Специфіка теорії генетичної епістемології Ж. Піаже

Жан Піаже́ — швейцарський психолог і філософ, відомий дослідженнями психіки. Жан Піаже висунув концепцію соціального розвитку психіки. Вивчав якісну специфіку дитячого мислення. Розробив напрямок досліджень «генетична епістемологія». !дискусія з Виготським. Досліджував дитячу психологію: особливості дитячої мови, причиннове мислення дітей, їхнім уявленням про повсякденні події, мораль і природні явища. На основі дослідів він зробив висновок про природжений егоцентризм дитини і про її поступову соціалізацію в процесі спілкування з дорослими. Говорячи про соціалізацію, Піаже згодом дійде висновку, що соціальні фактори повинні визначатися психологічно. Соціальне життя, на його думку, не може розглядатися загалом в її відношенні до психіки, замість цього потрібно розглядати низку соціальних відносин. У зміст цих відносин Піаже ввів психологічний фактор — рівень розумового розвитку взаємодіючих індивідів.

ГЕ - концепція швейцарського психолога Ж. Піаже, розроблена ним на початку 50 -х рр.. 20 в. в результаті осмислення й узагальнення його досліджень в галузі психології та логіки мислення, проведених в 20 -ті - 40 -і рр. Вперше в повному вигляді ця концепція була викладена в тритомної праці «Введення в генетичну епістемологію».У своїй праці він писав: «Жан Піаже, зокрема, вважав, що епістемологія — це теорія достовірного пізнання, що завжди є процес, а не стан. Важливе її завдання — визначити, як же пізнання досягає реальності, тобто які зв'язки, відносини встановлюються між об'єктом і суб'єктом, який у своїй пізнавальній діяльності не може не керуватися певними методологічними нормами і регуляторами. Одним з перших правил генетичної епістемології є, на думку Піаже, «правило співробітництва». Вивчаючи, як же зростає знання людини, епістемологія в кожному конкретному випадку об'єднує філософів, психологів, логіків, представників математики, кібернетики, інших наук». Епістемологія, або теорія пізнання, досліджує пізнання з погляду взаємодії суб'єкта та об'єкта. Колишні спроби створення епістемології виходили зі статичних позицій, але Піаже вважав, що тільки генетичний та історико-критичний підхід може привести до наукової епістемології. На його думку, генетична епістемологія має розробляти питання методології і теорії пізнання, виходячи з результатів експериментальних психічних досліджень і фактів історії наукової думки. Крім цього, у епістемології Піаже широко використовувалися логічні і математичні методи. Це масштабне дослідження завершується тритомним твором «Вступ до генетичної епістемології» (І том — «Математична думка», II — «Фізична думка», а III — «Біологічна, психологічна і соціальна думка»).

СТАДІАЛЬНІСТЬ! Як і підхід загального інтелекту, теоретичний внесок Жана Піаже, відомий як генетична епістемологія, встановлює узгодженість когнітивних дій при постановці різних завдань індивіду. Однак на відміну від більшої частини робіт по загальному інтелектуальному розвитку, він запропонував чотири послідовні стадії (кожна зі своєю власною фундаментальної когнітивної структурою), які проявляються одна за одною - у міру розвитку дитини.

Концепція Піаже грунтується на:

· Принцип конструктивізму. Конструювання пізнання і конструювання реальності є двома аспектами єдиного процесу.

· Принцип стадіальності. Інтелектуальний розвиток людини проходить в онтогенезі різні стадії.

· Принцип рівноваги. Процес інтелектуального розвитку являє собою процес зростання внутрішньої організації та досягнення нового рівня рівноваги.

Інтелект людини проходить у своєму розвитку чотири основні стадії:

1)сенсорно -моторна 0.5 р.

2)передопераційна

символічна - 2 р. - слова, символи

передпонятійна - 3 р. - початок репрезентативного інтелекту

інтуїтивна - 4 р. - класифікації об'єктів

3)конкретно- операциональная - 7 р.

4)формальна - 11 р.

На сенсорно-моторній стадії починається формування інтелекту, він народжується з асиміляційної діяльності людини, яка до появи інтелекту приводила тільки до формування навичок. Перехідна ступінь між навичкою та інтелектом пов'язана з координацією зору і хапання (вік між трьома і шістьма місяцями). Це призводить до певного результату, - перший відтворений рух народжує схему, в якій дія і результат сприймаються як ціле. Ця схема викликає повторні дії як тільки об'єкти приймають свій постійний стан. Однак об'єкти в даному випадку не мають ще субстанційного значення. Внаслідок цього, на даній стадії розвитку інтелекту ці об'єкти, випадаючи з поля сприйняття, перестають існувати для дитини. Піаже вважав, що маленьким дітям не притаманна здатність розуміти сталість об'єкта. Повторення схеми дії призводить до відділення елементів самої дії від результату і до узагальнення; схеми починають координуватися між собою, прості схеми об'єднуються. Ці схеми суб'єкт використовує щоб зрозуміти незнайомий предмет на сенсорно-моторному рівні, і вже тут, на його думку, можливо говорити про інтелект.

Потім виникає відтворює асиміляція, яка пов'язана з активним інтересом до нового і з прагненням відкривати нові схеми дії в результаті експериментування з об'єктом. На другому році життя дитини здійснюється інтеріоризація ( перенесення у всередину) активного експериментування внаслідок того, що в цій фазі з'являються перші зачатки подання. У дитини тут з'являється здатність до імітування (це тісно пов'язано з образним поданням) і до символічної гри, пов'язаної з формуванням моторного образу. Проте, думка тут ще не виділена з перцептивно - моторної діяльності.

Необхідні умови переходу від схеми до думки:

· Збільшення швидкості асиміляційної координації схеми, щоб могли утворюватися цілісні системи і одночасні їх зображення.

· Усвідомлення самої дії, а не тільки бажаного результату.

· Розширення сфери символічних уявлень.

Здатність представляти одну річ за допомогою іншої відрізняє мислення від сенсорно-моторного інтелекту; застосовується при формуванні символів. Символ є продуктом уяви, яке створює образи для позначення реально існуючого, яке сприймається крізь призму власних інтересів. Початкова стадія репрезентативного інтелекту - передпонятійна. Передпоняття є перехідною формою думки, яка конкретизується в слові і символі. До 4 років передпонятійне мислення трансформується в інтуїтивне мислення, яке розвивається аж до 7 років. На інтуїтивної підстадії дитина здатна виконувати ментальні операції, наприклад, класифікації, кількісне порівняння об'єктів, але інтуїтивно, не усвідомлюючи принципів, які вона використовує.

З 8 до 11 років відбувається формування конкретних операцій - "внутрішніх дій" суб'єкта, генетично похідних від зовнішніх, предметних дій і скоординованих з іншими діями в певну систему. Розвивається здатність розуміння фундаментальних з епістемологічної точки зору понять.

Розвиток формального мислення (формальна стадія) починається з 11-12 років і триває аж до 15 років. Думка на даному етапі виступає як інтеріорізована дія, яка заміщає речі вербальними знаками, а рухи - їх відновленням у пам'яті; інтеграція систем мислення і розвиток логічного і абстрактного мислення.

Отже, етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні все більше адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми як раз і є логічне мислення. Піаже говорив, що в процесі розвитку відбувається адаптація організму до навколишнього середовища. Інтелект тому і є стрижнем розвитку психіки, що саме розуміння, створення правильної схеми навколишнього забезпечує адаптацію до навколишнього світу. При цьому адаптація є не пасивним процесом, а активною взаємодією організму з середовищем. Ця активність - необхідна умова розвитку, так як схема, вважає Піаже, не дається в готовому вигляді при народженні, немає її і в навколишньому світі. Схема виробляється тільки в процесі активного взаємодії із середовищем. Одним з улюблених прикладів Піаже був приклад дитини, що не володіє поняттям числа, а яка усвідомлює його значення, перебираючи камінці, граючи з ними, вибудовуючи їх в ряд. Процес адаптації і формування адекватної схеми ситуації відбувається поступово, при цьому дитина використовує два механізми її побудови асиміляцію та акомодацію. При асиміляції побудована схема жорстка, вона не змінюється при зміні ситуації, навпаки, людина намагається все зовнішні зміни втиснути у вузькі, задані рамки вже наявної схеми. Прикладом асиміляції для Піаже є гра, в рамках якої дитина пізнає навколишній світ. Акомодація пов'язана з зміною готової схеми при зміні ситуації, в результаті чого схема дійсно є адекватною, повністю відображаючи всі нюанси даної ситуації. Сам процес розвитку, на думку Піаже, є чергуванням асиміляції та акомодації. Прийшов до висновку, що процес розвитку мислення - це процес екстеріорізації, тобто мислення з'являється як внутрішнє, а потім, пройшовши стадію егоцентризму, стає зовнішнім, реалістичним. Такий же і процес розвитку мовлення, яке з егоцентричних (мови для себе) стає промовою соціальною, мовою для інших. Ця позиція Піаже викликала нарікання з боку інших психологів, перш за все Л. С. Виготського і В. Штерна, які довели, що внутрішнє мислення, як складніше, не може передувати реалістичному (Штерн), що егоцентрична мова є проміжною між зовнішньою і внутрішньою, а не навпаки (Л. С. Виготський). Найбільш значущими були експерименти Піаже з дослідження егоцентризму. Він ставив дітям прості питання, в яких треба було подивитися на ситуацію з точки зору іншої людини. Наприклад, дитину запитували, скільки у нього братів, а почувши відповідь "У мене два брата", ставили таке запитання: "А скільки братів у твого старшого брата?". Як правило, діти губилися і не могли правильно відповісти, говорячи, що у брата тільки один брат, і забуваючи при цьому себе. Це привело Піаже до висновку про труднощі для дитини встати на чужу точку зору, про егоцентризм дітей. Уже під кінець свого життя Піаже приходить до висновку, що психічний розвиток пов'язаний з інтеріоризацією, так як перші розумові операції - зовнішні, сенсомоторні - згодом переходять у внутрішній план, перетворюючись на логічні, власне розумові. Піаже також відкриває головну властивість цих операцій - їх оборотність. Характеризуючи поняття оборотності, він наводить як приклад арифметичні дії - додавання і віднімання, множення і ділення, які можуть бути прочитані як зліва направо, так і справа наліво, тобто вони оборотні.

Дата добавления: 2015-11-14