Гіпотеза - це наукове допущення або припущення щодо суті об'єкту, сформульоване на основі ряду відомих фактів.

Вона проходить дві стадії: висунення і перевірки. У міру того, як гіпотеза перевіряється і обгрунтовується, вона може бути відкинута як несостоятельная, але може бути і «відшліфована» до істинної теорії.

Теорія - це форма наукового знання, що дає цілісне відображення істотних зв'язків досліджуваного об'єкту.

Теорія як цілісна система знань, що розвивається, має таку структуру:

а) аксіоми, принципи, закони, фундаментальні поняття;

б) ідеалізований об'єкт у вигляді абстрактної моделі зв'язків і властивостей об'єкту;

в) логічні прийоми і методи;

г) закономірності і положення, що виводяться з основних положень теорії.

Теорія виконує наступні функції: описову, пояснювальну, прогностичну (передбачаючу), синтетичну, методологічну і практичну.

Опис є первинна, не зовсім строга, приблизна фіксація, вичленовування й упорядкування ознак, рис і властивостей досліджуваного об'єкту. До опису того або іншого явища вдаються в тих випадках, коли неможливо дати строго наукове визначення поняття. Опис виконує важливу роль у процесі становлення теорії, особливе на початкових його етапах.

Пояснення здійснюється у формі висновку або системи висновків з використанням тих положень, які вже містяться в теорії. Цим відрізняється теоретичне пояснення від буденного пояснення, яке базується на буденному, повсякденному досвіді.

Прогноз, передбачення. Наукова теорія дозволяє побачити тенденції подальшого розвитку об'єкту, передбачати, що буде з об'єктом в майбутньому. Найбільшими прогностичними можливостями володіють ті теорії, які відрізняються широтою обхвату тієї або іншої області дійсності, завглибшки постановки проблем і парадігмальностью (тобто комплексом нових принципів і наукових методів) їх рішення.

Синтезуюча функція. Наукова теорія упорядковує обширний емпіричний матеріал, узагальнює його, виступає як синтез цього матеріалу на основі певного єдиного принципу. Синтезуюча функція теорії виявляється також і у тому, що вона усуває роздробленість, роз'єднаність, фрагментарність окремих компонентів теорії, дає можливість знайти принципово нові зв'язки і системні якості між структурними компонентами теоретичної системи.

Методологічна функція. Наукова теорія поповнює методологічний арсенал науки, виступаючи у вигляді певного методу пізнання. Сукупність же принципів формування і практичного застосування методів пізнання і перетворення дійсності і є методологія освоєння людиною миру.

Практична функція. Створення теорії не є самоціллю для наукового пізнання. Наукова теорія не мала б великого значення, якби вона не була могутнім засобом для подальшого вдосконалення наукового пізнання. У цьому плані, теорія, з одного боку, виникає і формується в процесі практичної діяльності людей, а з іншою - сама практична діяльність здійснюється на основі теорії, освітлюється і прямує теорією.

Переходячи до вивчення третього питання «Форми і методи наукового пізнання », потрібно з'ясувати, що наукове пізнання не може обійтися без методології.

Метод - це система принципів, прийомів і вимог, якими керуються в процесі наукового пізнання. Метод - це спосіб відтворення в мисленні досліджуваного об'єкту, що вивчається.

Методи наукового пізнання підрозділяються на:

а) спеціальні ( ті, що використовуються тільки окремими науками )

б) загальнонаукові

в) універсальні ( філософські ).

Залежно від ролі і місця в науковому пізнанні фіксують методи: формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, дослідження і виклади.

У науці має місце підрозділ на методи: природних і гуманітарних наук.

Специфіка перших (методи фізики, хімії, біології) визначається необхідністю пояснення причинно-наслідкових зв'язків явищ і процесів природи, других (методи феноменології, герменевтики, структуралізму) - розумінням сутності людини та її світу.

До методів і прийомів наукового пізнання відносяться:

спостереження - це систематичне, цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, з метою ознайомлення з об'єктом. Воно може включати процедуру вимірювання кількісних відносин досліджуваного об'єкту;

експеримент - прийом дослідження, при якому об'єкт ставиться в умови, що точно враховуються, або штучно відтворюється з метою з'ясування тих або інших властивостей;

аналогія - встановлення в об'єктах схожості деяких ознак, властивостей і відносин, і на цій підставі - висунення припущення про схожість у них інших ознак;

моделювання - метод дослідження, при якому об'єкт дослідження замінюється іншим об'єктом (моделлю), що знаходиться відносно подібності з першою. Модель піддається експерименту з метою отримання нових знань, які, у свою чергу, піддають оцінці і прикладають до об'єкту, що вивчається. Велике значення в науці придбало комп'ютерне моделювання, що дозволяє моделювати будь-які процеси і явища;

формалізація - дослідження об'єкту з боку форми з метою глибшого пізнання змісту, що дозволяє оперувати знаками, формулами, схемами, діаграмами;

ідеалізація - граничне відвернення від реальних властивостей предмету, коли суб'єкт в думках конструює об'єкт, прообраз якого є в реальному світі («абсолютно тверде тіло», «ідеальна рідина»);

аналіз - розчленовування об'єкту, що вивчається, на складові частини, сторони, тенденції з метою розглянути зв'язки і відносини окремих елементів;

синтез - прийом дослідження, об'єднуючий в єдине ціле розчленованих аналізом елементів, з метою виявлення закономірних, істотних зв'язків і відносин об'єкту;

індукція - рух думки від приватного до загального, від одиничних випадків до загальних висновків;

дедукція - рух думки від загального до приватного, від загальних положень до окремих випадків.

Вказані вище методи наукового пізнання широко використовуються на емпіричному і на теоретичному рівні пізнання. На відміну від них метод сходження від абстрактного до конкретного, а також історичний і логічний методи застосовуються в першу чергу на теоретичному рівні пізнання.

Метод сходження від абстрактного до конкретного – це метод теоретичного дослідження і викладу, суттю якого є рух наукової думки від початкової абстракції («початок» — однобічне, неповне знання) - до відтворення в теорії цілісного образа процесу, що вивчається, або явища.

Цей метод застосовний і в пізнанні тієї або іншої наукової дисципліни, де йдуть від окремих понять (абстрактного) до багатобічного знання (конкретне).

Історичний метод вимагає вивчати предмет в його розвитку і зміні з усіма найдрібнішими деталями і другорядними ознаками, вимагає відстежувати всю історію розвитку даного явища (від його генезису - до теперішнього часу) у всій повноті і різноманітті його аспектів.

Логічний метод є відображенням історичного, але він не повторює історію у всіх деталях, а бере головне істотне в ній, відтворюючи розвиток об'єкту на рівні суті, тобто без історичної форми.

Серед наукових методів дослідження особливе місце займає системний підхід, що є сукупністю загальнонаукових вимог (принципів), за допомогою яких будь-які об'єкти можуть бути розглянуті як системи.

Системний аналіз має на увазі:

а) виявлення залежності кожного елементу від його функцій і місця в системі з урахуванням того, що властивості цілого не зводяться до суми властивостей його елементів;

б) аналіз поводження системи з точки зору обумовленості її включеними в неї елементами, а також властивостями її структури;

в) вивчення механізму взаємодії системи і середовища, в яку вона «вписана»;

г) дослідження системи як динамічної, розвивається цілісності.

Системний підхід має велику евристичну цінність, оскільки він застосовний для аналізу як природно-наукових, так і соціологічно-гуманітарних і технічних об'єктів.

У довідковій літературі звернетеся до статей:

1.Лебедев С.А.Философия науки. Словарь основных терми­нов. - М., 2004. Ст.: «Метод», «Методология», «Наука», «Науч­ная картина мира», «Наблюдение», «Научная проблема», «Науч­ная теория», «Теоретическое и эмпирическое».

2.Современныйфилософский словарь. - М., 2004. Ст.: «Вненаучное знание», «Дедукция», «Гипотеза», «Гносеология», «Зна­ние», «Знание и незнание», «Методология», «Наука», «Теория».

3.Новаяфилософская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Метод», «Наука», «Интуиция», «Эмпирическое и теоретиче­ское», «Познание» и др.

4.Філософськийенциклопедичний словник. К., 2002. Ст. «Методологія науки», «Наука», «Інтуїція», «Емпіричне і теоретичне» та ін.

Дата добавления: 2015-07-19