Мовознавча доказовість концепції інтелектуалізації літературної мови в українській лінгвістиці

Інтелект – характеристика цивілізації, а його процесуальна форма – інтелектуалізація. Традиційна матеріалістична філософія заперечувала його як даність, а отже як об’єкт вивчення. Правомірне існування понять «інтелект, інтелектуалізація» у статусі наук лінгістич категорій зумовлена як перспективними теоретичними концепціями мовознавства, що осмислюють питання онтогенезу і філогенезу в конкретиці мови, так і фактичними досягненнями спеціальних галузей знання, передусім теорії інформатики, медицини і психології, та можливості використання їх даних у лінгв дискурсі. Проблема інтелект та його лінгв репрезентації формулюється як антропологічно зорієнтована гіпотеза. Підставою для цього є прагнення пізнати і пояснити суттєві характеристики духовного буття людини через мовні форми. Інтелектуалізм – єдина онтологічна сутність мислення людини. Форми в літ мові об’єктивно є предметом наук лінгв аналізу. Інтелектуалізація літ мови як лінг дослідн парадигма є наук гіпотезою. В українській лінгвістиці інтелектуаліз ідеї пізання культури через мову розвиваєтьсяз к кін. 19 ст, а саме у працях Костомарова В.Г, Єрмоленко С.Я., Тараненка О.О. тощо. Приплітаємо Потебню Відправною для нього була ідея про мову як діяльність (energeia) духу, про творення думки мовою. У слові - мовленні він виділяє зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення). Внутрішня форма слова, за О.О. Потебнею, визначається своєрідністю народної (національної) мови з властивим саме їй способом бачення та самобутнім світосприйняттям. Велику увагу О.О. Потебня приділяв проблемі еволюції значень. Мова є необхідною умовою мислення окремого індивіда навіть коли той перебуває наодинці з собою, адже поняття формується тільки засобами вербалізації, а без поняття неможливе мислення. Однак у дійсності мова розвивається тільки в суспільстві, і не лише тому, що людина завжди є частиною цілого, до якого вона належить, а саме свого племені, народу, людства, не тільки внаслідок необхідності, взаємного розуміння як умови можливості суспільних зв'язків, а й тому, що людина розуміє саму себе, тільки випробувавши на інших людях зрозумілість своїх слів. Взаємозв'язок мовлення та розуміння посилює протилежність об'єктивності та суб'єктивності: об'єктивність посилюється, коли промовець чує від іншого своє власне слово, а суб'єктивність при цьому не тільки не втрачається, оскільки промовець завжди відчуває свою однорідність, "єдність" із тим, хто розуміє, а й закріплюється, адже думка у слові перестає бути одноосібною, внаслідок чого відбувається, так би мовити, розширення суб'єкта.

Дата добавления: 2015-11-14