Активні процеси в сучасній українській мові: вектори інтелектуалізації та дезінтелектуалізації

Докорінні суспільно-політичні зміни, що спостерігаються в суспільстві впродовж останніх

десятиліть, не могли не знайти відображення в процесах, що відбуваються в сучасній українській мові. Відомо, що найбільш революційні мовні зміни відбуваються саме в період глобальних трансформацій у суспільстві. Зміни, що відбуваються на рівні функціонування мови, тобто в мовленні, протягом тривалого часу можуть покладати свій відбиток на мовну систему в цілому, не руйнуючи її основ. Це зумовлює необхідність виявлення і систематизації мовних перетворень, що викликані новою мовленнєвою практикою, і ретельного дослідження специфіки мовних процесів, що призводять до них.

До числа активно діючих процесів в українській літературній мові відноситься процес запозичення іншомовної лексики, що має на сучасному етапі певну специфіку, яка, безумовно, не вичерпується виключно його інтенсивністю. Іншомовні слова, що з'явилися в українській мові в результаті процесу запозичення, підлягають семантичним, словотвірним і стилістичним змінам, будучи, поряд з власне українською лексикою, об'єктом дії всіх процесів, що активно протікають у сучасній українській мові. Це не є чимось новим, незвичайним, властивим цьому етапу розвитку мови. Але саме у цей період відзначаються інтенсивність і глибина змін, що спостерігаються в галузі семантики, словотвору, стилістики, в які активно залучається лексика іншомовного походження.

32. Процес розширення семантичних і функціональних варіантів фразеологізмів як тенденція інтелектуальної інтерпретації буття (Еволюція літературної фразеології як інтелектуальна інтерпретація буття)

Іманентна сутність осягнення культури як цивілізаційного феномену виявляється у здатності цитувати, асоціювати, інтерпретувати. Перетинання інтелектуальних векторів зумовлює стадіальність і системність знання, його істинність, зрозуміло, в імовірнісному вимірі - єдино коректному для духовної субстанції. Вербалізована свідомість навіть поза текстом і контекстом є рефлексією на культурні коди (чи патерни), що є знаковими.

Із погляду тенденцій інтелектуального розвитку літературна фразеологія біблійного походження в сучасній літературній мові відбиває загальний характер змін, властивий фразеологічним одиницям в історичному і психологічному часі: актуалізованої (прямої) цитації, семантичної і структурної трансформації фразеологізмів, символізації, полісемантизації, з подальшою парадигматизацією синонімічною, антонімічною, омонімічною.

Аналіз процесу інтелектуалізації літературної мови у проекції на еволюцію біблійної фразеології є репрезентативним з огляду на місце її у вербалізованій свідомості нації. Чи не найвиразніше взаємозалежність християнської моделі культури і національної мови ілюструє сутність тези "ритми нації і ритми мови" як усвідомлення онтологічної закономірності їх синтезу.

Передусім біблійна символіка, "трансформована й опосередкована вторинною міфологізацією в апокрифічній писемності та народних віруваннях", справила універсальний вплив на менталь ну свідомість нації, формуючи концепти культури.

Злаки (жито, пшениця, ячмінь), хліб, вода, вогонь, сонце, дощ, сад, небо, дорога, мати та інші вербалізовані форми об'єктного світу з прийняттям християнства символізуються, створюючи паралелі "реальне - ідеальне".

Сучасний полісемантизм дороги (шляху, стежки, манівців та ін.) і життєвої дороги постає з християнського: "... Так говорить Господь Саваот: Верніться з доріг ваших злих і з чинів ваших лихих!"; "Так говорить Господь Саваот: Якщо ти будеш ходити Моїми дорогами, і якщо стерегтимеш сторожу мою, тоді і щ будеш судити Мій дім..."; "... не пхають вони один одного, ходять своєю дорогою битою, а коли на списа упадуть, то не зраняться"; "... за те, що повідкидали Господній закон, і постанов його не стерегли, і на манівці іх звели їхні лжебоги"; "А ви кажете: Несправедлива Господня дорога! Кожного) вас я буду судити, Ізраїлів доме, за його дорогами", І говорить Господь: Ось Я даю перед вами дорогу життя й дощ смерти" та ін. Звідси рефлексія Т.Шевченка "У кожного своя доля і свій шлях широкий", що є крилатим висловом в українській літературній мові, та численні ідіостилістичні верифікації метафори, об'єднані навколо концепту "життєвої дороги".

Християнський символізм постає у фразеології, що відбиває ідеальну сутність поняття, через образну трансформацію постійного атрибута в синтагмі. Інтелектуалізація літературної мови виявляється запозичення сублімованих смислів, що приводить не лише до активного функціонування фразеологізму в літературній мові, але й до розширення його семантичної парадигми.

Багатозначність полісемантеми серце походить, на нашу думку, з біблійної антитези "і дам вам нове серце, і нового духа дам вам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті (варіант "І дам їм одне серце, і нового духа дату вас, і вийму з їхнього тіла серце кам'яне, і дам їм серце а м'яса") та її синонімічної форми "його людське серце змінять, і буде дане йому серце звірине...". Людське серце одночасно ' розуміємо як головний орган людини, що дозволяє творити асоціативну паралель із центром, серединою землі ("... перебуде три дні ттри ночі й Син Людський у серці землі"), моря ("У серці морів границі твої), вибудовувати метонімічні моделі семантичного переосмислення, наділяючи людський орган характеристиками живих істот: "У мені перевернулося серце Моє, розпалилася разом і жалість Моя!".

Парадигма семантеми серце в сучасній українській мові включає не лише названі фразеологізовані значення, але й розвиває семантичну парадигму біблійної символіки, її конструктивне моделювання: серце крається, с. болить, с. холоне, с. віщує, с. палає, с. гупає, с. кипить, с. рветься, с. спить, с. в'яне, с. горнеться, с. говорить, с. падає, с. повертається, с. розривається, с. скніє, с. сохне, с. сишиь, с.співає, с. стигне, с. сходить кров'ю, с. чує, с. спопеляється та ін.

Характерним для національної літературної мови є процес розширення семантичних варіантів фразеологізованих словосполучень, гнозисно співвіднесених із Біблією, що пояснюється, вочевидь, факторами глибинної трансформації свідомості в історичному часі, як і актуалізованою функцією в часі психологічному: бібл. "камінне і це" - суч. давити каменем на серце, каменем лягти на серце, давить на серце, серце каменем мжить, серце кам'яне та ін.

Фактор інтелектуалізації літературної національної мови біблійною фразеологією афористичного типу ("А що вітер вони засівають», то бурю пожнуть"; "А на того, хто їм не дає щй до рота, на нього святую війну оголошують"; "Ти ciяти будеш, але не пожнеш"; "І показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: "Ото моя мати та браття Мої! Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати"; "Хто має вуха, щоб слухати, нехай щ, хае"; "Але він відказав: "Ні, — щоб, виполюючи тойку. кіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю"; "А їсус ц сказав: "Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїмі"; "Написано: "Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих" та ін.) відбито не лише в актуалізованих покликаннях на неї. Біблійна фразеологія контамінує з народнопоетичною, формуючи полісемантичні парадигми, що представляють цілісне уявлення про "реальне - ідеальне".

Аналогічно парадигвально об'єднана фразеологія української літературної мови навколо концепту "камінь". Біблійне "Хто ти, горо велика? Перед Зоровавелем ти станеш рівниною? Івін винесе цього каменя при криках: "Милість, милість йому!" спираєш на абстрактне, символізоване значення, як і фразеологія, шини рию періоди становлення літературної мови з інших писемних докере "під лежачий камінь вода не біжить", "тримати к. за пазухою"; "не залишити каменя на камені"; "крапля к. довбе"; "к. спотикання" та ін. Одночасно концептуальна парадигма об'єднує численну фразеологію, що спирається на конкретний досвід профанно структурованого світу, "підводні к"; хай к. з неба; к. лягти; к сісти; к. кинути в город; коса на к. зайшла; к звалився з жчей; кам'яне обличчя; кинути к; на серце к. ляже та ін.

Символізовані концепти культури біблійного походження не є орнаментальними для національної літературної мови, а, що принципово важливо, її органічною складовою. Біблійна дихотомія "царства небесного" - "пекла" присутня в українській фразеології протиставленням "царства небесного" (синонімізованого з ідеальним псвітомп) - "пеклу": проспати царство небесне; світа перед собою не бачити; с. зав'язати; с. за очима; с. не без добрих людей; с. не близький; с. вгору піднявся; с. зійшовся клином; с. не бачив; с. немилий; с. нудити; с. іде обертом та ін.-товкши як Марко по пеклу та ін.

Одночасно вербалізована модель світу українців відбиває і профанне, успадковане з прагенетичних цившізаційних витоків протиставлення "неба - землі": не з неба впало; не хапати зірок з н.; підносити до н.; попасти пальцями в п.; мов грім серед ясного н.; як н. від землі і т.д.

Акцентовані в християнських текстах протиставлення людського серця - звіриному ("Його людське серце змінять, і буде дане йому серце звірине..."); чистої води - скаламученій ("І воду чисту ви п'єте, а позосталу ногами своїми каламутите»), лемеша - мечеві, серпа - списові ("Перекуйте свої лем на мечі, а ваші серпи на списи, хай навіть безсилий говорить: щар»), пшениці - полові ("У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім"), хліба насущного - слову Божому ("Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих"), дороги життя - дорозі смерті ("... Так говорить Господь: Ось Я даю перед вами дорогу життя й дорогу смерти"), ґрунту кам'янистого - добрій землі ("Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі... Інші ж упали на добрую землю — / зродили..." та ін.) системно відбиті в українській фразеології не лише у формах прямої цитати, але й у трансформованих семантичних моделях.

Показово, що глибинна опозиція світла — темряви, білого - чорного, аргументована К.Леві-Стросом* позначає не лише симетрію буття, але й світоглядну системність, де контаміновано реальний досвід й абстракції узагальнень, значною мірою запозичені в християнстві. Темрява не лише фізичний стан природи - темрява асоційована з невідомістю, нерозумінням, пустотою: темна вода во облацех; покрито темрявою невідомості; темне діло; темний куток; темно хоч виколи очі; у очах потемніло та ін.

Звідси понятійна екстраполяція на колористику і вербалізоваш у фразеології формули свідомості, що, відбиваючи символізм християнської цивілізації, реалізують семантичне поле кольороназви у стійких моделях національної мови: чорні дні; тримати у ч. тілі; ч. душа; ч. кішка пробігла,ч. невдячність; ч. діло; ч. хід; ч. по білому написано т.д. - відповідно: серед білого дня; шитий б. нитками; як молоко б. та ін.

Біблійна фразеологія, включаючись в ієрархічну систему української символіки, актуалізує її образну структуру, що традиційно співвідноситься у філологічному аналізі лише зі знаковими характеристикам націоментального. Типові для фольклору і трансформовані у численних ідіостилістичних інтерпретаціях вербалізовані символи "темної хмари", "каламутної води", "закритого хмарами сонця", "битої дороги", "политої дощем землі", "живої душі", "небесної роси", "всохлого джерело, пересохлої криниці", "невигойної рани", "живої душі", "небесного птаства та ін. походять із біблійного першотексту

Тексти Шевченка, попри загальноприйняте цитування прямих аналогів в біблійними образами, об'єктивно свідчать про контекстну, позначену асоційованим символом культури - соссюрівське s/S - інтелектуальну присутність християнського світобачення в іддостилістиниш картині світу поета та її вербалізованих формах. У "Книзі пророка Йоіла""... не пхають вони один одного, ходять своєю дорогою битою, а коли на списа упадуть, то не зраняться" – у Т. Шевченка афористичне узагальнення "У кожного своя доля і свій шиях широкий", що розвиває поетизовану філософську тезу Г.Сковороди "Каждому городу нрав і права, Каждый имеет свой ум-голова".

Навіть пряма текстова кореляція біблійного "Ізраїль - земля дощем не политая" з "Радуйся, земле неполитая..." свідчить тільки про формалізований аналог - семантичне прирощення смислу вочевидь.

А нелогічне перетинання інтелектуальних векторів пізнання, де біблійна символіка є тригером, "провокуючою" понятійно-символічyою субстанцією для моделювання контекстів породжуючого типу, присутнє в національній літературній мові та є свідченням мовного інтелектуального прогресу. "Огонь в одежі слова" І.Франка є семантичною інтерпретацією біблійного "Я в уста твої вкладу слово Своє за огонь, а народ цей — то дрова, — і він пожере їх".

Вербалізовані форми інтелектуальної інтерпретації буття рельєфно виявляються в еволюції літературної фразеології біблійного походження: вона цитована, переосмислена в концептах національного світобачення, прирощена значеннями і контекстами, відтворена як універсальні цивілізаційні символи і одночасно контамінована зі специфікою культурного простору народу. Окреслені вектори функ-цюнування й еволюції літературної фразеології співвіднесені, на наш погляд, з варіабельністю, динамікою і перспективою осягненні нового, а отже, з інтелектуалізацією української літературної мови.

Дата добавления: 2015-11-14