція людського буття» необхідно пам'ятати, що при аналізі буття людини, не можна обійти увагою питання про сенс людського існування.
Сенс життя є осмисленням людиною свого призначення, «самовиправдання» своєї життєдіяльності. Він містить у собі цілі, ідеали, установки, умонастрій і лінію поведінки людини.
Сенс життя не задане людині споконвічно. Людина змінюється у зв'язку із змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, у формах життєдіяльності. Разом з цими змінами відбуваються зміни і сенс життя. До того ж, людина існує в багатьох формах буття, тому сенс його життя багатовимірний.
В історії духовних шукань людства можна виділити три головні підходи до рішення цієї проблеми:
1. Сенс життя перебуває за межами життя - в об'єктивних порядках вищого буття, у надособистісних цінностях, у божественному началі. З цієї точки зору, єдине, що робить усвідомленим життя і додає йому абсолютного значення, - дієва співучасть у житті, що направляється надприродними силами.
2. Сенс життя вважається споконвічно властивим життю в його глибинних підставах, іншими словами, цінність і сенс життя - у самому житті. Згідно даному підходу, людина здатна перевлаштувати світ на засадах добра і справедливості. Ця прогресивна мета і додає змісту людському існуванню.
3. Сенс життя задається самою людиною, завдяки її зусиллям по самореалізації. Згідно з цим підходом, життя саме по собі не має раз і назавжди заданого сенсу. Людина завдяки своїй діяльності, свідомо або несвідомо, навмисно або стихійно додає їй значення і тим самим вибирає і творить свою людську суть.
Студенту необхідно знати, що кожен індивід може проектувати свій спосіб буття і його стиль, але при цьому він завжди виходить з деяких допущень про достовірність визначених, кореняться в самому житті, цінностей, виходить з певного розуміння значення життя і цілей життєдіяльності. Окрім цього питання про вибір людиною сенсу життя детерміноване соціальними умовами, тим або іншим рівнем культури, релігійними догмами, а так само макро- і мікросередовищем, в якій здійснюється людська життєдіяльність.
Детальніше в довідковій літературі дивитися статті:
1.Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Гуманизм», «Духовность», «Индивид», «Индивидуальность», «Природа человека», «Смысл жизни человека».
2.Новаяфилософская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Человек», «Индивидуальность», «Жизнь», «Образ жизни», «Общение», «Смерть».
Дата добавления: 2015-07-19; просмотров: 143 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Продуктивні сили відображають ставлення людей до предметів і сил природи. Їх елементами є люди (з їх знаннями, досвідом і виробничими навиками), засоби | | | Змістовний модуль № 15. Особистість і суспільство |