Концепція психології інтелекту М. Холодної

Поняття "інтелект" вживають на означення загальної розумової здатності комплексу поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань. Інтелект (лат. іntellectus - розуміння і пізнання)- загальна здібність до пізнання і вирішення проблем, що визначає успішність діяльності і є основою Інших здібностей; система пізнавальних здібностей індивіда: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви; здібність до вирішення проблем.

Марина Олександрівна Холодна (нар. 1949) - російський психолог, професор, завідувачка лаб. психології здібностей і ментальних ресурсів ім. В. Н. Дружиніна Інституту психології РАН. Відома насамперед дослідженнями у сфері психології інтелекту, обдарованості, педагогічної психології і когнітивних стилів.М.А. Холодна визначає інтелект як форму організації ментального (розумового) досвіду суб'єкта. Мовний фактор є об’єктивною проекцією на функціональні вияви інтелекту Концепція М.А. Холодної дає ключ до вирішення фундаментальної проблеми: чим визначаються індивідуальні відмінності в інтелектуальній продуктивності? Від яких параметрів психіки як системи, яка перероблює інформацію вони залежать? Ключовим поняттям, яке може бути використане для встановлення зв'язку общепсихологічного і диференційно-психологічного підходів до дослідження інтелекту, є поняття "ментальний простір ", точніше - " мірність ментального простору". За твердженням М. Холодної, інтелект має такі базові властивості: 1) властивості рівнів, що характеризують досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних функцій (вербальних і невербальних), і презентації дійсності, що є в основі психічних процесів (сенсорна відмінність, оперативна і довготривала пам'ять, обсяг і розподіл уваги, обізнаність у певній змістовій сфері тощо); 2) комбінаторні властивості, про які свідчить здібність до виявлення і формування різних зв'язків і відносин; у широкому сенсі - здатність комбінувати в різних поєднаннях (просторово-часових, причинно-наслідкових, категоріально-змістових) компоненти досвіду; 3) процесуальні властивості, що стосується операціонального складу, прийомів і відображення інтелектуальної діяльності аж до рівня елементарних інформаційних процесів; 4) регуляторні властивості, що характеризують забезпечувані інтелектом ефекти координації, управління і контролювання психічної активності.

У своїй статті «Чи існує інтелект як психічна реальність», назва якої збігається с першим розділом її монографії «Психологія інтелекту», дослідниця зазначає, що складнощі в з'ясуванні онтологічного статусу поняття «інтелект» значною мірою пов'язані з тією обставиною, що предметом дослідження традиційно виступають властивості інтелекту. Проте спроби скласти собі уявлення про природу психічного об'єкта на основі опису його властивостей виявляються, як правило, неспроможними, про що свідчать протиріччя і кризи в системі психологічного знання. Питання про природу інтелекту вимагає принципового переформулювання. Відповідати потрібно не на питання: «Що таке інтелект?» (З подальшим перерахуванням його властивостей), а на питання: «Що являє собою інтелект як носій своїх властивостей?». У підсумку закономірним видається звернення до аналізу структурної організації інтелекту, яка, в свою чергу, визначається особливостями складу і будови когнітивних психічних структур, що забезпечують специфічний тип репрезентації, що відбувається в індивідуальній свідомості і в кінцевому рахунку обумовлюють інтелектуальні властивості. Стосовно до дослідження інтелекту слід говорити про методологію структурно - інтегративного підходу, оскільки саме феномен когнітивної інтегрованості найповніше характеризує специфіку інтелектуального відображення. В якості когнітивних структур, тип будови яких найбільшою мірою може підвести нас до особливостей структурної організації інтелекту, є понятійні (концептуальні) психічні структури, бо понятійні системи є «ключем до всіх процесів розвитку і процесам розпаду». що понятійне мислення виступає в якості форми інтегральної роботи інтелекту. По-перше, понятійні структури відповідають за специфічний тип організації знань, які виявляються представленими в диференційованому і іерархізірованних вигляді. По-друге, будучи інтегральними за своєю природою когнітивними утвореннями, понятійні структури в силу складності свого когнітивного складу забезпечують можливість переробки інформації одночасно в системі різних взаємопов'язаних когнітивних «регістрів». По-третє, понятійні структури сприяють розгортанню психологічного простору відображення, яке має певні закономірності своєї організації і в рамках якого будується розумовий образ актуального впливу. Ефекти структурованості когнітивного простору індивідуального інтелекту виявляють себе в характеристиках його суб'єктивного обсягу, розгорнення і гнучкості кордонів пізнавального відображення, їх проникності по відношенню до незвичайного досвіду, а також в характеристиках його артикульованості.!!!ОТЖЕ структурні характеристики індивідуального інтелекту (ступінь структурованості та інтегрованості його когнітивного простору) зумовлюють тип репрезентації відображуваної ситуації. Слід підкреслити, що форма інтелектуальної репрезентації може бути гранично індивідуалізована з своєрідності когнітивного складу і будови індивідуального інтелектуального простору відображення (це може бути «картинка», просторова схема, комбінація чуттєво- емоційних образів тощо, однак у кожному разі така репрезентація відповідає двом основним вимогам:

1) це завжди породження деякої «ментальної моделі» на основі зовнішнього контексту (типу презентації) і внутрішнього контексту за рахунок включення механізмів конструювання досвіду: реструктурування, категоризації, комбінування.

2) це завжди в тій чи іншій мірі інваріантне відтворення об'єктивних закономірностей відображуваного фрагмента реального світу.

Отже, категоріально схема пропонованого нами підходу у вивченні інтелекту виглядає наступним чином: понятійні психічні структури → особливості структурної організації розгорнутого ними когнітивного простору індивідуального інтелекту → специфічний тип репрезентації → властивості інтелектуальної діяльності, які проявляються в тій чи іншій конкретній ситуації.

На думку Холодної, індивідуальні відмінності в інтелектуальній обдарованості виявляються пов'язаними зі своєрідністю «бачення» дійсності. Таким чином, структурна орієнтація у вивченні інтелекту повертає інтелекту статус психічної реальності і означає, що дослідження інтелектуальних можливостей людини розгортається «всередині» індивідуального інтелекту. Дійсною феноменологією інтелекту є не його властивості, а особливості структурної організації тієї ієрархії психічних носіїв, які «зсередини» визначають прояви інтелектуальної активності. Зрілий інтелект (за Холодною) - це форма організації когнітивного досвіду, представленого у вигляді «накопичених» в ході онтогенезу понятійних психічних структур, ступінь сформованості яких визначає структурні характеристики суб'єктивного простору інтелектуального відображення. Основне призначення інтелекту - побудова особливого роду репрезентацій, пов'язаних з відтворенням об'єктивного знання про світ. Унікальна можливість прориву індивідуальної свідомості в сферу об'єктивного, що забезпечується роботою інтелекту відіграє істотну роль у процесі становлення індивідуальності. Зниження або блокування інтелектуальної активності за рахунок зовнішніх соціальних факторів або ж у зв'язку з включенням механізмів психологічного захисту може мати для людини вкрай негативні наслідки.

М. Холодна розглядає інтелект з позиції ментального досвіду (тому її теорія назив.: «ІНТЕЛЕКТ ЯК МЕНТАЛЬНИЙ ДОСВІД»), тут інтелект розглядають як форму "організації індивідуального ментального досвіду у вигляді наявних ментальних структур, породжуваного ними ментального простору відображення і ментальних репрезентацій дійсності, що будуються в межах цього простору". (М. Холодна). Вона критично переосмислює підсумки тестологічних досліджень інтелекту і виокремлює в них три види суперечностей - методичні, методологічні і змістовно-етичні. До методичних суперечностей належать недоліки інтелектуальних тестів щодо їхньої побудови - надмірна орієнтація на швидкісні показники, закритий характер відповідей, зв´язок із культурним середовищем тощо. Методологічні суперечності традиційних досліджень полягають в опозиційному трактуванні інтелекту, тобто розуміння його як деякої риси, що характеризує певні форми поведінки. При такому розумінні, на думку М.О. Холодної, інтелект розчиняється у формах свого вияву, які виявляються занадто різноманітними і залежними від культурного середовища, щоб дозволити дістатися когнітивної організації суб´єкта, яка стоїть за ними. Змістовно-етичні суперечності полягають у тому, що не можна приймати рішення про долю людини. Усі ці суперечності, вважає М.О. Холодна, призводять до того, що у працях представників тестологічного підходу «інтелект зник».

На думку М.О. Холодної, проблема продуктивного визначення інтелекту полягає в тому, щоб розглядати його онтологічно, тобто як реальну структуру психіки, а не просто як сукупність параметрів, які утворяться в результаті вимірів. З цього погляду підхід Холодної зближується з іншими спробами знайти за вимірюваними характеристиками реальні механізми мислення. Онтологічну реальність, яка стоїть за інтелектом, Холодна бачить у «ментальному (розумовому) досвіді». Холодна виокремлює три сфери (прошарки) досвіду: когнітивну, метакогнітивну та інтенціональну. Когнітивний досвід охоплює структури, які відображають зовнішній світ, інтегративним рівнем яких є понятійні структури. Метакогнітивний досвід - це досвід регуляції процесу переробки інформації. На думку Холодної, метакогнітивний досвід є онтологічною базою когнітивних стилів. інтенціональний досвід лежить в основі індивідуальної вибірковості інтелектуальної активності. «Інтенціональний досвід представлений такими ментальними структурами, як переваги, переконання й умонастрої», зазначає авторка.

---

Дата добавления: 2015-11-14