Принципи лінгвотеоретичного аналізу мовних форм ментального як диспозиції профанної («фонової») і сакральної («міфопоетичної») картини світу

Ментальність - операціональне поняття гуманітарного знання, що актуалізоване і розвивається в європейській традиції з XIX ст. Категорія ментальності є загальнонауковою, а дефінітивна домінан­та в окресленості терміна насамперед включає концепт світоглядності. Саме тому ментальні характеристики визначені специфікою природи світовідчуття, оригінальної пізнавальної та цивілізаційної рефлексії на навколишній світ.

Лінгвістичний парадокс виявляється і і критеріях наукового опису: ментальність корелюється з мовною ка­ртиною світу (тоді як картина світу відбиває насамперед первісний, язичницький світогляд), і ментальне ж, як правило, розглядають В контексті національних характеристик, тобто нівелюється логіка історичного, понятійного й ретроспективного аналізу мовних явищ.

Лінгвістика розуміє ментальне насамперед як мовний код етносу. Твердження В.фон Гумбольдта про те, що "відмінність мов полягає тільки у відмінності звуків, але й у відмінності світобачення", а "в кожній мові закладено самобутнє світовідчуття", розвинуто у класично відомій позиції О.О.Потебні. У полеміці з англійським соціологом Г.Спенсером, що заперечував вивчення історії мови у зв'язку 3 історією мислення і життя, О.Потебня доводить: "В історії мови на загальну увагу заслуговує, безперечно, вивчення не звукової оболон­ки слів, котре при всій своїй важливості має лише службове значенні а мисленнєвого змісту слів, неможливого, неіснуючого без мови твореного і відтворюваного разом зі звуковою оболонкою слів" Таким чином, реальний зміст, реальні потенції і функції мови О.О.Потебня бачить лише в діалектичній взаємозалежності мовних форм і позамовних світоглядних, смислових, буттєвих реалій.

Найбільш поширеним у мовознавстві є розуміння менталітету як специфічних понятійних уявлень народу, що відображені у словнику (передусім як чуттєві й образні уявлення), і особливо у формі СИМВО­ЛІВ, метафор і народнопоетичної фразеології. Проте вже В.фон Гумбольдт окреслив суть і складові проблеми нерозривної єдності загаль­ного і часткового (а названі форми є частковими щодо мовних репре­зентацій мислення) в діалектичному становленні людства в цілому і окремих народів. Саме народ як етнічна еволюційна єдність утворює свою, особливу світоглядну модель буття, де й окреслюють­ся інтелектуальні межі, в яких етнос здатний до безкінечного людсь­кого розвитку. Зі своєї генетично й еволюційно мотивованої моделі світобачення народ може без сторонньої допомоги формулювати як часткові, так і загальні форми пізнання, властиві людській природі. І при уважному погляді на мову все, що з'являється в наступні періоди, вже є в зародковому стані у періоди попередні. Таким чином, поняття менталітету співвідносне з інтегральними для етносу світоглядними поняттями, ознаками, символами, комуні­кативними формами, виявленими передусім у мові.

Тобто, мовні форми ментального-це фразеологізми, ідіоми, прислів*я,приказки, крилаті вислови і т.п. Фонова картина світу-це,по суті,констатація вражень про світ,втілення об*єктивних спостережень (відбито в приказках типу "крутиться як білка в колесі", "б*ється як риба об лід","метушиться як квочка" тощо-бо названі тварини справді так поводяться").реальна дійсність.
- Міфопоетична картина-це рівень метафоричного переосмислення, поетизації і міфологізації досвіду про світ-це коли лисиця хитра(навряд чи можна говорити про ХАРАКТЕР лисиці))-це швидше людський домисел),змія мудра, ведмідь ласий до меду, сорока цікава й розносить новини, а орел-мужній,хоча в реальності він стерв*ятник і клює падаль. Таким чином,образи реальних речей(тварин і прочая) зазнають міфопоетизації. Сюди ж відносяться всілякі сакральні речі-рушник(шмат полотна,насправді, але сакральний в нар свідомості через обряд весілля, поховання тощо),вінок, хустина, дівоча коса, вогонь тощо,які набувають ролі символів і в такому вигляді входять до фразеологізмів,прислів*їв тощо. основа міфопоетичної картини світу-це МЕТАФОРИЗАЦІЯ,СИМВОЛІЗАЦІЯ,САКРАЛІЗАЦІЯ,ПОЕТИЗАЦІЯ, тобто одним словом-ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ дійсності. Це не є об’єктивним «фотографуванням» дійсності, скільки суб’єктивно наївним світосприйняттям носія традиції, що має етнічне, соціальне, культурне підґрунтя. Така інформація охоплює основні координати моделі світу (часові, просторові, аксіологічні та ін.), але при цьому надто вибіркова (у низці близьких за змістом елементів один може мати культурну (мовну) відзнаку, а інший може бути позбавлений подібної маркованості

З-поміж реалій об'єктивного світу системно відтворюються й ви­окремлюються ті, що співвідносяться з національним світобаченням (укр. тополя, верба, калина, терен, смерека та ін.; голуб / голубка, ластівка, орел, сокіл, ворон, чайка і под.). Актуалізація символічних координат буттєвості формує понятійні допуски та обмеження, що представлені в мові постійними означеннями, загальномовними ме­тафорами й універсальними символами: орел, сокіл - вільний, вороний, гордий, крилатий, молодий, сизий, сизокрилий, ясний; голуб / голубка - білий, легкий, сизий, воркітливий; Мовні форми менталітету в концептах теорії інтелектуалізації в жо­дному разі не виявлятимуться як специфікацій», характеристики лише національного (новітнього з погляду еволюції етносу) періоду. Логічні узагальнені координати й об'єктні характеристики навколишнього сві­ту, що їх базисна система (успадкована й українською мовою) належить до індоєвропейського культурного періоду, становлять прасистему понять та їх кореляцій, котрі відбивають уявлення про тваринний і рослинний світ, географічне середовище, клімат, небесні тіла і госпо­дарську діяльність, соціальну організацію, реєстр духовних і міфологі­чних структур світу. Узагальнюють прагенетичну світоглядну констру­кцію основні правові, медичні, теологічні уявлення, мовні форми риту­альних, обрядових традицій та їх поетичного узагальнення, а також чи­слова конкретика і символіка. Об'єктне і чуттєве постають у перспективі культурної динаміки на­ціональної мови як грані цілісного світобачення, ментальної специфіки, визначаючи інтелектуальну спроможність осягнення світу і здатність мислячої людини до еволюційного розвитку. Ментальність у такому лінгвістичному контексті визначається як мовний код етносу - генети­чно успадкований, історично змінний, цивілізаційно корельований з ешогенетичними витоками і набутим досвідом народу. Мовні форми ментальності історично змінні, стадіальні, відкриті для розвитку і трансформації, а також лінгвістичних інтерпретацій.

Походження, еволюцію символу, фольклорної символіки О.О. Потебня пояснював через закономірності розвитку мови. Досліджуючи слово, зокрема його структуру, внутрішню форму, він відзначав характерну для останньої з моменту виникнення властивість символічності. Мова, на його думку, символічна в усьому без винятку. Однією з причин утворення символів є відновлення власного значення слова, оскільки внаслідок лексичного збагачення мови затемнювалося виражене словом первісне враження. О.О. Потебня визначив три основних типи відношень символу до позначуваного: порівняння, протиставлення й причинне відношення. Він вважав символ явищем мови, міфології, усної художньої творчості в її родово-видових трансформаціях, жанровій специфіці, динаміці. У теорії символу О.О. Потебні значна роль належить уявленню – головній ознаці, яка пов’язує образ зі значенням. Образи, різноманітні за сукупністю своїх ознак, можуть бути тотожні за уявленням і значенням. Той самий образ може мати різні, іноді протилежні, значення, інакше кажучи, може розглядатися і застосовуватися із кількох поглядів залежно від того, скільки він має ознак

Дата добавления: 2015-11-14