Філософія – являє собою вищий тип світогляду, для якого характерні раціональність, системність, логічність, теоретична оформленість.

Друге питання «Предмет філософії» слід почати із з'ясування того положення, що людина з давніх часів прагнула зрозуміти навколишній світ. Філософія - це область духовної діяльності людини, пов'язана з постановкою, аналізом і рішенням світоглядних, загальнолюдських проблем, виробленням цілісного погляду на світ, на місце людини в ньому.

Слово «філософія» (греч. phileo - люблю + sophia - мудрість) означає дослівно «любов до мудрості». Існує думка, що філософ і математик античності Піфагор (VI в. до н.е.) був першим, хто назвав себе філософом.

Старогрецький філософ Платон (V в. до н.е.) використовував термін «філософія» як пізнання сущого.

Вслід за ним Арістотель (IV в. до н.е.) вважав задачею філософії, є аналіз причин речей.

Перші філософські системи з'явилися близько 3 тисяч років тому в Стародавньому Китаї і Індії, а класичну форму знайшли в Стародавній Греції. Виникнення філософії в Стародавній Греції історично співпало з виникненням наукового знання. Філософія склалася як перша історична форма теоретичного знання. Всі знання, якось відмінні від міфології і релігії, стародавніми мислителями Еллади були названі філософією.

У міру накопичення спеціальних наукових знань почалося розмежування між окремими областями знання. Вже в античності з єдиного нерозчленованого знання відбулося виділення математики, астрономії, фізики, медицини і інших наук. Одночасно відбувалася зміна і розвиток самого філософського знання. Предметом філософії, на відміну від природних і технічних наук, стала духовна діяльність людини, а також усвідомлення людиною цієї діяльності, її змісту, цілей, призначення людини в світі.

Філософія - це вчення про людину, його місце в світі. Вона досліджує загальні закономірності природи, суспільства і людського мислення.

У філософії концентруються і одержують найбільш послідовний вираз ідеї, відчуття, установки і настрої, існуючі в суспільстві. Філософський роздум відповідає глибинній потребі людини в розумному обґрунтуванні і поясненні природи, суспільства, людини і його мислення в їх цілісності і взаємообумовленості.

Філософське осмислення дійсності припускає наявність двох протилежностей. Ними виступають: світ «зовнішній» по відношенню до свідомості людини - об'єктивна реальність і світ «внутрішній» (психічне, духовне життя людини) суб'єктивна реальність. Різні відносини двох реальностей: об'єктивної і суб'єктивної, об'єкту і суб'єкта пронизують всю філософію впродовж всієї її історії від початку виникнення.

Ці відносини характеризують як –

питання про відношення людини до світу,

питання про відношення свідомості до буття,

питання про відношення суб'єктивного до об'єктивного.

Залежно від того, як філософи відповідали на це питання, яке іноді називають основним питанням філософії, вони розділилися на два напрями - матеріалізм і ідеалізм.

Матеріалісти стверджують, що первинним є матерія, а вторинним - свідомість.

Ідеалісти первинним рахують свідомість, вторинним - матерію.

Як філософський напрям ідеалізм визнає за первинний абсолютну ідею, світовий розум (Платон, Гегель) або свідомість людини, «комплекс відчуттів» (Берклі, Фіхте) як визначальна причина всього сущого.

Студенту слід знати, що філософи часто намагаються завуалювати свою світоглядну позицію. Матеріалісти, наприклад, називають себе субстанциалістамі, а ідеалісти - функционалістами, проте від такої гри в терміни суть філософського бачення миру не змінюється.

Філософський принцип, згідно якому все існуюче має одне джерело, єдине в своїй основі, називається монізмом. Розрізняють матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Перший єдність миру бачить в його матеріальності. Другий - за основу всього приймає духовний початок (свідомість).

У історії філософії зустрічалися мислителі, що намагалися зайняти проміжну позицію. Вони визнавали рівноцінність, незалежність двох першооснов миру: матерії і свідомості. Таких філософів називають дуалістами.

Розгляд відношення людини до світу, свідомості до буття, породжує питання про те, чи в змозі наше мислення пізнати навколишній світ?

Це питання: чи пізнаваний мир і якщо пізнаваний, то в якому ступені - складає найважливішу складову частину філософського осмислення дійсності.

Залежно від того, яку позицію в рішенні питання про пізнаваність миру займають філософи, вони розділилися на два напрями.

До першого, а їх більшість, належать прихильники пізнаваності миру. Серед тих, хто стоїть на позиціях пізнаваності миру є такі течії як:

сенсуалісти - головну роль в пізнанні відвідні плотському пізнанню(Локк, Кондільяк);

раціоналісти - головну роль відводять розуму (Декарт, Спіноза);

іррационалісти - відкидають або принижують роль розуму в пізнанні (Ніцше, Бергсон).

До другого (їх меншина) належать супротивники пізнаваності миру. Серед них виділяють дві основні течії: скептицизм і агностицизм.

Скептицизм - відкидає можливість достовірного знання про світ (Піррон, Горгий).

Агностицизм - повністю або частково відкидає можливість пізнаваності миру (Юм, Кант).

Розглядаючи третє питання «Основні функції філософії» студенту необхідно виходити з того, що філософія тісно пов'язана з життям людей, задовольняє певні соціальні потреби.

Тому філософія завжди виконувала і виконує функцію універсального знання або пропедевтики (ввідного курсу) до універсального знання.

Найважливішими функціями філософії є так само:

- світоглядна, виражає відношення людини до світу, орієнтує його дії в духовно-практичній сфері;

- гносеологічна (теоретико-пізнавальна або епістемологичеськая), вирішує питання про пізнаваність миру і достовірності знання;

- методологічна - виступає як система методів пізнання;

- ідеологічна (соціальна), що впливає на соціальні відносини і взаємозв'язки;

- гуманістична, направлена на визнання пріоритету особи на основі загальнолюдських цінностей;

- культурно-виховна, сприяюча формуванню у людини культури мислення і спілкування, орієнтуюча людину на істину, добро і справедливість;

- критична, пов'язана з орієнтацією на цінності і ідеали, з оцінкою соціальної дійсності під відповідною точкою зору;

- аксиологичеськая (ціннісно-регулятивна) - полягає у визначенні цінностей життя, системи етичних і гуманістичних принципів і ідеалів, значення життя людини;

- евристична, служить приросту наукових знань, відшукуванню шляхів до нових відкриттів;

- прогностична, направлена на філософське осмислення перспектив розвитку людини, культури і цивілізації, рішення глобальних проблем.

Ці і багато інші функції філософії характеризують її роль в суспільстві, в етично-духовному розвитку людини і суспільства, відображають зв'язок філософської теорії з практикою.

Для глибшого ознайомлення з темою слід звернутися до наступної довідковій літератуи:

1. Современный философский словарь. - М, 2004. Ст.: «Дуа­лизм», «Идеализм», «Материализм», «Мировоззрение», «Миф», «Монизм», «Основной вопрос философии», «Скептицизм», «Фи­лософия».

2. Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.:«Мировоззрение», «Философия», «Материализм», «Идеа­лизм».

3.Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Світогляд», «Філософія», «Матеріалізм», «Ідеалізм», «Основні питання філософії».

---

Дата добавления: 2015-07-19