Мовознавчі критерії щодо цінності мовних одиниць в мовній системі та їх функції

Мова, вся її система формується з мовних одиниць і мовних рівнів, ієрархічно організована, впорядковано цільність взаємопов’язаних систем і підсистем. Мовними одиницями є різнотипні елементи мови, її складові. До основних, визначальних мовних одиниць належать фонеми (звуки), морфеми (корені слів, афікси), слова, словосполучення, члени речення і речення. Мовна система існує як знаряддя спілкування і пізнання. Фонема – розпізнавання і розрізнення значущих одиниць мови. Лексична підсистема – номінативна, називаючи поняття. Ідентифікуюча – функція індивідуалізації, можливість називати окремий, одиничний факти дійсності. Вказівна, індикативна функція. Усі мовні одиниці матеріальні за своєю природою, бо становлять фізіологічно-акустичні складові частини мовлення, вимовляються й сприймаються на слух або зором (будучи записаними). Така мовна одиниця, як фонема, ніякого лексичного значення не має, але в складі слова виконує словоутворювальну функцію. Вод­ночас інколи й окрема фонема (один з основних звуків мови) може впливати на стилістичну (функціональну) видозміну слова: пор.: вільний — сучасна узвичаєна всенародна форма і вольний — форма колишня, тільки поетична, урочиста, нині нелітературна, ненормативна. Нефункціональних (які б не виконували жодної функції) мовних одиниць немає. Хоча окремий звук сам собою нічого не означає, він усе ж набуває певної функ­ції в слові: досить усунути з нього хоча б один звук чи змінити його місце, як слово зруйнується, спотворить­ся, пор.: книжка, але кижка чи кинжка; звук і, який позначається літерою і, — це звук (фонема) переднього ряду, високого піднесення, неогублений і т. ін., у мов­ленні він може також виступати звуком-словом (служ­бовим), якщо поєднує між собою інші слова, словосполу­чення, частини складносурядного речення або й окремі прості чи складні речення, напр.: І день іде, і ніч іде, І го­лову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки (Т. Шевченко); Центральною мовною одиницею є слово. Однак оцінка мовних одиниць умовна, бо, наприклад, без фо­нем (звуків) також не було б мови як засобу спілкуван­ня, мислення. Пізнання всієї сукупності функцій, що їх викону­ють різноструктурні мовні одиниці, неможливе без системного вивчення всього комплексу одиниць, з яких сформувалася сучасна українська літературна мова. Вивчення мови як замкнутої самодостатньої системи не може бути вичерпним та повинно бути розширено описом механізму функціонування мови в процесі комунікації. Вивчення мови як засобу спілкування, тобто мови в дії, у реальних процесах комунікації є її особливістю комунікативно-прагматичного підходу до мовних явищ, що дозволяє досліджувати дану проблему у функціональному аспекті.

Потрібно сказати, що існує тісний взаємозв’язок між категоріями «цінність» та «мовна норма». Народ, вносячи певні слова у свій повсякденний побут, тим самим визнає те, що для нього є цінним. Семчинський виокремлює такі народні критерії мовної норми: правильно – неправильно; поширено – непоширено; гарно – негарно. Потрібно розуміти, що цінність мовних одиниць багато в чому залежить від того історичного зрізу, на якому вони функціонують. Мовна норма складається з сукупності найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, колективно усвідомлених, відібраних, закріплених суспільством у процесі його мовної діяльності. Вибірковість мовної норми полягає в тому, що суспільство може вибрати з рівноправних моделей одну чи кілька, якій й фіксують його суспільний досвід. Необхідно пам’ятати, що мовний колектив відбирає з багатьох можливостей, наданих йому мовною системою, лише ті форми, які найбільше його задовольняють на певному етапі розвитку. Стійкість – відібрані форми сприймаються всіма мовцями як усталена норма вираження даного змісту. Відхилення від традицій допускають лише діти в процесі оволодіння мовою, але й вони швидко відмовляються від власних утворень. Історична мовна традиція породжує й обов’язковість (правильність) норми. З правильними нормами пов’язана естетична оцінка мовних явищ: правильне виявляється гарним, а неправильне одержує негативну естетичну оцінку, яка залежить від соціальної характеристики різних мовних реалізацій. Норма є історичною категорією, отже, змінною, те, що півсторіччя тому вважалося правильним і гарним, тепер може бути негарним, бо за цей час мовна норма де в чому змінилася. Мовна норма не позбавлена варіативності, саме в цьому джерело її розвитку, зв'язок із семантичним чи функціонально-стилістичним використанням. Існує класифікація норм за мовними системами: норми вимови й інтонації (фонетичні), морфологічні, словотворчі, лексичні, фразеологічні, синтаксичні. Функції мовних одиниць з позиції цінності: комунікативна, гносеологічна; експресивна; культурологічна – на основі концептів, позначених цінними словами, будується культура; дистинктивна – відрізняти гарне від негарного.

Дата добавления: 2015-11-14